Рішення № 97796900, 17.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року справа №380/12152/20

Львівський окружний адміністративний суд

у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Термено О.А.,

представника відповідача Гордєєва О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Брюховицької селищної ради (79491, Львівська область, смт. Брюховичі, вул. Ясна, буд.1; код ЄДРПОУ 04372402), із вимогами:

визнати протиправними дії та бездіяльність Брюховицької селищної ради щодо ухилення від прийняття рішень за клопотаннями ОСОБА_1 від 23 серпня 2020 року (реєстраційні індекси № 1-112 та № 1-113 від 26.08.2020);

зобов`язати Брюховицьку селищну раду, у встановленому законом порядку, повторно винести на розгляд клопотання ОСОБА_1 від 26 серпня 2020 року (реєстраційні індекси № 1-112 та № 1-113 від 26.08.2020) на найближчій пленарній сесії та прийняти рішення про надання дозволів ОСОБА_1 :

на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,12 гектара, для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в межах населеного пункту (північно-східна окраїна селища), з бажаним місцем розташування згідно графічного додатку до клопотання;

на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,15 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Львівська обл., смт. Брюховичі, в межах населеного пункту (північно-східна окраїна селища), з бажаним місцем розташування згідно графічного додатку до клопотання;

стягнути з казначейського рахунку, відкритого в Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова Львівської області , Брюховицької селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану протиправними діями та бездіяльністю, з розрахунку статистичної середньомісячної заробітної плати в жовтні 2020 року по Львівській області в сумі - 10862 грн, пропорційно терміну, що триває порушення його прав відповідачем за кожне нерозглянуте клопотання та на момент подання позовної заяви становить - 10 862 * (1 + 85/30) *2 = 83 275,33 (вісімдесят три тисячі двісті сімдесят п`ять) грн 33 коп.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся 26.08.2020 до Брюховицької селищної ради з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). 26.09.2020 засобами електронного зв`язку позивач звернувся до відповідача з проханням повідомити про рішення, які були прийняти за наслідком розгляду вказаних клопотань. 28.09.2020 позивача повідомлено, що питання знято з порядку денного для додаткового вивчення. Позивач стверджує, що 16.12.2020 повторно звернувся до відповідача про надання інформації щодо розгляду поданих клопотань, на що отримав відповідь, що питання було винесено на розгляд 61 сесії Брюховицької селищної ради. Згідно з витягу з протоколу №61 від 24.09.2020 вбачається, що питання зняті з порядку денного. Позивач вважає, що за наслідком розгляду поданих ним клопотань, відповідач повинен був прийняти вмотивоване рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови у визначений законом строк. Однак, в суперечив вимогам чинного законодавства відповідач протиправно не прийняв рішень за наслідком розгляду поданих позивачем клопотань.

На думку позивача, відповідачем не дотримані вимоги ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України щодо розгляду клопотання у місячний строк та прийняття за наслідками такого відповідного рішення.

Щодо відшкодування моральної шкоди, позивач зазначає, що така полягає в підриві авторитету та престижу органів місцевого самоврядування, стрес, розчарування, відчуття несправедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Вважає, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неспівмірності її розміру.

З огляду на наведене просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Ухвалою від 24.12.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), надано відповідачу строк для подання відзиву проти позову або заяви про визнання позову та роз`яснено наслідки такого неподання.

Ухвалою від 24.12.2020 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова.

Ухвалою суду від 18.02.2021 вирішено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду адміністративної справи № 380/12152/20 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 04.03.2021 замінено відповідача в адміністративній справі №380/12152/20 з Брюховицької селищної ради на її правонаступника – Львівську міську раду (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896).

15.06.2021 за вх. №43275 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що клопотання з яким звернувся позивач до Брюховицької селищної ради були розглянути в межах компетенції, на засіданні комісії комунального господарства, містобудування та землекоритсування Брюховицької селищної ради вирішено розглянути вказані питання на засіданні сесії. Згідно протоколу №61 засідання Брюховицької селищної ради від 24.09.2020 зазначено, що знято з порядку денного усі питання, що стосуються надання ділянок до вивчення. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, звернув увагу суду на те, що в позовній заяві відсутні будь-які доводи щодо заподіяння моральної шкоди, вказані вимоги жодним чином не пов`язані з діями або бездіяльністю відповідача, оскільки така шкода жодним чином необгрунтована та не надано жодного доказу на підтвердження наявності такої. З огляду на наведе, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач явки в засідання суду не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суду у задоволенні таки відмовити з огляду на викладене у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 відповідно до посвідчення НОМЕР_2 від 21.09.2020 є учасником бойових дій.

Позивач звернувся до Брюховицької селищної ради з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 0,15 га, для будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Львівська область, смт. Брюховичі, в межах населеного пункту з бажаним місцем розташування та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею – 0,12 га для індивідуального садівництва.

Згідно протоколу №72 від 23.09.2020 засідання комісії комунального господарства, містобудування та землекористування Брюховицької селищної ради вирішено розглянути питання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1500 га по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд для надання у власність гр. ОСОБА_1 на засіданні сесії.

