Рішення № 97777518, 15.06.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/1826/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Тимощука О.Я.

при секретарі Рибачик О.А.,

за участю представника позивача – адвоката Висоцького Ю.В.,

відповідачів – 1,3 – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника третьої особи – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради про усуненя перешкод у користуванні майном,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд усунути їй перешкоди у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , що належить їй на праві спільної сумісної власності як співвласнику багатоквартирного будинку та нежитловими приміщеннями підвалу загальною площею 22,7 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, шляхом зобов`язання відповідачів надати їй безперешкодний доступ до спільного майна багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень підвалу загальною площею 22,7 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлове приміщення) від 01.10.2008 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та Управлінням комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради, позивачка набула право приватної власності на нежитлові приміщення, розташовані в підвалі чотириповерхового цегляного будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 22,7 кв.м. (складають 25/100 ідеальної частки). Вказані нежитлові приміщення окремого входу не мають, і для того, щоб потрапити туди позивачка змушена користуватися місцями загального користування багатоквартирного будинку, а саме: прибудинковою територією, вхідними дверями під`їзду № 2 будинку, приміщеннями під`їзду № 2 будинку, дверями-ґратами, розташованими у під`їзді перед сходами, які ведуть до підвалу, а також самими сходами, які ведуть до підвалу.

Відповідачі по справі, заявляючи, що вони є представниками мешканців будинку, чинять позивачці перешкоди у користуванні її майном, починаючи з 2014 року. Зокрема, по периметру прибудинкової території будинку було встановлено паркан із замком; на дверях-ґратах, розташованих у під`їзді № 2 перед сходами будинку, які ведуть до підвалу без відома та згоди позивачки змінено замок. Добровільно надати ключі від замків відповідачі відмовляються. На спроби позивачки потрапити до свого нежитлового приміщення, відповідачі починають вести себе агресивно, погрожують, застосовують насильство, фізично не допускають до приміщення.

Також, посилаючись на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004, вказала, що будучи власником нежитлового приміщення будинку, вона є також співвласником всього багатоквартирного будинку, а отже, має право користуватися місцями загального користування будинку на рівні з іншими мешканцями.

Оскільки вказаними діями відповідачів грубо порушується її право власності, добровільно вирішити спір не вдається, ОСОБА_4 змушена звертатися за захистом свого права до суду.

Представник позивача – адвокат Висоцький Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просить їх задоволити.

Відповідач – 1 - ОСОБА_1 та відповідач – 3 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, подали до суду відзиви, які підтримали. Зазначали про те, що нежитлове приміщення ОСОБА_4 повинно мати окремий вхід за межами житлової зони, дозволу на прохід через спільну сумісну власність від мешканців будинку позивачка не отримувала, а отже ніхто з відповідачів не чинить ОСОБА_4 перешкод у користуванні майном. Просять відмовити в задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Відповідач - 2 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що позивачкою незаконно було набуто право власності на нежитлове приміщення, розташоване у підвалі будинку. Жодних перешкод позивачці не чинить, оскільки не бачився з нею протягом декількох років. Додатково вказав, що користуватися спільним майном багатоквартирного будинку можуть тільки його мешканці, якою ОСОБА_4 не є, а тому просить відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи - ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради від 12.12.2006 року № 245, зі змінами, внесеними рішенням виконкому від 14.11.2007 року № 159, було затверджено перелік нежитлових приміщень, що є комунальною власністю територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради, до якого було включено нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 91,1 кв.м. Рішенням Рівненської міської ради від 12.06.2008 року № 1589 «Про приватизацію нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 » на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про Державну програму приватизації» затверджено, що нежитлове приміщення, розташоване в підвалі чотириповерхового цегляного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 22,7 кв. м., підлягає приватизації шляхом викупу покупцем – суб`єктом підприємницької діяльності – ФОП ОСОБА_4 01.10.2008 року між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаного нежитлового приміщення, а 15.10.2008 року ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на нежитлове приміщення.

Додатково представник третьої особи вказала, що у травні 2014 року, в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було подано позовну заяву до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа – КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання незаконним рішення, визнання договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна недійсним, скасування державної реєстрації та свідоцтва про право власності. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09.11.2015 року по справі № 569/8073/14-ц в задоволенні вказаного позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21.01.2016 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09.11.2015 року залишено без змін та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 року в задоволенні позову відповідачів було відмовлено. Зазначеними рішеннями судів встановлено, що ОСОБА_4 правомірно, на законних підставах було набуто право власності на нежитлові приміщення підвалу в будинку АДРЕСА_1 .

Зважаючи на вчинювані позивачці перешкоди у користуванні своєю власністю з боку відповідачів, вважала позовну заяву обґрунтованою, не заперечувала проти її задоволення.

Проаналізувавши викладені в позовній заяві обґрунтування позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, врахувавши також правові норми, які регулюють спірні відносини, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу індивідуально визначеного майна (нежитлове приміщення) від 01 жовтня 2008 року, посвідченого нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Наумовою Н.Г. та зареєстрованого за № 903, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (продавець) зобов`язується продати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (покупець) нежитлові приміщення підвалу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 загальною площею 22,7 кв.м., що згідно з проведеним розрахунком складають 25/100 ідеальної частки.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 20591283 від 15.10.2008 року стверджується, що ОСОБА_4 зареєструвала право власності на нежитлові приміщення підвалу, форма власності – приватна.

