Рішення № 97774677, 18.06.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9119/17

Провадження № 2/344/327/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: ОСОБА_1 ,

за участі представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача 1 Павликівської Г.М., представника відповідача 2 Медицької С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабури-Черпак Тетяни Василівни про скасування права власності –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (надалі – «Позивач») в особі свого представника звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4 (надалі – «Відповідач 1»), Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі – «Відповідач 2»), Державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабури-Черпак Тетяни Василівни (надалі – «Відповідач 3») про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Гардабура-Черпак Т.М. 29.03.2017 року за №34523639 щодо реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійною та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за №34523639 від 29.03.2017 року, проведену за заявою ОСОБА_4 – квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно за №34523639 від 29.03.2017 року, проведена за заявою ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , – є незаконною та такою, що порушує права ОСОБА_3 , як власника квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, оскільки ОСОБА_4 у порушення вимог закону зареєстрував на себе право власності у тому числі і на приміщення загального користування: коридор, сходова площадка на горищі та частину горища, співвласником яких є ОСОБА_3 .

На думку представника Позивача, після отримання заяви ОСОБА_4 про реєстрацію права власності, державний реєстратор зобов`язана була відмовити у проведенні такої реєстрації, оскільки існували суперечності між заявленими та зареєстрованими правами, а також збігався суб`єкт. Крім того, підставою для необхідності відмови ОСОБА_4 у реєстрації права власності, як зазначила представник Позивача, є невідповідність заявленої до реєстрації площі тій площі, яка є фактично у власності ОСОБА_4 , незаконність виданої ОСОБА_4 декларації про готовність об`єкта, самочинність новоствореного ОСОБА_4 об`єкту нерухомого майна, а також наявність на момент оскаржуваної реєстрації обтяжень на одну із квартир у реєстрі прав власності.

Крім того, представник Позивача зазначила, що оскаржуваним рішенням про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 державний реєстратор фактично скасувала рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року, яким зобов`язано ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 спільними коридором, сходовою кліткою та горищем в будинку АДРЕСА_3 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей до коридору та демонтажем металевої решітки для доступу до спільного коридору та горища.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та письмових поясненнях, запереченні на відзив.

Представник Відповідача 1 ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, просила в задоволенні позову відмовити.

Зокрема, заперечуючи проти позову, представник Відповідача 1 покликалася на те, ОСОБА_4 було надано державному реєстратору всі необхідні для проведення реєстрації права власності документи, а тому у державного реєстратора, на її думку, були відсутні законні підстави для відмови у проведенні такої реєстрації.

Як зазначила представник Відповідача 1, ОСОБА_4 у встановленому законом порядку було проведено об`єднання та реконструкцію належних йому на праві власності двох квартир (№1 та АДРЕСА_4 , отримано відповідні дозволи та погодження, зокрема, Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта від 10.03.2017 року, яка як на момент проведення оскаржуваної реєстрації права власності, так і станом на час розгляду справи, є чинною та не скасованою, – а тому у державного реєстратора були наявні підстави для реєстрації права власності.

Представником Відповідача 2 – Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, – подано Відзив на позов, у якому Відповідач 2 заперечив проти позовних вимог.

Зокрема, обґрунтовуючи заперечення на позов, представник Відповідача 2 у Відзиві на позов покликається на те, що заявником ОСОБА_4 було подано всі необхідні документи для державної реєстрації речових прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, що є достатнім для здійснення державної реєстрації речових прав. У державного реєстратора не було підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за Відповідачем 1.

Крім того, у відзиві на позов представник Відповідача 2 посилається на те, що приватизаційні документи на квартиру АДРЕСА_5 (рішення виконавчого комітету, розпорядження міського голови, свідоцтво про право власності) за попередніми власниками ОСОБА_5 у 2006 році, договір купівлі-продажу квартири №3 від 23.09.2010 року та договір довічного утримання є чинними та не скасовані судом.

В судовому засіданні представник Відповідача 2 проти позовних вимог заперечила, просила в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 3 – Державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабура-Черпак Тетяна Василівна, – в судове засідання не з`явилася, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.

Представником Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради на адресу суду направлено Відзив на позовну заяву, у якій представник покликається на законність здійсненої державної реєстрації речових прав та відсутність у державного реєстратора підстав для відмови у проведенні такої державної реєстрації.

Як зазначено у відзиві, для вчинення будь-якої реєстрації речових прав державний реєстратор зобов`язаний керуватися нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, якими визначено перелік документів та суб`єктів, які згідно закону мають право звернення за державною реєстрацією речових прав.

