Вирок № 97777857, 18.06.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/10970/18

Провадження №1-кп/638/426/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д., Соколенко Ю.О., Кириллової К.С.,

прокурорів Аракеляна В.О., Халілової А.А., Колодія М.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника адвоката Шевченка Д.В.,

потерпілого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань судове провадження за матеріалами кримінального провадження №12018220480002456 від 24.06.2018 року за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Розсошенці Полтавської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, має малолітню дитину 2017 р.н., не працюючого, який зареєстрований та до затримання проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 25.06.2010 року Харківським районним судом Харківської області за ч.1 ст.185, ч.2 ст.182 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст.75 КК України звільнений з іспитовим строком 2 роки;

- 05.12.2013 року Харківським районним судом Харківської області за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- 30.12.2013 року Харківським районним судом Харківської області за ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, звільнений з місць позбавлення волі 12.09.2014 року на підставі ст.2 ЗУ «Про амністію» від 08.04.2014 року;

- 27.04.2018 року Харківським районним судом Харківської області за ч.3 ст.185, ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

- 08.08.2019 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч.2 ст.187, ст.71 КК України до покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16.12.2020 року вирок залишено без змін,

за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185 КК України, -

встановив:

21 червня 2018 року приблизно о 20 годині 00 хвилин біля будинку №21-А по пр.Науки в м.Харкові ОСОБА_1 зустрівся з раніше незнайомим йому ОСОБА_2 з метою оренди у останнього квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку. Домовившись усно про оренду квартири АДРЕСА_3 строком на дві доби, ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 ключі від квартири, а ОСОБА_1 в свою чергу передав ОСОБА_2 грошові кошти за дводенну оренду вказаного житла, після чого ОСОБА_1 залишився в квартирі за вказаною адресою, а ОСОБА_2 поїхав.

Під час перебування в квартирі у ОСОБА_1 раптово виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме телевізору «Samsung», модель «LE40C550J1W» у корпусі чорного кольору, серійний номер 08843LHZB01308, який належить ОСОБА_2 .. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, ОСОБА_1 , діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу, викрав з приміщення орендованої квартири АДРЕСА_3 телевізор «Samsung», модель «LE40C550J1W» у корпусі чорного кольору, серійний номер 08843LHZB01308, вартістю згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №17547 від 23.07.2018 року 5500 грн., поклав його у коробку від іншого телевізора, яка мала найменування «TV SAMSUNG UE40ES6307UxUa/40» та 22.06.2018 року о 21 годині 13 хвилин уклав договір фінансового кредиту під заставу вказаного телевізора, тобто здав його у відділенні ПТ «Ломбард «Свіжа копійка», розташованого за адресою: м.Харків, пр.Тракторобудівників, 108, отримавши за це грошові кошти в розмірі 4400 гривень, розпорядившись, таким чином, викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 майнову шкоду у сумі 5500 гривень.

Допитаний в судовову засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щоро покаявся у скоєному злочині, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь та щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень пояснив як зазначено вище, що у червні 2018 року вчинив злочин при інкримінованих йому обставинах. Зокрема пояснив, що викрав з орендованої квартири за адресою АДРЕСА_4 телевізор «Samsung», який здав в подальшому у ломбард та отримав гроші у сумі 4400 грн. Цивільний позов визнав в частині завленої суми матеріальної шкоди. Вважав завищеним розмір моральної шкоди, при визначенні її розміру поклався на розсуд суду.

Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст. 349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з`ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Суд вважає доведеною винність ОСОБА_1 у таємному викраденні чудого майна (крадіжка), вченого повторно, та кваліфікує його дії за ч.2 ст.185 КК України.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України – є нетяжким злочином, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 , є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , судом не встановлено.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за умисні корисливі злочини проти власності, останній раз вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 08.08.2019 року, який залишено без змін судом апеляційної інстанції, на диспансерному (профілактичному) обліку в КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КЗОЗ «Обласний психоневрологічний диспансер» не звертався, згідно доповіді сектору Харківського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як високий, за місцем проживання характеризується посередньо.

Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, наявність обставини, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі, не вбачаючи підстав для можливості виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання чи призначення іншого виду чи розміру покарання.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Щодо питання зарахування строку попереднього ув`язнення у строк відбування покарання обвинуваченому, суд виходить з наступного.

Ухвалою суду від 10.03.2021 постановлено етапувати обвинуваченого з ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)» до ДУ Харківський слідчий ізолятор та постановлено залишити в умовах слідчого ізолятору та утримувати до розгляду судового провадження.

З матеріалів судового провадження вбачається, що 18.03.2021 року обвинувачений прибув до ДУ Харківський слідчий ізолятор. Одже з 18.03.2021 року по теперішній час обвинувачений залишається в умовах слідчого ізолятору, що також охоплюється поняттям «попереднє ув`язнення», до якого слід застосувати положення ч. 5 ст.72 КК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 року у справі № 663/537/17 сформувала правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч.5 ст.72 КК України (зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання) у такому ракурсі, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

Якщо особа вчинила злочин, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону №2046-VIII (пряма дія Закону№2046-VIII).

З огляду на те, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення після 20 червня 2017 року, рахується попередньо ув`язненим з 18.03.2021 року, йому слід зарахувати строк попереднього ув`язнення в строк покарання, згідно ч.5 ст.72 КК України із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавленні волі.

Цивільний позов ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 5500,00 гривень підлягає задоволенню у повному обсязі, так як завдана шкода на зазначену суму підтверджується показами обвинуваченого, наданими у судовому засіданні, висновком судової товарознавчої експертизи №17547 від 23.07.2018 року. Також потерпілим заявлено цивільний позов, про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 15 000 моральної шкоди. Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість проводження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. В пункті 9 цієї Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом враховано, що внаслідок вчинення злочину потерпілому було завдано моральних страждань. При визначенні розміру моральної шкоди суд приймає до уваги характер правопорушення, ступінь душевних страждань, одночасно суд також враховує матеріальний стан обвинуваченого ОСОБА_1 .. Тому, керуючись ст.ст.23, 1167 ЦК України, беручи до уваги зазначені вище обставини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню та з обвинуваченого на користь потерпілого підлягає стягненню 2000,00 гривень в рахунок погашення моральної шкоди.

Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування – підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком більш суворим, призначеним ОСОБА_1 за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 08.08.2019 року остаточно призначити покарання у виді 8 (восьми) років 6 місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід до обвинуваченого по вказаному судовому провадженню не застосовувався.

Строк відбування покарання за рахувати з 04.07.2018 року.

Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 18.03.2021 року по день постановлення вироку, 18.06.2021 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму майнової шкоди у розмірі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень, а також суму моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави на відшкодування процесуальних витрат у сумі 286,00 грн. за проведення судової товарознавчої експертизи №17547 від 23.07.2018 року, 2145,00 грн. за проведення судової дактилоскопічної експертизи.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк