Рішення № 97767377, 18.06.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/2064/21 провадження №2/489/1538/21

РІШЕННЯ

Іменем України

18 червня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») про визнання обставин нікчемності договору про надання банківських послуг та застосування правових наслідків його нікчемності

встановив:

У квітні 2021 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить підтвердити обставини нікчемності Договору про надання банківських послуг без номеру, дати і підписів сторін, укладеного з відповідачем, та застосувати правові наслідки його нікчемності шляхом повернення його сторонами другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього договору.

Одночасно просила зобов`язати відповідача надати розрахунок сум отриманих позивачем кредитних коштів та сплачених нею грошових коштів на погашення заборгованості за оспорюваним правочином.

Як на підставу позовних вимог позивач вказала, що договір про надання банківських послуг між сторонами укладено з порушенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з невиконанням переддоговірної роботи з позивачем, зокрема, банк не повідомив її письмово про умови кредитування, про орієнтовну сукупну вартість кредиту, тобто договір укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики та порушує публічний порядок. Заява б/н від 01.11.2011, яку підписала позивач, про отримання кредиту у розмірі 600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок є тільки підставою для визначення кредитодавцем можливості укладення кредитного договору про споживчий кредит, тому така заява не може бути частиною (складовою) договору про надання банківських послуг.

Посилаючись на викладене та те, що укладений між сторонами договір про надання банківських послуг не відповідає умовам договору про споживчий кредит, визначених законами України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 просила задовольнити позов.

У відзиві на позов представник АТ КБ «ПриватБанк» вказав на його безпідставність, а також просив застосувати до позовних вимог позовну давність.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 13.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За положеннями частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його складання.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Із матеріалів справи встановлено, що 01.07.2011 між позивачем та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», на теперішній час АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір б/н у вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого позичальник отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Підписавши анкету-заяву, позивач надала свою згоду, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, які вона отримала в письмовому вигляді.

У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Ленінського районного суду міста Миколаєва з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 30084,54 грн. та понесені витрати на сплату судового збору. В свою чергу ОСОБА_1 подала до АТ КБ «ПриватБанк» зустрічний позов про визнання договору про надання банківських послуг нікчемним.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 05.10.2020 у справі № 489/3342/19 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором № б/н від 01.07.2011, яка утворилася станом на 20.05.2019 та складається із 13168,36 грн. заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19782,62 грн. та судовий збір в сумі 1263,05 грн. В іншій частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено через недоведеність. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказане рішення суду було оскаржено ОСОБА_1 в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду, який постановою від 23.12.2020 залишив його без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив з того, що анкетою-заявою від 01.07.2011, на яку посилався банк у позовній заяві та яка підписана позичальником, не встановлена базова процентна ставка за кредитним лімітом, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, а надані банком Умови та Правила надання банківських послуг, як і тарифи банку, не містять підпису позичальника.

Цим же рішенням встановлено, що позивач постійно користувалася кредитними коштами, оплачуючи покупки, здійснюючи поповнення мобільного телефону, переведення грошових коштів тощо, а також на погашення заборгованості поповнювала грошовими коштами кредиту картку, що підтверджувалося випискою по картковому рахунку. Крім того на підтвердження кредитних відносин між сторонами банком було надано довідку про видані відповідачу картки, термін дії останньої з яких встановлений до травня 2020 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання правочину нікчемним, апеляційна інстанція враховуючи висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14, від 04.06.2019 за № 916/3156/17, вказала, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності. Таким чином, в разі нікчемності правочину, ефективним способом захисту є застосування правових наслідків, а не визнання правочину нікчемним.

Як вбачається із позову його предметом є підтвердження нікчемності договору про надання банківських послуг та застосування наслідків його нікчемності.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного правого регулювання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до вимог статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За положеннями частини другої статті 207 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

З огляду на вказані норми, якими чітко унормовано письмову форму кредитного договору, слід зазначити, що Умови та правила надання банківських послуг, як і тарифи у Приватбанку, не були підписані сторонами договору від 01.11.2011, а тому не можуть бути складовими цього кредитного договору. Відтак, всі умови, які зазначені у вказаних документах, не можуть становити умови кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».

Отже аналізу підлягають тільки умови підписаного сторонами договору, який оформлено анкетою-заявою, на предмет їх відповідності вказаним позивачем вимогам чинного законодавства, а також дій сторін пов`язаних з наданням кредитних коштів, їх отриманням позичальником та користування такими коштами.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 підписавши анкету-заяву отримала грошові кошти в кредит шляхом встановлення в розмірі обумовленого сторонами кредитного ліміту на картковий рахунок, якими вона постійно протягом тривалого періоду користувалася, що встановлено судовими рішеннями у справі № 489/3342/19 та не оспорюється позивачем у цій справі.