Заслухавши пояснення представника Позивача, пояснення представників відповідачів 1, 2, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Крім того, в рамках розгляду зазначеної справи № 826/4406/16 Верховним Судом було зазначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Посилаючись на наявність порушеного права ОСОБА_3 у спірних правовідносинах, його представник посилалася на те, що у зв`язку з оскаржуваною державною реєстрацією права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , було порушено права ОСОБА_3 , як власника квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, оскільки ОСОБА_4 у порушення вимог закону зареєстрував на себе право власності на об`єкт, на думку представника Позивача, самочинного будівництва, у тому числі, включивши до квартири АДРЕСА_5 приміщення загального користування: коридор, сходову площадку на горищі та частину горища, співвласником яких є ОСОБА_3 .

Аналізуючи фактичні обставини спірних правовідносин та вимоги чинного законодавства України, яке їх регулює, Суд звертає увагу на наступне.

27 березня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру чотирикімнатну АДРЕСА_6 (том 2, а.с.12-13).

Згідно Картки прийому заяви №83528874 (том 2, а.с.14) разом із заявою про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 було подано наступні документи:

- технічний паспорт, серія та номер б/н, видавник ТзОВ «Західбудексперт»;

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ІФ142170691849, видавник Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області;

- договір купівлі-продажу, серія та номер:4151, видавник Приватний нотаріус Біланюк С.М.;

- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер: 27414398, видавник: ОКП «Івано-Франківське ОБТІ»;

- державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: б/н, видавник Івано-Франківська міська рада;

- договір довічного утримання,серія та номер: 4, видавник Державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М.І.

29 березня 2017 року державним реєстратором відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабура-Черпак Тетяною Василівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34523639 (том 2 а.с.43), яким проведено державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на квартиру, АДРЕСА_6 за суб`єктом: ОСОБА_4 , податковий номер/серія , номер паспорта НОМЕР_1 .

Вказане рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 вважає незаконним, таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю, на його думку, у ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_5 у вищевказаному будинку, у зв`язку з чим також просить скасувати право власності ОСОБА_4 на дану квартиру.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно ж до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як зазначено Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18:

«Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15».

Так, порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на 29.03.2017 року) (надалі – «Закон»).

Статтею 1 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно частин 1-4 статті 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

У випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) (в редакції, чинній станом на 29.03.2017 року) (надалі – також «Порядок»).

Відповідно до пункту 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав (пункт 9 Порядку).

Частиною 1 статтті 19 Закону визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав (крім іпотеки) проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

Згідно з пунктом 12 Порядку під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено відповідно до законодавства, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі – Єдиний реєстр документів).

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації (пункт 18 Порядку).

Пунктом 45 Порядку визначено, що для державної реєстрації права власності у зв`язку із зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки подаються:

1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).

У разі зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни такі відомості вносяться до Державного реєстру прав відповідно до законодавства поза процедурою державної реєстрації прав.

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Як вже було зазначено Судом, разом із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру ОСОБА_4 державному реєстратору було надано:

- технічний паспорт, серія та номер б/н, видавник ТзОВ «Західбудексперт»;

- декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ІФ142170691849, видавник Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області;

- договір купівлі-продажу, серія та номер:4151, видавник Приватний нотаріус Біланюк С.М.;

- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер: 27414398, видавник: ОКП «Івано-Франківське ОБТІ»;

- державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: б/н, видавник Івано-Франківська міська рада;

- договір довічного утримання,серія та номер: 4, видавник Державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М.І.

В той же час, підстави для відмови в державній реєстрації прав визначено статтею 24 Закону.

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Визначений статтею 24 Закону перелік підстав відмови в державній реєстрації прав є вичерпним.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що в ході розгляду даної цивільної справи представником Позивача не надано Суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у державного реєстратора імперативно та вичерпно визначених статтею 24 Закону підстав для відмови ОСОБА_4 у державній реєстрації речового права за його заявою.

Так, як встановлено Судом з матеріалів справи, пояснень сторін, фактично квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 147,7 кв.м., було утворено ОСОБА_4 шляхом об`єднання раніше належних йому на праві власності квартири АДРЕСА_5 та квартири АДРЕСА_8 у цьому ж будинку, а також проведення дій щодо реконструкції даних приміщень.

