Рішення № 97787431, 16.06.2021, Врадіївський районний суд Миколаївської області

Справа № 474/157/21

Провадження № 2/474/130/21

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.21 року смт. Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 18 034 грн. 22 коп., -

встановив:

16.03.2021р. Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому вказав, що у нього з ОСОБА_1 (далі - відповідач) був укладений кредитний договір б/н від 19.11.2008р., за яким останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Посилаючись на те, що відповідач, всупереч норм закону та умов договору зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, станом на 25.02.2021р. у нього перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 18 034 грн. 22 коп., з яких 14 127 грн. 63 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 906 грн. 59 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.

Ухвалами суду від 29.03.2021р. та від 26.04.2021р. від позивача, на підставі ч. 7 ст. 81 ЦПК України, витребовувалися:первинні документи бухгалтерського обліку на підтвердження розрахунку позовних вимог; розрахунок позовних вимог в частині нарахування заборгованості за простроченими відсотками та простроченим тілом кредиту відповідно до умов, зазначеним у Анкеті-заяві та Довідці про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду” підписаних відповідачем 19.11.2008р.; розрахунок всіх позовних вимог з урахуванням перерахунку заборгованості за простроченими відсотками та простроченим тілом кредиту, відповідно до умов договору зазначеним у Анкеті-заяві та Довідці про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду” підписаних відповідачем 19.11.2008р.; докази підписання відповідачем Умов та Правил.

12.04.2021р., 17.05.2021р. та 14.06.2021р. на адресу суду від позивача надішли письмові пояснення № 769243-ВБ від 01.04.2021р. щодо обґрунтованості позовних вимог та зокрема зазначено, що нарахування за відсотковою ставкою проводилося за такою формулою:

наприклад: 4600,35*2,5%*2*12/365*1*=7,56, де

- 4600,35 - складова заборгованості;

- 2,5 - % ставка в міс. (по даній складовій заборгованості);

- 2 - коефіцієнт;

- 12 - кількість місяців у році;

- 365 - базіс (кількість днів у році 365/366; для VIP базіс 360 днів);

- 1 - кількість днів.

*перед множенням на кількість днів проводиться математичне округлення.

Водночас вказані пояснення не містять мотивованих доводів щодо виконання чи неможливості виконання вимог ухвал суду щодо витребування доказів.

Станом на 16 год. 30 хв. 16.06.2021р. (час проведення судового засідання) позивач не виконав вимоги ухвал суду від 29.03.2021р. та 26.04.2021р. про витребування доказів в частині надання розрахунку позовних вимог у відповідності до умов кредитного договору та доказів на підтвердження обґрунтованості останнього, не надав обґрунтованих та достовірних пояснень щодо неможливості виконання вказаної ухвали, а також не клопотав перед судом щодо надання додаткового строку для виконання ухвали.

20.05.2021р. від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки позивачем не надано достатньо належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі, а відтак позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Представник позивача в судові засідання, призначені на12.04.2021р., 26.04.2021р., 02.06.2021р. та 16.06.2021р., не з`явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив.

Водночас разом із позовом представник позивача подав до суду клопотання, в якому підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглянути справу за його відсутності, не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідач в судові засідання, призначенні на 12.04.2021р., 26.04.2021р., 02.06.2021р. та 16.06.2021р. не з`явився, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлений про час, дату і місце судового розгляду шляхом направлення поштовим зв`язком судових повісток за адресою реєстрації місця проживання та наручного отримання судових повісток.

Водночас 12.04.2021р., 26.04.2021р. та 02.06.2021р. відповідач звернувся до суду із заявами, в яких просив відкласти судове засідання, призначені на 12.04.2021р., 26.04.2021р. та 02.06.2021р., з метою залучення представника та надання доказів. Розгляд справи відкладено на 16.06.2021р. Відповідач в судове засідання, призначене на 16.06.2021р., не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, а також не подав до суду відзив на позовну заяву та заяви про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи.

З огляду на приписи ст. 223 ЦПК України суд визнав за можливе розглянути справу по суті без участі сторін за наявними у справі доказами.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив письмові докази наявні в матеріалах судової справи, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2008 між ПАТ КБ “ПриватБанк”, правонаступником якого є АТ КБ “ПриватБанк”, та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н шляхом підписання сторонами анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, при чому з довідки позивача та виписки по рахунку відповідача вбачається надання позивачем відповідачу за вказаним договором кредитних карт та використання відповідачкою кредитних коштів.

