Рішення № 97796032, 18.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року Справа № 280/3019/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини А1978 (69068, м.Запоріжжя, вул.Стефанова, буд.1; код ЄДРПОУ 08160298)

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини А1978 (далі – відповідач, ВЧ 1978), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу у зв`язку зі звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

2) зобов`язати відповідача надати позивачу довідку про вартість неотриманого речового майна станом на 22.06.2017, оформлену у відповідності до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178;

3) зобов`язати відповідача провести розрахунок за неотримане позивачем речове майно станом на 22.06.2017 та виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 22.06.2017.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Кошліченко Н.В., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1028566 від 16.12.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у ВЧ А1978. При звільненні з військової служби позивачу не виплачена компенсація за неотримане речове майно. 20.10.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату такої компенсації, однак листом від 08.12.2020 відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті компенсації за неотримане речове майно. Позивач вважає, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби протиправною. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

28.04.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до наказу Міністерства оборони України №306 від 10.06.2019 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232» затверджено зміни до норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно яких особам офіцерського, сержантського старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється: під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більш ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі. Так, на час звернення до командування ВЧ А1978, а саме 20.10.2020, загальний термін служби позивача за контрактом складав 3 роки, що є менше ніж 5 років, а тому підстави для нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно відсутні. Крім того, звертає увагу, що під час проходження військової служби позивач до ВЧ А1978 з відповідним рапортом про нарахування та виплату компенсації вартості за неотримане речове майно не звертався. Також посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини пп В0105 (ВЧ А1978) від 22.06.2017 старшого солдата ВЗК ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти матеріального забезпечення, звільнено у запас за пунктом «е» (через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків) пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 22.06.2017 виключено зі списків особового складу частини всіх видів забезпечення та направлено до Шевченківського РВК Запорізької області.

За змістом витягу з наказу з позивача утримано вартість речового майна згідно довідки розрахунку речової служби.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації вартості неотриманого речового майна від 20.10.2020.

Листом від 08.12.2020 №6841 відповідач з посиланням на положення Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністра оборони України 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232), в редакції наказу Міністерства оборони України від 10.06.2019 №306 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232», повідомив про відсутність підстав для виплати компенсації за неотримане речове майно, оскільки позивач має календарну вислугу проходження служби менше ніж п`ять років.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178), Інструкцією №232, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначає Порядок №178.

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції №232 встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

У разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.

За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд дійшов висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 04.02.2020 у справі №825/1571/16, від 30.07.2020 у справі №820/5767/17 - у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Таким чином військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, при звільненні позивача з військової служби через службову невідповідність з останнього утримано вартість речового майна у відповідності до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232, однак остаточний розрахунок з виплати компенсації за неотримане речове майно не здійснено, а тому позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.10.2020 про виплату компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби.

Відмовляючи у задоволенні заяви, відповідач послався на норми Інструкції №232, в редакції наказу Міністерства оборони України від 10.06.2019 №306 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232», згідно яких під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі (пункт 4 розділу ІІІ Інструкції №232 в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Як зазначалось вище за змістом статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №178, яким таку умову компенсації вартості за не отримане речове майно як наявність у військовослужбовця календарної вислуги більше ніж 5 років, не передбачено.

Згідно з частиною 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми Порядку №178, як нормативного акту вищої сили, з яких слідує, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям у разі, зокрема, їх звільнення з військової служби здійснюється з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, а не після досягнення 5 років вислуги.

Таким чином суд доходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що з метою захисту порушених прав наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за речове майно, яке не отримано під час проходження військової служби.

При цьому, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача видати позивачу довідку про вартість неотриманого речового майна не підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання відповідача здійснити виплату спірної компенсації, у тому числі включає в себе видачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, адже у відповідності до норм чинного законодавства виплата грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, можлива лише на підставі вказаної довідки.

У зв`язку з наведеним, відсутні підстави для додаткового судового втручання у вказаній частині позовних вимог.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд зазначає, що за своєю суттю відмова у проведенні нарахуванні та виплаті грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно є вольовим рішенням суб`єкта владних повноважень, отже, порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправного рішення відповідача про відмову позивачу у нарахуванні та виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а не внаслідок протиправної бездіяльності.

Щодо строків звернення до суду з даним позовом суд звертає увагу, що питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом розглянуто в ухвалі про відкриття провадження у справі, де суд з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18 та від 09.07.2020 у справі №240/11529/19, дійшов висновку, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.

Посилання відповідача на те, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду з дня вручення позивачу наказу про звільнення зі служби суперечать вищенаведеним висновкам Верховного Суду, згідно яких, право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є часткового обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим, представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн.

Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано:

- Договір про надання правничої допомоги від №200914-01 від 14.09.2020 (далі - Договір від 14.09.2020);

- Додаткову угоду №1 від 14.09.2020 до Договору від 14.09.2020;

- детальний розрахунок вартості адвокатського гонорару за Договором від 14.09.2020;

- Акт прийому передачі виконаних робіт і послуг від 30.03.2021 до Договору від 14.09.2020;

- квитанція до прибуткового касового ордеру №59 від 30.03.2021.

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 14.09.2020 клієнт ( ОСОБА_1 ) доручає, а Адвокат (Кошліченко Н.В.) приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу, зокрема:

надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, заяв, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору від 14.09.2020 за складання позовної заяви до ВЧ А1978 з додатками, направлення її до суду, ведення справи, Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

З детального розрахунку вартості адвокатського гонорару за Договором від 14.09.2020, слідує, що вартість складання заяви про нарахування та виплату компенсації за не отримане речове майно, адвокатського запиту до ВЧ А1978 складає 500,00 грн.; вартість складання позовної заяви до ВЧ А1978 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії із підготуванням додатків до неї, для подання до Запорізького окружного адміністративного суду становить 3 000,00 грн.

Підтвердженням виконання робіт (послуг) по Договору від 14.09.2020 є підписаний акт прийому-передачі виконаних робіт і послуг від 14.09.2020.

Згідно вказаного акту, Клієнту надана правова допомога, перелік та вартість якої зазначено у детальному розрахунку вартості адвокатського гонорару за Договором від 14.09.2020.

Факт оплати за надані послуги підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №59 від 30.03.2021.

Проаналізувавши зміст наданих до суду документів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що надані до суду письмові докази доводять факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи №280/1382/21.

Суд звертає увагу, що відповідач не навів аргументів щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі не заявив про неспівмірність понесених витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а.

Разом з тим, суд зазначає, що такі послуги, як консультація, складання заяв, адвокатських запитів охоплюються підготовкою позовної заяви у даній справі, оскільки є підготовчими діями, спрямованими на звернення до суду, а тому не можуть виокремлюватись у самостійний вид послуг.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну допомогу адвоката у розмірі 3 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Військової частини А1978 про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно під час проходження військової служби, оформлене листом від 08.12.2020 №6841.

Зобов`язати Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно під час проходження військової служби.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1978 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 (три тисячі гривень 00 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Військова частина А1978, місцезнаходження: 69068, м.Запоріжжя, вул.Стефанова, буд.1; код ЄДРПОУ 08160298.

Повне судове рішення складено 18.06.2021.

Суддя М.О. Семененко