Рішення № 97796315, 22.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року № 320/4071/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Файчак В.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві про визнання дій протиправними та забов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного сервісного центру МВС (ГСЦ МВС), в якому просить:

- визнати дії Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві щодо припинення складення ОСОБА_1 практичної частини іспиту із занесенням відмітки "не склав" у екзаменаційний листок ОСОБА_1 протиправними;

- зобов`язати Головний сервісний центр МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві (ЄДРПОУ: 40109173) повторно розглянути заяву (результати) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Позовні вимоги мотивує тим, що 24.12.2020 позивачу було призначено практичну частину іспиту, на яку вона вчасно прибула та приступила до виконання. Під час здачі практичної частини іспиту нею було допущено три помилки, внаслідок чого інструктор припинив іспит та повідомив про його завершення по причині допущення трьох помилок. Позивач вважає протиправними дії посадової особи відповідача, оскільки за умовами Додатку 2 до Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС України від 07 грудня 2009 року №515 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від22 травня 2020 року № 408), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369, для одержання позитивної оцінки особи, що екзаменуються, не повинні допустити більше трьох помилок.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В порядку підготовки справи до судового розгляду витребовано докази у справі:

- від позивача копії усіх заповнених сторінок паспорту громадянина України позивача;

- від відповідача: копії усіх матеріалів та документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення; відеозапис процесу складання практичного іспиту з навичок керування транспортними засобами категорії "В" від 24.12.2020, на який посилається відповідач у відповіді на звернення позивача від 13.01.2021 № 31/26.

Разом з тим, судом запропоновано відповідачу протягом пятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом надати суду відзив на позовну заяву не скористався, витребувані судом докази не надав.

Суд вважає за можливе розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було допущено до складання теоретичної частини іспиту для отримання нею посвідчення про право керування транспортними засобами, який 05.12.2020 вона успішно склала.

Однак, під час здачі ОСОБА_1 практичної частини іспиту, призначеного на 24.12.2020, нею було допущено три помилки, що стало підставою для припинення інспектором даного іспиту, із занесенням відмітки "не склав" у екзаменаційний лист позивача за № 281516224.

Не погоджуючись з цим, 24.12.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати її результат та видати відповідне посвідчення про право керування транспортними засобами. У своїй заяві позивач зауважила на тому, що згідно Додатку 2 до Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС України від 07 грудня 2009 року №515 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22 травня 2020 року № 408), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369, для одержання позитивної оцінки особи, що екзаменуються, не повинні допустити більше трьох помилок.

За результатом розгляду заяви позивача, Головний сервісний центр МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві надіслав лист від 13.01.2021, в якому повідомив, що в ході проведення перевірки фактів, викладених в заяві позивача, було переглянуто (досліджено) відеозапис процесу складання практичного іспиту з навичок керування транспортними засобами категорії "В" від 24.12.2020, де з`ясовано, що під час складання першого етапу практичного іспиту при виконанні вправи «розворот в обмеженому просторі в три прийоми» кандидат у водії не справився з керуванням транспортного засобу, внаслідок чого було здійснено наїзд заднім правим колесом на бордюр і сам «острівець безпеки», змусивши екзаменатора та спеціаліста закладу втрутитися в керування автомобілем для попередження аварійної ситуації та пошкодження самого авто. Пунтом 7.5 (Типові помилки) Додатку до Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС України від 07 грудня 2009 року №515 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22 травня 2020 року № 408), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369, передбачено: «не виконав вимоги ПДР, створивши ситуацію, що викликала необхідність втручання екзаменатора в управління автомобілем для запобігання дорожньо-транспортної пригоди». У зв`язку з цим, відповідач вважає, що на такий тип помилок не розповсюджуються загальні правила, внаслідок чого іспит було припинено з фіксованим результатом «не склав».

Вказане стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, визначає Закон України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до частини дев`ятої статті 15 Закону України "Про дорожній рух" право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі-Положення).

Пунктом 21 Положення визначено, що перед складенням іспитів працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подала зазначені документи, за Єдиним державним реєстром МВС (у тому числі щодо наявності в ньому відповідного свідоцтва про закінчення особою закладу), Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.