Крім того 19.11.2008р. відповідач підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду”, згідно якої визначено базову відсоткову ставку в розмірі 2,5 %, яка нараховується на залишок непростроченої заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році. Вказаною довідкою також визначено нарахування пені 1 в розмірі базової процентної ставки по договору та пені 2 в розмірі 1% від заборгованості у разі прострочення по кредиту чи відсоткам більше 5 днів при виникненні заборгованості на суму 50 грн. і більше. Крім того визначено сплату штрафу 500 грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту.

При цьому слід зазначити, що в письмових пояснення представника позивача № 769243-ВБ від 01.04.2021р. зазначено про нарахування відсотків з розрахунку базісу (кількість днів у році 365/366) та застосування коефіцієнту 2, хоча укладеним між сторонами кредитним договором такі умови не визначені.

Також ні анкета-заява, ні довідка про умови кредитування не містить умов щодо автоматичного списання відсотків за рахунок тіла кредиту, сплати таких платежів як: “комісія за обслуговування (членський внесок)”, “страховий платіж за договором “Страхування комунальних платежів””, “страховий платіж за договором “Страхування кредитного ліміту””, тощо та надання послуги “Скарбничка”.

В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До позовної заяви, крім анкети-заяви, представник банку додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не підписані позичальницею (відповідачкою).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 , за вказаним кредитним договором, станом на 25.02.2021р. становить 18 034 грн. 22 коп., з яких 14 127 грн. 63 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3 906 грн. 59 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.

Встановивши вказані обставини, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ “ПриватБанк”).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті. За такого, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів,

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд, встановивши наведені обставини, вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ “ПриватБанк” в період - з часу виникнення спірних правовідносин (19.11.2008р.) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (березень 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно з ч .6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальниці, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.12.2010р. шляхом підписання заяви-анкети.

За таких обставин, суд вважає, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991року № 1023-XII “Про захист прав споживачів” (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН “Керівні принципи для захисту інтересів споживачів”, прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ “ПриватБанк” дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вищевказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 03.07.2019р. по справі № 342/180/17.

В свою чергу щодо обґрунтованості позовних вимог в частині розрахунку позовних вимог, з урахуванням умов укладеного 19.11.2008р. між сторонами кредитного договору та підписаною відповідачем довідкою про умови кредитування, слід зазначити таке.

В позовній заяві позивач вказує про існування лише одного кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем 19.11.2008р. Про укладення будь яких інших договорів між позивачем та відповідачкою у позовній заяві не зазначено. При чому до позовної заяви надано лише кредитний договір, укладений між позивачем та відповідачем 19.11.2008р.

Водночас з розрахунку позовних вимог за договором б/н від 19.11.2008р. вбачається, що розрахунок був здійснений за період з 19.11.2008р. по 25.02.2021р. При чому розраховуючи заборгованість по відсоткам позивач використовував відсоткову ставку, коефіцієнт 2 та базіс (кількість днів у році 365/366), які не передбачені умовами кредитного договору.

Крім того у вказаний розрахунок включено такі платежі як: “комісія за обслуговування (членський внесок)”, “страховий платіж за договором “Страхування комунальних платежів””, “страховий платіж за договором “Страхування кредитного ліміту””, тощо, а також враховано платежі за послугою “Скарбничка”. Однак умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 19.11.2008р. такі платежі та послуги не передбачені.

В свою чергу згідно виписки по рахунку відповідача, наданої позивачем, вбачається, що позивачем автоматично списувалися відсотків за рахунок тіла кредиту, хоча згідно умов, укладеного між сторонами кредитного договору, позивач таким правом не наділений.

Таким чином, з огляду на вищевикладене слідує, що позивач фактично штучно та безпідставно збільшував розмір основного боргу по кредиту, в тому числі, фактично здійснював нарахування відсотків на відсотки.

З огляду на встановлені під час судового розгляду обставини слід зазначити таке.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому ст.ст. 76-80 та 82 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достатності та достовірності, а також підстави звільнення від доказування.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з огляду на вказані приписи ЦПК України та надані позивачем докази, достовірно можна встановити лише те, що кредитний договір між сторонами був укладений 19.11.2008р., а встановити правову природу відносини, які існували чи існують між сторонами, щодо надання додаткових банківський послуг не можливо.

