Рішення № 97796413, 22.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року м. Київ справа №320/10979/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління ПФУ у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії по І групі інвалідності у відповідності до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ у розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, згідно статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії по І групі інвалідності, пов`язаної з впливом аварії на ЧАСС, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює 10-ти мінімальних пенсій за віком, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, згідно статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком та підвищення до пенсії згідно статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796- ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу з 17 липня 2018 року по 6 червня 2019 року підвищення до пенсії згідно статті Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат;

- зобов`язати відповідача здійснити із 17 липня 2018 року по 6 червня 2019 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивача, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, з урахуванням раніше виплачених сум і з врахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності та пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначену відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Стверджує, що нарахування та виплату їй пенсії відповідач з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 17 липня 2018 р. протиправно здійснював у меншому розмірі, ніж визначено вказаним законом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач, належним чином повідомлений, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.

Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не наддасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об`єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Рокитнянським РВ ГУ МВС України в Київській області 9 лютого 2010 р.

Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням від 21 травня 2012 р. серії НОМЕР_2 та вкладкою до нього за № НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки МСЕК серії КИО-І № 346214 позивачу присвоєно 1 групу інвалідності (підгрупа «Б») з 21 липня 2011 р. Позивач є інвалідом з дитинства.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 р. №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» с. Синява, Київської області належить до зони добровільного гарантованого відселення категорії 3.

Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначену згідно із статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позивач 31.08.2020 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити основну та додаткову пенсію за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 17 липня 2018 р., повідомив, що в цей час є працюючим пенсіонером.

Листом від 29 вересня 2020 р. № 7868-11690/С-02/8-1000/20 відповідач повідомив позивача, що в матеріалах пенсійної справи відсутні будь-які рішення суду, які зобов`язують управління здійснити перерахунок та виплати пенсії відповідно до ст. ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 17 липня 2018 р. відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», підстав для такого перерахунку немає.

Не погоджуючись з відмовою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції країни і повинен відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до вимог ст. 14 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) позивач віднесена до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 54 Закону № 796-ХІІ пенсії по інвалідності, яка наступила внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії в зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, отриманого в зоні відчуження в 1986-1990 рр. в розмірі відшкодування фактичної шкоди здоров`ю, який визначається відповідно до законодавства. Відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону № 796-ХІІ в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів II групи, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії І, які є інвалідами II групи, призначається щомісячна додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, на підставі ст.ст. 50, 54 Закону № 796-ХІІ позивач має право на призначення та отримання пенсії в розмірі не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, мінімальний розмір пенсії по інвалідності, визначений Законом, залежить від розміру прожиткового мінімуму.

Суд зазначає, що чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України № 796-ХІІ.

Держава взяла на себе відповідальність за шкоду, завдану громадянам, та зобов`язалася відшкодувати її за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що визначено в ст. 13 Закону України № 796-ХІІ.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 67 Закону України № 796-ХІІ (яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року) у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 50, 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорій та розмір щомісячної компенсації сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Таким чином, підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і такий перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму. Для здійснення такого перерахунку не вимагається подання будь-яких заяв про його здійснення.

14 червня 2011 р. Верховна Рада України прийняла Закон України № 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон № 3491-VI), яким розділ VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".

Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 р. № 20-рп/2011.

Відтак, Законом № 3491-VI Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інший, ніж передбачений статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, розмір пенсії по інвалідності та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання п. 7 Закону №3491-VI 6 липня 2011 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", яка набрала чинності з 23 липня 2011 р., пунктами 1 і 3 якої визначено інші розміри основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що оскільки 23 липня 2011 р. набрала чинності постанова № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розмір основної та додаткової пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, положення статей 50, 54 Закону № 796-XII підлягають застосуванню лише до 23 липня 2011 р., а після вказаної дати застосуванню підлягають положення Закону № 2857-VI та постанови №745.

У подальшому пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" від 22 грудня 2011 р. № 4282-VI (набрав чинності 1 січня 2012 р.) було установлено, що у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 р. № 1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі – Порядок).

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 р. у справі № 21-3696а15 міститься правовий висновок про те, що з 1 січня 2012 р. нарахування і виплата пенсії позивачу має здійснюватись у розмірі, встановленому Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4282-VI "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки Закон № 4282-VI був прийнятий пізніше Закону № 796-XII, а на виконання Закону № 4282-VI Кабінет Міністрів України затвердив Порядок, то саме положення Закону № 4282-VI та Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин.

Такий же правовий підхід був закріплений у 2013 році з прийняттям Закону України від 6 грудня 2012 р. № 5515-VI "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (далі – Закон № 5515-VI), пунктом 4 Перехідних положень якого встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20 – 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50 - 52, 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2013 рік.

Вказана норма Закону № 5515-VI також неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.

Водночас, з 1 січня 2014 р. набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16 січня 2014 р. № 719-VII, прикінцевими положеннями якого жодних змін чи обмежень для застосування розмірів основної та додаткової пенсій, встановлених статтями Закону № 796-ХІІ, передбачено не було.

Лише Законом України від 31 липня 2014 р. № 1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності 3 серпня 2014 р., розділ "Прикінцеві положення" Закону України від 16 січня 2014 р. № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Отже, тільки з 3 серпня 2014 р. Законом № 719-VII Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50-54 Закону № 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, у період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014р. виплата позивачу пенсії по інвалідності мала здійснюватись відповідно до ст. 54 Закону № 796-XII у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю позивача, мала здійснюватись відповідно до ст. 50 Закону № 796-XII у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 р. у справі № 619/2262/17 та 11 вересня 2018 р. у справі № 522/6810/17.

Суд бере до уваги, що позивач має право на реалізацію гарантій, наданих їй ст.ст. 19, 46 Конституції України, та має право на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 39, 50,54 Закону № 796-ХІІ.

За наведених обставин суд визнає, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови позивачу здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії, а також щомісячної доплати до пенсії за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення згідно з статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. включно є протиправною.

Тому позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені. Суд як спосіб захисту прав позивача вважає необхідним зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, з розрахунку 100% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також щомісячну доплату до пенсії за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно з урахуванням виплачених сум.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії з урахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом ст. 2 закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Згідно з вимогами ст. 4 закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, в якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч.1 цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому опубліковано індекс споживчих цін. Якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозованого рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів.

Отже, вказаною нормою передбачено підстави, за яких проводиться індексація, а також розмір грошового доходу, який підлягає індексації.

Згідно з п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені в п. 3 цього порядку).

Відповідно до вимог п. 5 Порядку №1078 сума індексації в місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Крім того, зазначається, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного в п. 11 цього порядку.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під підвищенням пенсії розуміється тільки таке збільшення суми нарахування, яке здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто випадки, коли пенсія була неправомірно недонарахована і в подальшому на підставі рішення суду нарахована в належному обсязі, не належать до підвищення пенсії в розумінні п. 5 порядку № 1078.

Отже, здійснення пенсійним органом нарахування пенсії на виконання рішення суду не може слугувати підставою для здійснення нового обчислення споживчих цін для проведення індексації у зв`язку зі зростанням доходів громадян без перегляду їх мінімального розміру, оскільки фактично збільшення доходів позивача в контексті приписів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію доходів громадян не відбулось. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 липня 2018 р., суд зазначає наступне.

Зміст статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, викладений наступним чином:

« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі – Закон №76-VIII), який набрав чинності 1 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

4 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04 лютого 2016 року №987-VIII (далі – Закон №987-VIII), який згідно з розділом II «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року і яким включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII, який втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, у пункті 7 зазначеного Рішення Конституційний Суд України вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Так, з 17 липня 2018 року відновлено дію редакції статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 1 січня 2015 року, зміст якої наведено вище. В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 4 лютого 2016 року.

Суд звертає увагу, що вказана редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 в редакції Закону №987-VIII.

Відповідно до статті 39 у редакції Закону №987-VIII, чинної з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Водночас, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, регламентувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Поряд з цим, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону №796-XII у редакції Закону №987-VIII.

На переконання суду, дана колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, з урахуванням статей 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, суд зазначає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону №796-XII.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 (провадження №11-150заі19).

Так, Верховний Суд вказав, що за ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.

Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, є:

а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

б) позивач є непрацюючим пенсіонером;

в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;

г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-XII, у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.

Дослідивши матеріали даної справи, з огляду на її суб`єктний склад та аналогічність підстав виникнення цього спору, враховуючи норми, якими врегульовано спірні відносини, та зважаючи на зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку, що справа №320/10979/20 відповідає вказаним вище ознакам типової справи, для якої зразковим є рішення у справі №240/4937/18.

