Рішення № 97796247, 10.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року № 320/306/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., за участю секретаря судового засідання Висоцького А.М., представника позивача Мамаєва Д. Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Яготинтепломережа" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство теплових мереж "Яготинтепломережа" з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 10.10.2018 №0074325101.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням до Комунального підприємства теплових мереж "Яготинтепломережа" були застосовані штрафні санкції за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість, визначеного у відповідних податкових деклараціях, проте строки для визначення сум штрафних санкцій контролюючим органом були порушені.

Так, позивач наголосив на тому, що в силу вимог статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суми грошових зобов`язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Оскільки спірним податковим повідомленням-рішенням від 10.10.2018 були застосовані штрафні санкції за порушення строків сплати узгоджених податкових зобов`язань, самостійно визначених у податкових деклараціях за період з грудня 2012 року по березень 2014 року, позивач вважає, що відповідачем пропущені граничні строки, передбачені статтею 102 Податкового кодексу України, внаслідок чого спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2021 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання по справі.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що в ході перевірки Комунальним підприємством теплових мереж "Яготинтепломережа" було встановлено факт несвоєчасної сплати позивачем узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість, визначеного в податкових деклараціях, а саме: затримки на 1578, 1489, 139, 1168,1149 та 1114 календарних днів сплати грошового зобов`язання на загальну суму 69048,30 грн.

Відповідач зауважив, що ним було дотримано вимоги чинного законодавства під час проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення №0074325101 від 10.10.2018.

У зв`язку з цим, підстави для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Усною ухвалою суду від 18.05.2021, проголошеною без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, замінено відповідача у справі - Головне управління ДПС у Київській області, на його правонаступника – Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений структурний підрозділ ДПС України).

У судове засідання, призначене на 10.06.2021, з`явився представник позивача.

Відповідач у судове засідання, призначене на 10.06.2021, не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно.

Присутній у судовому засіданні 10.06.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позову задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Комунальне підприємство теплових мереж "Ягоотинтепломережа" (ідентифікаційний код 24223294, місцезнаходження: 07700, Київська обл., Яготинський р-н., м.Яготин, вул.1 травня, буд.1) 04.02.1999 було зареєстровано в якості юридичної особи, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

21.09.2018 Головним управління ДФС у Київській області було проведено камеральну перевірку сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість Комунальним підприємством теплових мереж "Яготинтепломережа", за результатами якої складено акт від 21.09.2018 №3931/10-36-12-03/24223294 (а.с.7-9).

У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки було встановлено порушення позивачем правил сплати податку на додану вартість а саме: строків сплати податку на додану вартість, самостійно визначеного позивачем у наступних податкових деклараціях з податку на додану вартість:

- податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2014 року від 19.03.2014 (строки сплати: 24.01.2018 - 1395 днів прострочення; 27.04.2018 – 1489 днів прострочення; 25.07.2018 – 1578 днів прострочення;);

- податкова декларація з податку на додану вартість за березень 2014 року від 18.04.2014 (строки сплати: 25.07.2018 – 1547 днів прострочення; 30.07.2018 – 1552 дня прострочення);

- податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2013 року від 20.01.2014 (строк сплати: 24.03.2017 – 1149 днів прострочення);

- податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2013 року від 20.10.2013 (строк сплати: 17.11.2018 – 1114 днів прострочення);

- уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року від 04.04.2013 (строк сплати: 15.06.2016 – 1168 днів прострочення).

На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.10.2018 №0074325101, яким позивачу нарахований штраф у розмірі 13809,66 грн.(а.с.5-6).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомленні-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України (в редакції, яка була чинна на момент прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

При цьому, підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (в редакції, яка була чинна на момент подання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктами 49.1-49.2 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Пунктом 49.18 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 202.1 статті 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця; б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

Згідно з пунктами 203.1-203.2 статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податку зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальним підприємством теплових мереж "Яготинтепломережа" було подано до контролюючого органу наступні податкові декларації з податку на додану вартість:

- за вересень 2013 року від 18.10.2013, в якій самостійно визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті у розмірі 14038,00 грн.; вказана декларація була подана позивачем 20.10.2013 (а.с.109-113);

- за грудень 2013 року від 17.01.2014, в якій самостійно визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті у розмірі 143825,00 грн.; вказана декларація була подана позивачем 20.01.2014 (а.с.94-98);

- за лютий 2014 року від 19.03.2014, в якій самостійно визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті у розмірі 99414,00 грн. (а.с.99-102);

- за березень 2014 року від 18.04.2014, в якій самостійно визначено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, яка підлягає сплаті у розмірі 20619,00 грн. (а.с.104-107);

- уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2012 року від 04.04.2013, в якій позивачем уточнено показник податкового зобов`язання з податку на додану вартість, який підлягає сплаті у розмірі 17832,00 грн. (а.с.114-119).

Згідно з пунктом 113.1 статті 113 Податкового кодексу України строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов`язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.

Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу (пункт 114.1 статті 114 Податкового кодексу України).

У свою чергу, як було вказано вище, згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Тобто, положеннями наведеної норми податкового законодавства чітко визначено, що контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків (до яких відносяться і штрафні (фінансові) санкції) у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Враховуючи, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 ПК України, відповідно штрафні санкції можуть бути застосовані в межах 1095 днів, з дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Аналогічний правовий висловлений Верховним Судом у постановах від 13.11.2020 у справі №826/11626/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92842031) та від 05.07.2019 у справі №820/11541/13-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82857610).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Суд зазначає, що з огляду на положення норми статті 102 Податкового кодексу України відлік строку давності в 1095 днів для визначення контролюючим органом платнику податків грошових зобов`язань, у тому числі, штрафних санкцій, розпочинається з наступного дня, який слідує за останнім днем граничного строку подання платником податків податкової декларації.

Отже, провівши 21.09.2018 камеральну перевірку та визначивши 10.10.2018 позивачеві грошові зобов`язання (штрафні санкції) за податковими деклараціями з податку на додану вартість за вересень 2013 року, за грудень 2013 року, за лютий 2014 року, за березень 2014 року та за уточнюючим розрахунком податкових зобов`язань до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року, відповідачем порушені граничні строки для вчинення таких дій, визначені статтею 102 ПК України.

Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Суд зауважує, що винятки, з якими законодавець пов`язує можливість визначення грошового зобов`язання без дотримання строку давності, передбаченого в абзаці першому пункту 102.1 статті 102 ПК України, встановлені пунктом 102.2 цієї статті та мають вичерпний характер, однак при розгляді цієї справи таких винятків судом не встановлено та їх наявність відповідачем не доведена.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказі, які б підтверджували дотримання строків, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України, для проведення камеральної перевірки позивача, у зв`язку з чим суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято протиправно та необґрунтовано.

Більш того, у відзиві на позовну заяві відповідачем взагалі не наведені жодні обставини на спростування тверджень позивача про недотримання контролюючим органом вимог статті 102 ПК України, внаслідок чого суд констатує фактичне неподання відповідачем відзиву у цій частині.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.10.2018 №0074325101, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 30.09.2019 між Адвокатським бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (Бюро) та Комунальним підприємством теплових мереж "Яготинтепломережа" (Замовник) було укладено договір про надання правової допомоги №30/09/19-05, за умовами якого бюро зобов`язало надати замовнику послуги з представництва та захисту інтересів замовника в цивільній юрисдикції, а саме в судах загальної юрисдикції, адміністративних, господарських судах, апеляційному суді, Верховному Суді, прокуратурі, органах Національної поліції, та інших правоохоронних органах та органах державної влади та місцевого самоврядування, та під час виконання рішення суду тощо по цивільній/адміністративній/кримінальній/в справі з приводу подання позовних заяв для врегулювання, заборгованості з штрафних та фінансових санкції з сплати податкового боргу з сплати обов`язкових платежів з моменту його виникнення.

Відповідно до пункту 2.1 договору зобов`язання замовника, зокрема, оплатити бюро вартість послуг за надання правової допомоги з підготовки та представництва інтересів в усіх судових засіданнях в усіх судах України за одну подану позовну заяву 6000,00 грн. (а.с.64).

Позивачем додано до матеріалів справи попередній (орієнтовний розрахунок) судових витрат, підписаний представником позивача, адвокатом Мамаєвим Д.Ю.

Відповідно до вказаного розрахунку вартість послуг з надання правничої допомоги становить 6000,00 грн. (а.с.12).

Суд зазначає, що доданий до матеріалів справи договір про надання правової допомоги №30/09/19-05 від 30.09.2020 не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги, що унеможливлює встановлення судом зв`язку наданого представником позивача договору з цією справою.

Будь-яких інших належних доказів, зокрема, акт наданих послуг, які підтверджували зв`язок понесених позивачем витрат на правову допомогу з розглядом даної справи, позивачем не надано.

Верховний Суд у постановах від 24.12.2020 №802/836/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93792662) та від 21.01.2021 у справі №640/1920/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264433) зазначив, що відсутність документального підтвердження витрат, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Щодо наданого позивачем до матеріалів справи попереднього розрахунку витрат на суму 6000,00 грн., суд зазначає, що вказаний документ також не містить інформації щодо зв`язку описаних у цьому документі послуг з даною справою, що унеможливлює встановлення належності цього документа саме до послуг з надання правничої допомоги саме у цій справі.

Враховуючи те, що наданими документами витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про стягнення на його користь з відповідача понесених витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 02.10.2020 №462 (а.с.13).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Київській області, становить 2102,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 10.10.2018 №0074325101.

3. Стягнути на користь Комунального підприємства теплових мереж "Яготинтепломережа" (ідентифікаційний код 24223294, місцезнаходження: 07700, Київська область, м. Яготин, вул. 1 Травня, 1) судовий збір у сумі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений та підписаний 22.06.2021.

Суддя Дудін С.О.