Як вбачається з технічного паспорту, виготовленого комунальним підприємством «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації», інв. № 68773 власниками підвалу в будинку по АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Рівне в особі Рівненської міської ради (75/100 частини) та позивачка ОСОБА_4 (25/100 частини). Спірне нежитлове приміщення позивачки розташовується у підвалі і складається з трьох приміщень: приміщення № 1 площею 3,3 кв.м., приміщення № 2 площею 15 кв.м. та приміщення № 3 площею 4,4 кв.м. Загальна площа нежитлового приміщення, належного позивачці на праві приватної власності становить 22,7 кв.м.

Із листа Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області № 70Зі/200/01-18 від 27.08.2018 року вбачається, що згідно електронної бази даних Інформаційної підсистеми Національної поліції України в період з 2015 року у відділі поліції зареєстровані звернення ОСОБА_4 щодо вчинення відповідачами перешкод у користуванні її нежитловим приміщенням, а саме:

- № НОМЕР_1 , зареєстроване 25.06.2015 року. Фабула: поштою із прокуратури м. Рівне надійшли матеріали звернення ОСОБА_4 про те, що ухвалою Рівненського міського суду було накладено арешт на належне їй тимчасове підвальне приміщення по АДРЕСА_1 і вона не може потрапити до свого приміщення тому, що вхід на сходову клітину і в під`їзді зачинено.

- № 6950, зареєстроване 17.03.2016 року. Фабула: 17 березня о 02:00 надійшла заява ОСОБА_4 відносно неправомірних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перешкоджають користуватися їй підвальним приміщенням по АДРЕСА_1 .

- № 22067 зареєстроване 06.06.2018 року. Фабула: 05.06.2018 року надійшла заява ОСОБА_4 щодо неправомірних дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які обмежують її у користуванні її власністю.

- № НОМЕР_2 , зареєстроване 22.06.2018 року. Фабула: 22.06.2018 року надійшла заява ОСОБА_4 про те, що по АДРЕСА_1 було змінено замки до її приміщення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 дав суду покази про те, що протягом тривалого часу його дружина, позивачка по справі, не може потрапити до свого нежитлового приміщення, розташованого в підвалі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 встановили замки до паркану на прибудинковій території, дверях-ґратах, що ведуть до підвалу, надати позивачці ключі від замків категорично відмовляються, хоча остання неодноразово до них зверталася. Повідомив, що 05.06.2018 року був на території будинку разом із позивачкою та працівниками ЖКП «Покровське». Відповідачі по справі агресивно виштовхали їх за межі прибудинкової території, влаштували скандал, надати доступ до підвалу категорично відмовились.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 листопада 2011 року за №14-рп/2011 по справі №1-22/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Згідно з п. 4.3. Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 по справі №1-2/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_9 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (Справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) Конституційний Суд України визначив, що відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін. Одночасно, даним рішенням Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що співвласник багатоквартирного будинку – це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а спільне майно багатоквартирного будинку – це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Статтею 6 цього ж закону передбачено, що співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Відповідно до ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

З огляду на те, що позивачка ОСОБА_4 є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, суд зазначає, що вона в силу вищезазначених норм законодавства є співвласником багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 .

Як роз`яснено в п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Матеріалами справи доведено, що відповідачі, самовільно змінивши замок на дверях-ґратах, встановлених у ІІ під`їзді будинку, перед сходами, які ведуть до нежитлового приміщення позивачки, встановивши замок на паркані, який розташований по периметру прибудинкової території, не надаючи ключі від замків, а також фізично не допускаючи позивачку до її приміщення та приміщень загального користування багатоквартирного будинку, чинять їй перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням, розташованим в підвалі багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , що належить позивачці на праві приватної власності, та у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , що належить позивачці як співвласнику багатоквартирного будинку.

Відтак, позовні вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Натомість доводи відповідачів про те, що ними не чиниться жодних перешкод не є переконливими для суду та спростовуються матеріалами справи.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином, із відповідачів на користь позивачки слід стягнути 768 грн. 40 коп.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 13, 16, 317, 321, 382, 391 ЦК України, ст.ст. 76-82, 89, 90, 141, 259, 263, 265,268, 273, 354 Цивільного-процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради про усуненя перешкод у користуванні майном - задоволити.

Усунути ОСОБА_4 перешкоди у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , що належить їй на праві спільної сумісної власності як співвласнику багатоквартирного будинку та нежитловими приміщеннями підвалу загальною площею 22,7 кв. м., розташованими по АДРЕСА_1 , що належать їй на праві приватної власності.

Зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 надати ОСОБА_4 безперешкодний доступ до спільного майна багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 22,7 кв. м., розташованих по АДРЕСА_1 , які перебувають у її приватній власності.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_2 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_8 ) понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_5 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_8 ).

Відповідач - 1: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_3 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_5 ).

Відповідач – 2: ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер – НОМЕР_4 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_6 ).

Відповідач – 3: ОСОБА_2 (проживаючий за адресою: АДРЕСА_7 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12а, код ЄДРПОУ - 26259563).

Повний текст рішення виготовлений 18 червня 2021 року.

Суддя Рівненського

міського суду О.Я. Тимощук