Частиною 3 статті 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, судом встановлено з матеріалів справи, що позивач з 17 липня 2018 р. по 6 червня 2019 р. є непрацюючим пенсіонером, що проживає на території зони гарантованого добровільного відселення (с. Синява, Київської області).

Ураховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі №240/4937/18, суд вважає, що оскільки позивач із 17 липня 2018 року набув право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, розмір якого встановлено статтею 39 Закону №796-XIІ, яка була чинна до 1 січня 2015 року, як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу такого підвищення з указаної дати.

При цьому, посилання відповідача у відзиві на постанову Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210 (далі – Постанова №1210), суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 63 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон №79-VIII), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII.

Постановою №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), та постановлено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.

Відповідно до вимог пункту 15 Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснюється в таких розмірах:

- тим, що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні;

- тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні;

- тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.

Зазначені положення Закону №79-VIII неконституційними не визнавалися, положення Постанови №1210 є також чинними.

Водночас, із 17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено дію редакції статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 1 січня 2015 року, і має такий зміст:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення.

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».

В іншій частині стаття 39 Закону №796-XII діє у редакції Закону №987-VIII від 4 лютого 2016 року відповідно до положень якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 наголосила на тому, що юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до вимог частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

На підставі наведеного Верховним Судом зроблено висновок про те, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Частиною 1 статті 67 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом №79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-XII, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, в якому, крім іншого, зазначено, що Кабінету Міністрів України не надано права зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що розмір щомісячного підвищення до пенсії непрацюючого пенсіонера, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, прямо встановлено статтею 39 Закону №796-XII, а саме – у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Разом з тим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за період з 17 липня 2018 року по 6 липня 2019 р., як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки з 7 липня 2019 р. позивач є працюючим (що підтверджується трудовою книжкою) та з 7 липня 2019 р. не має права на отримання вказаних виплат.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату цього підвищення до пен сії позивачу з урахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості по день їх виплати включно, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом ст. 2 закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Згідно з вимогами ст. 4 закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, в якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч.1 цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому опубліковано індекс споживчих цін. Якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозованого рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів.

Отже, вказаною нормою передбачено підстави, за яких проводиться індексація, а також розмір грошового доходу, який підлягає індексації.

Згідно з п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені в п. 3 цього порядку).

Відповідно до вимог п. 5 Порядку №1078 сума індексації в місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Крім того, зазначається, що до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного в п. 11 цього порядку.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що під підвищенням пенсії розуміється тільки таке збільшення суми нарахування, яке здійснюється відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тобто випадки, коли пенсія була неправомірно недонарахована і в подальшому на підставі рішення суду нарахована в належному обсязі, не належать до підвищення пенсії в розумінні п. 5 порядку № 1078.

Отже, здійснення пенсійним органом нарахування пенсії на виконання рішення суду не може слугувати підставою для здійснення нового обчислення споживчих цін для проведення індексації у зв`язку зі зростанням доходів громадян без перегляду їх мінімального розміру, оскільки фактично збільшення доходів позивача в контексті приписів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію доходів громадян не відбулось. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відтак, суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати із 17 липня 2018 року по 6 липня 2019 р. підвищення до пенсії позивача, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання відповідача здійснити із 17 липня 2018 року по 6 липня 2019 р. нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням вже виплачених сум, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо строку звернення позивача до суду з цим позовом суд враховує таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 р. у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Такий лист позивачу направлено органом ПФУ 29.09.2020, а позов надійшов до суду 05.11.2020. Отже, строк звернення до суду з цим позовом не порушено.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено у перерахунку та виплаті основної та додаткової пенсії, а також щомісячної доплати до пенсії, отже порушено права позивача на отримання пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії та бездіяльність відповідача були протиправними. Право позивача на отримання вказаних видів пенсії порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими у вказаній частині, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії, а також щомісячної доплати до пенсії за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення згідно з статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, з розрахунку 100% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також щомісячну доплату до пенсії за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року включно з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати з 17 липня 2018 року по 6 липня 2019 р. підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17 липня 2018 року по 6 липня 2019 р.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_4 .

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, адреса: вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ - 22933548.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 22 червня 2021 року