Аналогічні правові положення містяться також в Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженій наказом МВС України від 07 грудня 2009 року №515, зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції про приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС України від 07.12.2009 №515, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369, для допуску до складання практичного іспиту особа подає екзаменатору документ, що посвідчує особу, та екзаменаційний лист, у якому визначено справи для перевірення підготовленості особи до керування транспортним засобом та типові помилки, які можуть бути допущені. Екзаменаційний лист затверджений додатком 2 до Інструкції.

За умовами пунктів 6-7 розділу ІІІ Інструкції про приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС України від 07.12.2009 №515, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369, практичний іспит приймається на транспортному засобі ТСЦ МВС або закладу на вибір особи, що складає іспит. Під час проведення практичного іспиту на транспортному засобі ТСЦ МВС екзаменатор перебуває у транспортному засобі поруч з особою, що екзаменується, контролює правильність виконання вправ та фіксує помилки в екзаменаційному листі. У разі прийняття практичного іспиту на транспортному засобі закладу на сидінні, з якого здійснюється доступ до дублюючих механізмів керування гальмовою системою та трансмісією транспортного засобу, перебуває спеціаліст з навчання керуванню транспортними засобами такого закладу (далі - спеціаліст закладу). У цьому випадку екзаменатор розташовується таким чином, щоб мати можливість контролювати дії особи, що екзаменується, та спеціаліста закладу.

Приймання практичного іспиту проводиться у два етапи:

перший етап практичного іспиту - на майданчику для навчання з початкового керування;

другий етап практичного іспиту - в умовах дорожнього руху на визначених ТСЦ МВС маршрутах (за винятком перевірки навичок керування транспортними засобами категорій A1, A, B1).

Водночас, згідно з додатком 2 (пункт 11 розділу I) до Інструкції про приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС України від 07.12.2009 №515, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369, екзаменаційний лист долучається до матеріалів, які стали підставою для видачі посвідчення водія. Приймання практичного іспиту проводиться у два етапи: перший етап - на майданчику для навчання з початкового керування, другий - в умовах дорожнього руху. Для одержання позитивної оцінки особи, що екзаменуються, не повинні допустити більше трьох помилок.

Як зазначалося вище, підставою для припинення складення позивачем практичної частини іспиту із занесенням відмітки "не склав" у екзаменаційний листок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 стало невиконання позивачем вимог ПДР, шляхом створення ситуації, що викликала необхідність втручання екзаменатора в управління автомобілем для запобігання дорожньо-транспортної пригоди (п. 7.5 (Типові помилки) Додатку до Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом МВС України від 07 грудня 2009 року №515 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22 травня 2020 року № 408), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 січня 2010 року за № 74/17369).

Проте, за умовами частини 4 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, аварійна обстановка – це ситуація, за якої інші учасники дорожнього руху були змушені різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян, що підтверджені фактичними даними, а саме: поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків, показань технічних приладів та засобів фото- і відеоспостереження та іншими документами.

Зважаючи на відсутність в матеріалах даної справи доказів створення позивачем аварійної обстановки під час складання 24.12.2020 практичної частини іспиту, суд дійшов висновку щодо протиправності дій посадової особи відповідача в частині припинення практичної частини іспиту ОСОБА_1 , із занесенням відмітки "не склав" у екзаменаційний лист позивача № 281516224.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене та оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог даного позову та наявність правових підстав для його задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених ним доводів.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. відповідно до квитанції № 0.0.2074302655.1 від 04.02.2021, оригінал якої наявний в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, тягар оплати судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн. слід покласти на Головний сервісний центр МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві.

Крім того, позивач просить стягнути з Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві на його користь витрати на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положенням частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Оскільки матеріали даної справи не містять доказів щодо укладення договору про надання правничої допомоги, а також акту прийому-передачі наданої правничої допомоги таквитанції про оплату послуг (робіт) по наданню правничої допомоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними дії Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві щодо припинення складення ОСОБА_1 практичної частини іспиту із занесенням відмітки "не склав" у екзаменаційний листок ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головний сервісний центр МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві (ЄДРПОУ: 40109173) повторно розглянути заяву (результати) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у м. Києві (ЄДРПОУ: 40109173) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Файчак В.О.