Таким чином, як вбачається з обґрунтування позову та доказів наданих на його підтвердження, кредитні правовідносини між позивачем та відповідачем, які є предметом судового розгляду, обставини щодо існування яких входять до предмету доказування, виникли з моменту підписання сторонами кредитного договору від 19.11.2008р. При цьому матеріали справи не містять жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту існування інших правовідносин між сторонами, які б були урегульованими іншими договорами, укладеними між сторонами, та які стосуються кредитного договору укладеного між сторонами 19.11.2008р.

Вищевказане свідчить про те, що позивачем в порушення умов кредитного договору, включено в розрахунок заборгованості платежі, які не передбачені кредитним договором, який є предметом даного судового розгляду.

При чому, оскільки розрахунок позовних вимог сам по собі не є доказом, а є відображенням порядку визначення розміру заборгованості, з урахуванням проведених фінансово-кредитних операцій, умов кредитного договору щодо строків та порядку погашення заборгованості, нарахування відсотків та інших платежів, а тому на підтвердження обґрунтованості розрахунку позовних вимог позивач зобов`язаний надавати суду первинні документи бухгалтерського обліку, які мають відповідати критеріям, які визначені законодавством щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Таким чином, оскільки в розрахунок позовних вимог включені платежі, які не передбачені умовами кредитного договору, здійснення фактичного нарахування відсотків на відсотки, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності таких своїх дій, а відтак розрахунок позовних вимог є необґрунтованим, недостовірним та здійснений позивачем без урахування умов кредитного договору укладеного між сторонами.

Крім того, відповідно до приписів ст.ст. 12, 13, 76-89, 175 ЦПК України, обв`язок надання суду обґрунтованого розрахунку позовних вимог та надання доказів на підтвердження його обґрунтованості, тобто доведення перед судом його правильності та достовірності, покладено на позивача. Суд, в свою чергу, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Тобто суд перевіряє правильність та обґрунтованість розрахунку позовних вимог в ракурсі відповідності останнього вимогам чинного законодавства та умовам кредитного договору на підставі наданих позивачем доказів. Водночас на суд не покладено обов`язок здійснювати замість позивача розрахунок чи перерахунок позовних вимог. Встановивши, що розрахунок позовних вимог не відповідає критерію обґрунтованості, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, з метою всебічного, повного та об`єктивного вирішення спору, зобов`язаний надати можливість позивачу надати інший розрахунок позовних вимог або ж навести пере судом додаткові доводи на обґрунтування розрахунку позовних вимог чи надати додаткові докази.

При чому, оскільки в розрахунок позовних вимог враховані автоматичні списання відсотків за рахунок кредиту, платежі, а при розрахунку заборгованості по відсоткам використано відсоткову ставку, коефіцієнт 2 та базіс (кількість днів у році 365/366), які не передбачені умовами кредитного договору, що, в свою чергу, впливає на достовірність та вірність розрахунку позовних вимог за кожний наступний окремий період проведених нарахувань, які вказані у розрахунку позовних вимог, тобто починаючи з 19.11.2008р. по 25.02.2021р., а тому, з урахуванням специфіки здійснення фінансово-кредитних операцій, встановлення правильності та достовірності розрахунку позовних вимог в частині визначення конкретних сум заборгованості за кредитом, відсотками та іншими платежами, виходить за межі права та потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право без яких встановити дійсний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором неможливо.

Водночас ні від позивача, ні від відповідача не надійшло жодних заяв чи клопотань щодо вчинення процесуальних дій, які необхідно вчинити з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи по суті, в тому числі, щодо призначення судової економічної експертизи документів фінансово-кредитних операцій, зокрема, з метою встановлення: відповідності наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості позичальника (зі сплати процентів за кредит та погашення основної суми боргу) перед банком умовам укладеного між зазначеними сторонами кредитного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором; відповідності методу нарахування банком процентів за кредитним договором умовам кредитного договору.

Таким чином, з сукупності вищевикладеного слідує, що розмір позовних вимог є необґрунтованим, обставини покладенні в основу позову не підтверджуються долученими до позову доказами, а позивачем не надано суду інших доказів на підтвердження обґрунтованості позову, тобто позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 270 грн. 00 коп., понесені позивачем при подачі позову до суду, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 19.11.2008р. у розмірі 18 034 (вісімнадцять тисяч тридцять чотири) грн. 22 коп. - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. покладаються на позивача Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк”.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано “22” червня 2021 року.

Суддя Ф.Г. Сокол