Рішення № 97796448, 22.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року № 320/4183/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Файчак В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національної поліції України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Національної поліції України щодо відмови зарахувати період проходження служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 22.07.2002 по 09.02.2012 до стажу служби в поліції ОСОБА_1 , який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки;

- зобов`язати Національну поліцію України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, період проходження ним служби на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 22.07.2002 по 09.02.2012 та здійснити перерахунок та виплату всіх сум ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням зазначеного періоду та перерахувати кількість днів його щорічної відпустки, починаючи з 07.11.2015 по день набрання судовим рішенням законної сили.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що в період з 10.02.2012 по 06.11.2015 він проходив службу в органах внутрішніх справ, у тому числі з 22.07.2002 по 09.02.2012 - в податковій міліції. З 07.11.2015 по даний час він проходить службу в Національній поліції України. За твердженням позивача, служба в податковій міліції здійснювалась впорядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. З огляду на це, позивач вважає, що така служба повинна зараховуватись до стажу служби в поліції. Проте відповідач у відповідь на адвокатський запит щодо зарахування до стажу роботи періоду проходження в податковій поліції, не здійснив дій щодо такого зарахування. На переконання позивача, протиправними діями Національної поліції України порушено його право на зарахування до стажу служби в поліції, що впливає, як на розмір надбавки за вислугу років, так і на вислугу років, що дає право на пенсію. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В порядку підготовки справи до судового розгляду витребовано від відповідача: належним чином завірені копії матеріалів особової справи позивача та документів, які були підставою для прийняття оскаржуваної відмови.

Разом з тим, судом запропоновано відповідачу протягом пятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Від Національної поліції України до суду надійшов відзив на позовну заяву від 05.05.2021 № 2092/26/6-2021, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що положенням частини другої статті 78 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби тощо), які включаються до стажу служби в поліції, до яких служба в органах податкової міліції не входить.

Крім того відповідач вважає, що вислуга років для призначення пенсій поліцейським та стаж служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки та надання додаткової оплачуваної відпустки, це абсолютно різні юридично визначені поняття, які регулюються та встановлюються різними нормативно-правовими актами, відрізняються за своєю правовою природою, змістом та порядком їхнього обчислення.

Оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» встановлює порядок обчислення вислуги років для призначення пенсій відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то зазначена постанова КМУ, на думку відповідача, не може бути застосована при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки в порядку статті 78 вказаного Закону.

Між тим, відповідач також наголошує на тому, що в період проходження позивачем служби в податковій міліції, ані Закон України «Про міліцію», ані Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не відносили органи державної податкової служби до органів внутрішніх справ, у зв`язкуіз чим працівники органів податкової міліції не були підпорядковані органам МВС, а служба в органах податкової міліції не вважалася службою в органах внутрішніх справ.

З цих підстав, відповідач просить повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Відповідь на відзив до Київського окружного адміністративного суду не надходила.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції України у званні «підполковник поліції». З 19.06.2017 позивач перебуває на посаді головного оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту забезпечення діяльності, пов`язаної з небезпечними матеріалами.

До стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, позивачу було зараховано:

- період проходження ним військової служби в Збройних Силах України з 29.11.1999 по 26.04.2001;

- період проходження ним служби в органах внутрішніх справ України з 10.02.2012 по 06.11.2015;

- період проходження ним служби в поліції з 07.11.2015 по теперішній час.

За даними особової справи підполковника поліції ОСОБА_1 , вислуга років в календарному обчисленні станом на 01.03.2021 складає: 20 років 00 місяців 4 дні. Вислуга років у пільговому обчисленні складає: 4 роки 09 місяців 08 днів. Дана обставина підтверджується наявною в справі копією довідки Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 03.03.2021 № 18аз/12/1/2/03-202.

Як вбачається з довідки Головного управління податкової міліції ДПС України Управління оперативного документування від 10.02.2012 № 26-72/17, період проходження позивачем служби на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 22.07.2002 по 09.02.2012 підлягає зарахуванню на пільгових умовах – один місяць за півтора місяця (підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2001р.№ 968-014 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393», накази ДПА України від 01.12.01 №075-о/д, від 30.12.04 №070-о/д, від 23.02.06 №08-о/д, від 15.03.07 №037-о/д).

У зв`язку з не зарахуванням до стажу служби в поліції періодів служби позивача в податковій міліції з 22.07.2002 по 09.02.2012, на адресу Національної поліції України було направлено адвокатський запит від 24.02.2021 № 684-02/21 щодо надання інформації стосовно проходження служби ОСОБА_1 та зарахування йому часу служби в органах податкової міліції до стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Проте листом Національної поліції України від 03.03.2021 № 18аз/12/1/2/03-2021 позивачу було відмовлено у зарахуванні періоду проходження ним служби на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 22.07.2002 по 09.02.2012 до стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, оскільки, як вважає відповідач, відповідно до статті 78 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» відсутні правові підстави для зарахування зазначеного періоду до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

В силу частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Згідно зі статтею 19 Закону України від 04.12.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (який регулював правовий статус податкової міліції в період служби позивача) податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Законом України від 05.07.2012 №508-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в України" внесено зміни до Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Зазначені норми кореспондуються також з положеннями статтей 24, 26 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до яких особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ. Держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20 - 23 Закону України "Про міліцію".