Відповідно до витягу з протоколу 61 сесії VII скликання від 24.09.2020 вказані питання знято з порядку денного.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність щодо не розгляду поданих клопотань та не прийняття рішень за наслідками розгляду таких клопотань протиправною, звернувся з вказаним позовом до суду.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Стаття 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ст. 118 Земельного кодексу України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, саме до повноважень Брюховицької селищної ради на дату звернення позивача з клопотаннями від 25.08.2020 належав розгляд питання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо бажаних для позивача земельних ділянок.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України).

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають відповідне рішення.

Водночас, як убачається зі змісту ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, законодавцем встановлено обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути клопотання у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень: про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, в даному випадку в межах цієї спірної ситуації відповідач мав обов`язок здійснити розгляд клопотання позивача в місячний строк та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення, передбачене ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Як встановлено судом, подані позивачем клопотання від 25.08.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,12 гектара, для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в межах населеного пункту та про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,15 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Львівська обл., смт. Брюховичі, в межах населеного пункту (північно-східна окраїна селища) отримано відповідачем 26.08.2020, факт отримання сторонами не заеперучується.

Таким чином, з урахуванням положень частини 7 статті 118 ЗК України кінцевим строком для розгляду відповідачем відповідного клопотання було 26.09.2020 року.

При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі №342/157/17.

В даному ж випадку, враховуючи, що відповідач отримавши клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, не розглянув його у строки, встановлені ч. 7 ст. 118 ЗК України, не прийняв жодного відповідного рішення за наслідками розгляду такого клопотання, не надав суду доказів на спростування цього, тому суд дійшов висновку, що дані обставини підтверджують доводи позивача щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

При цьому суд критично оцінює посилання відповідача на той факт, що вказані питання були розглянути та знято з порядку денного, як на доказ вчинення ним певних дій щодо розгляду поданих позивачем клопотань, адже Земельним кодексом України передбачено, що за результатами розгляду відповідного клопотання має бути прийняте рішення про надання дозволу або рішення про відмову у наданні такого з мотиувавнням підстав такої відмови.

За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Брюховицької селищної ради щодо не прийняття рішень за наслідком розгляду клопотань ОСОБА_1 від 25 серпня 2020 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 26.08.2020 (вх. № І-112 та № І-113) про надання відповідних дозволів та прийняття рішень про надання таких, то суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу на особливу важливість принципу “належного урядування”, який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії”, п. 120, “Онер`їлдіз проти Туреччини”, п. 128, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови”, п. 72, від 08.04.2008, і “Москаль проти Польщі”, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії”, п. 74, від 20.05.2010, і “Тошкуце та інші проти Румунії”, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах “Онер`їлдіз проти Туреччини”, п. 128, та “Беєлер проти Італії”, п. 119).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову. Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначені положення норм до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надають відповідачу повноваження на вирішення питання регулювання земельних відносин (в даному випадку надання дозволу на виготовлення технічної документації по відведенню земельної ділянки) виключно на пленарних засіданнях сесії сільської ради та зобов`язують прийняти рішення.

З урахуванням викладеного для належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за доцільне зобов`язати Львівську міську раду (як правонаступника Брюховицької селищної ради) повторно, з урахуванням висновків суду винести на розгляд заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,12 гектара, для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Львівська обл., смт. Брюховичі, в межах населеного пункту (північно-східна окраїна селища) та заяву про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,15 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Львівська обл., смт. Брюховичі, в межах населеного пункту (північно-східна окраїна селища) з прийняттям рішення у встановлені законом строки (про надання таких дозволів або рішення мотивованим відмовити у наданні таких).

Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 83275,33 грн. суд зазначає наступне.

Згідно із ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1)якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2)якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3)в інших випадках, встановлених законом.

Стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», передбачає, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, в тому числі за незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

В силу п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб». Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач не надав суду жодних пояснень в обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди (чому виходив саме з відповідної суми коштів, що оцінював для розрахунку тощо). Окрім того, не надав жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з оскаржуваними діями відповідача, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я тощо. Також не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди.

Позивачем не надано суду належних доказів існування причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою позивачу. Позивачем не доведено, що моральна шкода була завдана відповідачем саме у такому розмірі.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі №818/1394/17.

З огляду на наведене, суд приходить до переконання, що в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстав для стягнення такого відсутні.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Львова ( 79007, м. Львів вул. Городоцька,16 ; код ЄДРПОУ 38007662) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Брюховицької селищної ради щодо не прийняття рішень за клопотаннями ОСОБА_1 від 25 серпня 2020 року, зареєстрованих 26 серпня 2020 року за вх. №І-1112 та № І-1113.

Зобов`язати Львівську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,12 гектара, для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Львівська область, смт. Брюховичі, в межах населеного пункту (північно-східна окраїна селища)з прийняттям рішення.

Зобов`язати Львівську міську раду розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,15 гектара, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Львівська область, смт.Брюховичі, в межах населеного пункту (північно-східна окраїна селища) з прийняттям рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.06.2021.

Суддя Сподарик Н.І.