Всі дані та технічні характеристики квартири АДРЕСА_7 загальною площею 147,7 кв.м. містяться у Технічному паспорті на квартиру від 30.06.2016 року (том 2 а.с.18-21), який наявний в матеріалах реєстраційної справи, заведеної державним реєстратором за заявою ОСОБА_4 .

Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С.М. (том 2, а.с.29-32) ОСОБА_4 (Покупець) придбав у власність від ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (Продавці) квартиру АДРЕСА_4 .

Згідно Витягу про реєстрацію права власності №27414398 від 23.09.2010 року (том 2, а.с.33) право власності двохкімнанту квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_4 .

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту розірвання чи визнання недійсним даного договору купівлі-продажу квартири.

Згідно Договору від 09 лютого 1995 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М.І. (том 2, а.с.34-35) ОСОБА_9 (непрацездатна по віку 1930 року народження) передала у власність громадянина ОСОБА_4 належну їй квартиру АДРЕСА_7 ; ОСОБА_4 зобов`язувався пожиттєво повністю утримувати громадянку ОСОБА_9 , забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом і необхідною допомогою.

В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту розірвання чи визнання недійсним даного договору протягом часу його дії.

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія ІФ 15/02-003608 (том 2, а.с.36-37) ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0538 га в АДРЕСА_3 , цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Згідно Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності №ІФ142170691849, зареєстрованої Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 10 березня 2017 року (том 2, а.с.22-28) вирішено вважати закінчений будівництвом об`єкт ( АДРЕСА_6 та АДРЕСА_8 ; Реконструкція квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_8 ) готовим до експлуатації.

Згідно змісту вказаної Декларації про готовність до експлуатації об`єкта предметом погодження є проект «Реконструкція квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 », якому передувала зареєстрована у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області Декларація про початок виконання будівельних робіт №ІФ 083143040523 від 31.10.2014 року (том 2, а.с.24).

При цьому, посилання представника Позивача в судовому засіданні на незаконність видачі даної декларації про готовність до експлуатації об`єкта, невідповідність її чинним на час її видачі нормативно-правовим актам, не входять до предмету розгляду в даній цивільній справі, оскільки законність декларації про готовність до експлуатації об`єкта є предметом окремого оскарження.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту скасування чи визнання недійсною у встановленому законом порядку Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності №ІФ142170691849, зареєстрованої Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 10 березня 2017 року.

Крім того, Суд також зауважує на тому, що до компетенції державного реєстратора під час розгляду заяви особи про державну реєстрацію речового права також не входить повноваження чи обов`язок здійснювати перевірку поданої декларації про готовність до експлуатації об`єкта на предмет її законності та відповідності вимогам чинного законодавства, а також дотримання органом архбудконтролю порядку її видачі.

Отже, проаналізувавши надані ОСОБА_4 на розгляд державного реєстратора разом із заявою про державну реєстрацію речового права документи на підтвердження наявності у ОСОБА_4 відповідного права власності на квартиру АДРЕСА_7 , Суд приходить до висновку про належність таких документів та відповідність їх вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим не вбачає передбачених чинним законодавством підстав, за яких державний реєстратор повинен був відмовити ОСОБА_4 у проведенні такої державної реєстрації.

Право власності ОСОБА_4 на вищевказану об`єднану та реконструйовану квартиру підтверджується належними доказами.

Відповідно до частин 1-2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відтак, ОСОБА_4 , як власник попередньо двох окремих квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , у встановленому законом порядку та з отриманням необхідних дозвільних документів, здійснив об`єднання та реконструкцію даних квартир, в результаті чого утворилася єдина квартира АДРЕСА_7 , відповідність чинному законодавству та готовність до експлуатації якої підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності №ІФ142170691849, зареєстрованою Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 10 березня 2017 року.

Стосовно посилання представника Позивача на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2/0907/5844/2011, як на підставу задоволення позовних вимог, Суд зауважує наступне.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2/0907/5844/2011 (з урахуванням ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 березня 2015 року про виправлення описки, якою, зокрема, ухвалено «у мотивувальній та резолютивній частинах рішення вказівку про демонтаж металевої решітки – вважати демонтаж металевої огорожі»): Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 спільними коридором, сходовою кліткою та горищем в будинку АДРЕСА_3 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей до коридору та демонтажем металевої решітки для доступу до спільного коридору та горища.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення Івано-Франківського міськвиконкому, розпорядження міського голови, свідоцтва про право власності, визнання частково недійсними договору купівлі-продажу, договору довічного утримання – відмовлено.