Таким чином наведені обставин свідчать про наявність кредитних правовідносин між сторонами та досягнення ними істотних умов щодо надання кредиту та користування ними позичальником в межах досягнутого кредитного ліміту, встановленого на картковий рахунок.

Щодо інших умов (розмір та порядок погашення процентів, нарахування недоїмки тощо), доказів погодження їх між сторонами суду не надано, що також встановлено судовими рішеннями у справі № 489/3342/19, а тому визнавати їх нікчемними не можна, так як вони не є складовою спірного кредитного договору.

Позивач вказує, що вона була позбавлена здійснення свідомого вибору щодо кредитування, так як перед укладенням кредитного договору про надання споживчого кредиту в порушення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168, її не було повідомлено про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що свідчить про нечесну підприємницьку практику в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», так як вводить в оману споживача.

Надаючи оцінку наведеним доводам позивача суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту «д» частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції час виникнення спірних правовідносин), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, серед іншого, про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту.

Але, як підтверджується матеріалами справи, позивач за умовами договору не мала отримати одночасно суму кредиту з її одноразовим спрямуванням на придбання продукції чи послуги та визначенням ануїтетних платежів з погашення кредиту та відсотків, а їй лише встановлено на картку кредитний ліміт, яким вона може взагалі не користуватись ніколи або користуватись на свій розсуд: зняти всю суму, або використовувати її частинами, або оплачувати картою за рахунок кредитного ліміту продукти та послуги. До того ж, такий вид послуг передбачає користування кредитним лімітом на строк дії карти, яка може бути перевипущена. Тому в такому разі не розраховується орієнтовна сукупна вартість кредиту, оскільки укладений між сторонами договір є не суто договором споживчого кредитування, а є договором з відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти, у якому не можна наперед передбачити, як буде діяти споживач, а тому неможливо і розрахувати орієнтовну сукупну вартість кредиту.

На користь зазначеному щодо відмінності цих договорів свідчить надане Національним Банком України визначення: кредитна лінія кредитна угода, відповідно до якої протягом передбаченого договором терміну банк виділяє позичальнику кредит у межах узгодженої суми (ліміту кредитування) на умовах, що відрізняються від умов одноразового надання кредиту.

Кредитування на умовах кредитної лінії використовують у тому випадку, коли позичальник потребує значних коштів, або наперед не може визначити необхідну суму кредиту та її цільове використання.

За такими ж обставинами, не можна вважати, що банком було порушено пункти 3.2, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, відповідно до приписів частини сьомої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» не виконання вимог щодо інформування споживача про сукупну вартість кредиту не є підставою для визнання недійсним договору, а передбачає інші правові наслідки, взалежності від того, яких втрат або порушень зазнав у зв`язку з цим споживач.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.06.2021 у справі № 322/626/19 (провадження № 61-3419св21).

Таким чином, укладення кредитного договору в наведений в позові спосіб та формі не суперечить чинному законодавству, так як між сторонами були здійснені всі необхідні дії для набуття, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, в межах досягнутих умов.

Тому доводи позивача про введення її в оману та нечесну підприємницьку діяльність зі сторони відповідача нею не доведені, що є її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, оскільки сторони на власний розсуд дійшли згоди щодо наведених вище умов договору, позивач особистим підписом засвідчила, що вона погодився на отримання у кредит коштів на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання такого договору булу вільними, при цьому принцип свободи договору не було порушено.

Щодо посилання позивача на положення Закону України «Про споживче кредитування» суд до уваги їх не приймає, оскільки цей Закон прийнято 15.11.2016, тобто після укладення сторонами договору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи, що в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження та обґрунтованості доводи викладені в позові щодо нікчемності укладеного між сторонами договору, укладення якого не суперечить законодавству та відповідає вільному волевиявленню сторін, яке було спрямоване на реальне настання, передбачених у ньому наслідків, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Щодо клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про пропуск позивачем строку позовної давності, так як договір було укладено у 2011 році, а звернення до суду відбулося у 2021 році, таке клопотання задоволенню не підлягає так як в задоволенні позову відмовлено з причин необґрунтованості позивних вимог, оскільки порушення прав позивача не встановлено.

Згідно із статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач була звільнена від сплати судового збору при подачі позову, а у задоволенні позову відмовлено, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання обставин нікчемності договору про надання банківських послуг та застосування правових наслідків його нікчемності відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д.

Повний текст судового рішення складено 18.06.2021.

Суддя І.В.Коваленко