Рішення № 97794404, 16.06.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2025/21

Провадження № 2/645/1362/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого – судді Горпинич О.В.,

за участю секретаря Шептухи В.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в порядку регресу, -

встановив:

Представник позивача звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього грошові кошти в розмірі 30471,00 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що 17.08.2018 року трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Шкода, д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіля ВАЗ, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Транспортний засіб Шкода, д.н.з. НОМЕР_1 , належний ОСОБА_2 був застрахований по договору добровільного страхування транспортних засобів №06-GR\14-285-003564 від 02.07.2018 року в ТДВ СК «Альфа-Гарант». На місці ДТП учасники склали повідомлення про ДТП (Європротокол), відповідно до якого ОСОБА_1 визнав свою вину в настанні даної ДТП. Матеріальний збиток згідно розрахунку №702 від 04.09.2018 року ФОП ОСОБА_3 дорівнює 30471,00 грн. Оскільки, транспортний засіб Шкода, д.н.з. НОМЕР_1 був застрахований по договору добровільного страхування, в ТДВ СК «Альфа-Гарант» було здійснено виплату страхового відшкодування потерпілому у розмірі 30471,00 грн. На підставі вищевикладеного позивачем було направлено регресну вимогу відповідачу 02.06.2020 року, проте станом на дату звернення із позовом до суду, відповіді на вказану вимогу не отримано. Враховуючи зазначене, позивач змушений звернутись із позовом до суду.

Ухвалою суду від 02.04.2021 року відкрито спрощене позовне провадження із викликом сторін у судове засідання.

12.05.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав того, що на момент ДТП його цивільно-правова відповідальність була забезпечена АТ «Просто-страхування» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/78103742. Страхове покриття згідно полісу складало 100 000,00 грн. Сума завданої шкоди внаслідок ДТП складало 30471,00 грн., тобто в межах суми покриття полісом. Також наголошував на тому, що позивач не звертався до страхової компанії відповідача, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про слухання справи без його участі, позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позовних вимоги з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши думку відповідача, дослідивши матеріали справи та докази, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17.08.2018 року трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Шкода, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля ВАЗ, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , що підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду.

Згідно вимог ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Транспортний засіб Шкода, д.н.з. НОМЕР_1 , належний ОСОБА_2 був застрахований по договору добровільного страхування транспортних засобів №06-GR\14-285-003564 від 02.07.2018 року в ТДВ СК «Альфа-Гарант», що підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою ОСОБА_2 про настання подій від 20.08.2018 року.

Крім того, згідно наданого ОСОБА_1 полісу №АК/7803742, його автомобіль ВАЗ 211540 д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП, був застрахований у АТ «Просто-страхування».

ОСОБА_1 також повідомив АТ «Просто-страхування» про ДТП, про що свідчить повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку.

Згідно протоколу огляду транспортного засобу Шкода, д.н.з. НОМЕР_1 від 20.08.2018 року, були встановлені та зафіксовані пошкодження транспортного засобу.

Матеріальний збиток згідно розрахунку №702 від 04.09.2018 року ФОП ОСОБА_3 дорівнює 30471,00 грн.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний: при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

На підставі зазначеного ТДВ СК «Альфа-Гарант» було здійснено страхове відшкодування ОСОБА_2 про що свідчить платіжне доручення №ID-110966 від 11.10.2018 року.

Так, відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За нормою ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Так слід зазначити, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування").

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 30471,00 грн.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань ; договірне зобов`язання між позивачем і потерпілою - за договором добровільного майнового страхування , деліктне зобов`язання між потерпілою та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП та договірне зобов`язання між відповідачем і третьою особою - за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов`язані: вжити заходів для невідкладеного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди (п.33.1.4).

Статтею 38 цього ж Закону встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умови визначених у підпунктах 33.1.2. пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

З огляду на вказане суд доходить висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів",зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

У цій справі страховик відповідача (завдавача шкоди) не набув право регресу до останнього. Таке право він міг би набути, відшкодувавши потерпілому завдану йому шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону.

Вимога позивача (страховика потерпілого) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов`язанні.

Щодо особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Суд вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Вищевикладена позиція повністю узгоджується із правовою позицією висловленою у своїй постанові Великою Палатою Верховного Суду від 04.07.2018 року (справа N 755/18006/15- ц, провадження N 14-176 цс 18).

Таким чином, з викладеного вбачається, що обов`язок страховика відшкодувати заподіяну страхувальником шкоду виникає із самого факту заподіяння застрахованою особою у результаті ДТП такої шкоди. При цьому, зобов`язаною особою, внаслідок заподіяних ОСОБА_1 у результаті ДТП збитків, є страховик відповідача – АТ «Просто-страхування».

В той же час, судом встановлено, що позивач не звертався до АТ «Просто-страхування» із заявою про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, та відповідно не8 отримував відмову страховика у виплаті страхового відшкодування.

Таким чином, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час настання страхового випадку була застрахована у АТ «Просто-страхування» на підставі полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АК/7803742 від 19 литсопада 2017 року, то, у даному випадку, позивач мав самостійно звернутись до АТ «Просто-страхування» про виплату страхового відшкодування за полісом, при цьому саме страховик АТ «Просто-страхування» після виплати страхового відшкодування має право регресної вимоги до особи, яка завдала шкоди, у разі наявності для цього правових підстав визначених ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». При цьому, між позивачем та відповідачем будь-яких договірних відносин не виникало.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ТДВ СК «Альфа-Гарант» та відмову у задоволенні позову до ОСОБА_1 , про відшкодування завданої майнової шкоди.

Враховуючи, що суд дійшов обґрунтованих висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог ТДВ СК «Альфа-Гарант», то з урахуванням положень статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, відшкодування судового збору, у разі відмови у позові не підлягають.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 10, 58, 60, 61, 88, 197, 208, 209, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 22.06.2021 року

Головуючий суддя: О.В. Горпинич