Перш за все Суд зауважує, що в рамках розгляду цивільної справи №2/0907/5844/2011 ОСОБА_3 пред`являлися позовні вимоги про:

визнання недійсним рішення Івано-Франківського міськвиконкому від 10.04.1991 року № 138 про продаж квартири АДРЕСА_7 ,

визнання недійсним розпорядження міського голови м. Івано-Франківська про передачу в приватну власність квартири АДРЕСА_4 ,

визнання частково недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири від 23.09.2010 року,

зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування допоміжними приміщеннями у будинку,

зобов`язання ОСОБА_4 усунути перешкоди у доступі до спільного коридору, сходової клітки та горища в будинку по АДРЕСА_3 шляхом надання ключів від зовнішніх дверей до коридору,

визнання частково недійсним договору довічного утримання від 09.02.1995 року в частині переходу права власності на 1/2 коридору та 1/2 підвалу в будинку АДРЕСА_3 , усунення перешкод в користуванні коридором шляхом знесення металевої огорожі перед входом в коридор на горище.

Таким чином, договори купівлі-продажу квартири та довічного утримання, які подавалися ОСОБА_4 державному реєстратору на підтвердження права власності на квартири АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , оскаржувалися ОСОБА_3 в судовому порядку, і в задоволенні даних позовних вимог йому було відмовлено.

При цьому, зі змісту вищевказаного рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що підставність позовних вимог ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що горище і коридор є спільною власністю усіх мешканців будинку і приватизації не підлягають.

Зокрема, як зазначено апеляційним судом в мотивувальній частині Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2/0907/5844/2011, «що ж стосується суті спору, то враховуючи приватизаційні документи та документи на право власності, видані на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 , колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень закону та прав будь-кого із зацікавлених сторін при оформленні та видачі приватизаційних документів на вказані вище квартири. В зв`язку з чим не має правових підстав вважати недійсними такі приватизаційні документи і документи про власність, в тому числі і укладені в наступному цивільно-правові угоди про право власності по цих квартирах. Тому в цій частині позовні вимоги про недійсність рішень, розпоряджень та цивільно-правових угод по приватизації спірних квартир в будинку АДРЕСА_3 та прав власності по цих квартирах не підлягають до задоволення».

Отже, доводам ОСОБА_3 щодо незаконності включення попередніми власниками квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 горища і коридору апеляційним судом надано правову оцінку і зроблено висновок про законність відповідних дій щодо приватизації та набуття у власність квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_8 їх попередніми власниками, та, в подальшому, ОСОБА_4 на підставі цивільно-правових угод.

У зв`язку з цим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині було відмовлено.

Відтак, аналогічні (повторні) посилання представника Позивача в рамках розгляду вже даної цивільної справи №344/9119/17 на незаконність включення до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 приміщень спільного користування є намаганням переоцінки тих обставин, які вже встановлені апеляційним судом у Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2/0907/5844/2011, яке набрало законної сили і є чинним.

Разом з тим, у мотивувальній частині Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2/0907/5844/2011 судом апеляційної інстанції встановлено, що:

«проте, як слідує із технічних характеристик, довідок та схем на спірний будинок, спільними для всіх трьох квартир залишалися такі допоміжні приміщення як горище, сходова клітка на горище та вхід на сходову клітку».

«Тому колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_3 вправі був ставити питання про усунення перешкод в користуванні вище зазначеними допоміжними приміщеннями, які являються спільною власністю усіх трьох квартир, в чому йому чиняться перешкоди зі сторони співвласника будинку - відповідача ОСОБА_4 , про що останній не заперечив у судовому засіданні апеляційної інстанції, оскільки, встановив перед входом на горище металеві двері та металеву решітку перед входом на горище.

Отже, в цій частині позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні підсобними приміщеннями у спірному будинку підлягають до задоволення».

Таким чином, Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2/0907/5844/2011 ОСОБА_4 було зобов`язано усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 спільними коридором, сходовою кліткою та горищем в будинку АДРЕСА_3 шляхом передачі ключів від зовнішніх дверей до коридору та демонтажем металевої решітки для доступу до спільного коридору та горища.

Отже, порушене право ОСОБА_3 на користування приміщеннями спільного користування в будинку АДРЕСА_3 було поновлено рішенням апеляційного суду, яке набрало законної сили, є чинним та обов`язковим до виконання.

Разом з тим, вказане рішення суду, яким ОСОБА_3 усунуто перешкоди у користуванні спільними приміщеннями будинку, не може бути підставою для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_7 , оскільки законність такого права власності ОСОБА_4 підтверджується матеріалами справи та не спростовано належними доказами зі сторони Позивача.