За приписами пункту 356.1 статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що служба в органах податкової міліції здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, тобто прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького складу, а відтак повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі пункту 3 частини 2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію", а тому відповідачем помилково не зараховано період проходження позивачем служби на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 22.07.2002 по 09.02.2012 до стажу служби в поліції, який дає право на отримання надбавки за вислугу роківта надання додаткової оплачуваної відпустки, та внаслідок незарахування цього періоду протиправно не здійснено перерахунок додаткових днів оплачуваної відпустки за стаж служби позивача в поліції.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у рішенні від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/16143/18.

Крім того, суд також звертає увагу на ту обставину, що позивачеві під час проходження служби у податковій міліції були присвоєні спеціальні звання, які у свою чергу призначались на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязіправ та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З підстав вищенаведеного, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, службу на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування за період з 22.07.2002 по 09.02.2012, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату всіх сум грошового забезпечення з урахуванням зазначеного періоду та перерахувати кількість днів його щорічної відпустки, починаючи з 07.11.2015 по день набрання судовим рішенням законної сили.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених ним доводів.

Отже, аналізуючи норми чинного законодавства та оцінюючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог даного позову та наявність правових підстав для його задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем через портал було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. відповідно до квитанції № 2314 від 08.04.2021, роздруківка якої наявна в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, тягар оплати судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн. слід покласти на Національну поліцію України.

Крім того, позивач просить стягнути з Національної поліції України на його користь 8000,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положенням частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро «Івана Хомича» укладено Договір про надання правової допомоги № 649/16/02/2021, за умовами пункту 1.1 якого Клієнт доручає, аАдвокатське бюро «Івана Хомича» приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно підпункту 2.1.1 пункту 2.1 Договору, Адвокатське бюро «Івана Хомича» представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта у справі за позовом Клієнта до Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до пунктів 4.1 Договору, за надання правової допомоги за цим Догоровом Клієнт сплачує Адвокатському бюро «Івана Хомича» грошову суму у розмірі 8000,00 грн. в строк протягом двох місяців з дня підписання Договору.

Як вбачається з рахунка-фактури № 54 від 16.02.2021, Виконавець в особі Адвокатського бюро «Івана Хомича» за дорученням Замовника в особі ОСОБА_1 виконав роботи (послуги) по наданні правничої допомоги за Договором про надання правової допомоги № 649/16/02/2021 від 16.02.2021 на суму 8000,00 грн.

За даними акту прийому-передачі наданої правничої допомоги № 1/21 від 17.03.2021, Виконавець в особі Адвокатського бюро «Івана Хомича» надав, а Замовник в особі ОСОБА_1 прийняв правничу допомогу за умовами Договору про надання правової допомоги № 649/16/02/2021 від 16.02.2021 вартістю 8000,00 грн., а саме:

консультації з клієнтом щодо узгодження правової позиції - 500,00 грн. (30 хв.);

аналіз нормативно-правових актів законодавства України щодо пенсійного забезпечення - 500,00 грн. (30 хв.);

первинний аналіз документів наданих клієнтом – 500,00 грн. (30 хв.);

отримання доказів для позовної заяви, їх аналіз та систематизація, виготовлення копій документів – 1000,00 грн. (1 год.);

підготовка та подання адвокатського запиту № 684-02/21 від 24.02.2021 – 1000,00 грн. (1 год.);

аналіз позиції відповідача за його відповіддю на адвокатський запит та визначення правової позиції позовної заяви – 500 грн. (30 хв.);

підготовка та подання позовної заяви – 4000,00 грн. (3 год).

При цьому, в матеріалах справи міститься копія детального опису вищезазначених робіт за умовами виконання Договору про надання правової допомоги № 649/16/02/2021 від 16.02.2021.

Позивачем в свою чергу на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. додано квитанцію № 0.0.2022586308.1 від 19.02.2021.

Таким чином, дослідивши зазначені вище документи та враховуючи складність даної адміністративної справи, обсяг і зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд дійшов висновку, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч гривень) 00 копійок.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними дії Національної поліції України щодо відмови зарахувати період проходження служби ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 22.07.2002 по 09.02.2012 до стажу служби в поліції ОСОБА_1 , який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

3. Зобов`язати Національну поліцію України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, період проходження ним служби на посадах підрозділів податкової міліції оперативного документування з 22.07.2002 по 09.02.2012 та здійснити перерахунок та виплату всіх сум ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням зазначеного періоду та перерахувати кількість днів його щорічної відпустки, починаючи з 07.11.2015 по день набрання судовим рішенням законної сили.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України (01601, м. Київ, вул.Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108578) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім гривень) 00 копійок та витрати на правничу допомогу в сумі 8000 (вісім тисяч гривень) 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Файчак В.О.