Крім того, вказаним судовим рішенням не було визнано незаконними цивільно-правові угоди, на підставі яких ОСОБА_4 набуто право власності на дві окремі квартири в будинку, а, навпаки, підтверджено законність таких договорів.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що в ході розгляду даної цивільної справи не знайшли свого підтвердження за допомогою належних засобів доказування посилання представника Позивача на включення саме ОСОБА_4 до об`єднаної квартири АДРЕСА_7 приміщень загального користування, оскільки матеріали справи таких доказів не містять.

Як випливає зі змісту технічного паспорта на квартиру та додатків до нього, які містяться в матеріалах реєстраційної справи (том 2, а.с. 18-21) збільшена площа квартири АДРЕСА_5 утворилася в результаті реконструкції ОСОБА_4 квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , а відповідні площі коридорів, на незаконність включення яких покликається представник Позивача, було включено до площі квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_8 їх попередніми власниками під час викупу та приватизації даних квартир цими ж власниками (що підтверджується Листом Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації №15 від 02.03.2016 року (том 1, а.с.162).

Стосовно включення ОСОБА_4 до реконструйованої квартири АДРЕСА_7 сходової площадки на горищі та частини горища, на що посилалася представник Позивача, то Судом таких обставин не встановлено, оскільки матеріали справи належних доказів на підтвердження цього не містять, а представником Позивача не зазначено конкретних площ та інших технічних характеристик таких приміщень, як і не надано доказів такого включення площ.

При цьому, Суд зауважує, що рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2012 року у справі №2/0907/5844/2011 про зобов`язання ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 спільними коридором, сходовою кліткою та горищем в будинку АДРЕСА_3 , не означає автоматично того, що такі приміщення загального користування було оформлено ОСОБА_4 у свою приватну власність, а лише означає, що ОСОБА_3 чиняться відповідні перешкоди з боку ОСОБА_4 (що встановлено апеляційним судом) і останнього рішенням суду зобов`язано такі перешкоди усунути.

Стосовно посилання представника Позивача в судовому засіданні на ту обставину, що квартира АДРЕСА_7 є самочинним будівництвом, і право власності на такий об`єкт могло бути визнано лише за рішенням суду, Суд звертає увагу на необґрунтованість та безпідставність таких посилань.

Згідно ч.1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Належних доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_7 збудована або будувалася на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, представником Позивача Суду не надано.

Натомість, в матеріалах справи містяться документи на підтвердження отримання ОСОБА_4 дозвільних документів на реконструкцію власних квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_8 за вказаною вище адресою та відповідність такої реконструкції вимогам закону (що підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності №ІФ142170691849, зареєстрованої Управлінням з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 10 березня 2017 року (том 2, а.с.22-28).

Відтак, посилання на самочинність будівництва квартири є виключно власним суб`єктивним тлумаченням представником Позивача вимог закону.

Стосовно посилання представника Позивача в судовому засіданні на ту обставину, що стосовно квартир ОСОБА_4 у єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна існували записи про заборону відчуження, Суд зауважує на тому, що самі по собі вказані обтяження стосуються заборони відчуження відповідних об`єктів нерухомого майна, а ОСОБА_4 такого відчуження не здійснювалося.

Крім того, запис про обтяження за договором довічного утримання від 09 лютого 1995 року, здійснений старшим державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М.І. (том 2, а.с.35), мав строк дії – до припинення договору пожиттєвого утримання.

Відповідно до ч. 1 статті 427 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року відчуження будинку набувачем за життя відчужувача не допускається.

Відповідно до ч. 2 статті 755 Цивільного кодексу України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Доводи представника Позивача щодо порушення під час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності порядку присвоєння поштової адреси новоствореній квартири позбавлені правового обґрунтування, оскільки у спірних правовідносинах відбувалося об`єднання квартир з реконструкцією, а тому присвоєння поштової адреси квартирі не вимагалося.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд дійшов висновку про те, що в ході розгляду даної цивільної справи представником Позивача не надано належних доказів незаконності набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позовні вимоги про скасування права власності, визнання незаконним рішення про державну реєстрацію та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; а згідно з частинами 1 та 3 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 2, 15, 16, 319, 328, 331, 755 ЦК України, ст.ст. 1, 18, 19, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,п.п.6, 9, 12, 18, 45 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Гардабури-Черпак Тетяни Василівни про скасування права власності – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.06.2021 року.

Суддя Домбровська Г.В.