Рішення № 97763238, 18.06.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2021Справа № 910/6085/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦК-БУД ПРО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВІДНІ ТЕХНОЛОГІЇ БУДІВНИЦТВА"

про стягнення 27312,51 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦК-БУД ПРО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВІДНІ ТЕХНОЛОГІЇ БУДІВНИЦТВА" про стягнення 242034,20 грн. заборгованості, з яких: 214721,69 грн - сума основного боргу, 20091,44 грн - сума інфляційного збільшення, 7221,07 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №2 від 01.02.2017.

Враховуючи те, що позовна заява відповідає вимогам, викладеним у ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відкриття провадження у справі.

Також оскільки ціна спору у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, суд визнав справу №910/6085/21 малозначною та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.04.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6085/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

06.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заява про зменшення розміру позовних вимог.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач просить суд зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми боргу, у зв`язку із оплатою відповідачем заборгованості у розмірі 214721,69 грн. Так, у редакції заяви про зменшення позовних вимог позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20091,44 грн - суму інфляційного збільшення, 7221,07 грн. - 3% річних.

У відповідності до ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд встановив, що заява відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим прийнята судом до розгляду.

Відповідач відзиву на позов не надав. Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 20.04.2021, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі отримана відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105480168069.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦК-БУД ПРО" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОВІДНІ ТЕХНОЛОГІЇ БУДІВНИЦТВА" (покупець, відповідач) укладений договір поставки №2 (надалі - договір), відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити будівельні матеріали (надалі - товар).

Найменування (асортимент), кількість, ціна товару, а також його вартість узгоджуються сторонами в специфікаціях, в рахунках-фактурах та видаткових накладних (п.1.2. договору).

Передача/прийом товару по кількості та якості між сторонами оформляється видатковою накладною. Моментом передачі/прийому товару є дата, вказана в видатковій накладній підписаній сторонами або довіреними особами сторін (п.1.3. договору).

Право власності у покупця на товар виникає з моменту прийняття товару покупцем (п. 1.4. договору)

Згідно із п.2.1. договору, передання товару постачальником покупцеві здійснюється на складі покупця за наступними супровідним документами: видаткова накладна та документи що підтверджують якість товару.

Відповідно до п.4.1. договору оплата товару проводиться покупцем шляхом внесення грошових коштів у вигляді сплати грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Днем відвантаження товару вважається дата вказана в видатковій накладній. Датою отримання товару вважається дата видаткової накладної.

За змістом п.4.3. договору розрахунки за даним договором можуть здійснюватися як шляхом 100% передоплати, так і з відстрочкою платежу за домовленістю сторін.

Договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.6.1. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідача виникла заборгованість за договором за поставлений позивачем товар та надані транспортно-експедиційні послуги у сумі 214721,69 грн, на підтвердження чого позивачем надані видаткові накладні № 2229 від 08.07.2019, № 2289 від 10.07.2019, № 2549 від 25.07.2019, №3157 від 02.09.2019, № 2678 від 02.09.2019, № 2917 від 02.09.2019, № 2685 від 02.09.2019, №3395 від 13.09.2019, № 3632 від 26.09.2019, №3739 від 02.10.2019, № 3740 від 02.10.2019, №4259 від 07.11.2019, акти надання послуг № 2229 від 08.07.2019, № 2289 від 10.07.2019, №2549 від 25.07.2019 № 3157 від 02.09.2019, № 2678 від 02.09.2019, № 3395 від 13.09.2019, №3632 від 26.09.2019, № 3739 від 02.10.2019, № 398 від 28.02.2020 та товарно-транспортні накладні №2229 від 08.07.2019, №2289 від 10.07.2019, №2549 від 25.07.2019

Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №2 від 01.02.2017 позивач у редакції заяв про зменшення розміру позовних вимог заявив вимоги про стягнення з відповідача 20091,44 грн - суми інфляційного збільшення та 7221,07 грн. - 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом між позивачем та відповідачем укладений договір поставки №2 від 01.02.2017, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов`язання поставити та передати у власність відповідачу товар (будівельні матеріали), а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити такий товар.

Позивач у зв`язку із порушенням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки №2 від 01.02.2017 нарахував та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 20091,44 грн та 3% річних у сумі 7221,07 грн (у редакції заяв про зменшення розміру позовних вимог).

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено позивачем на суму заборгованості у сумі 214721,69 грн.

Судом встановлено, що заборгованість у сумі 214721,69 грн складається із боргу за поставлений товар у сумі 203321,69 грн та боргу за надані транспортно-експедиційні послуги у сумі 11400,00 грн.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, позивач на виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки №2 від 01.02.2017 у період з липня 2019 року по листопад 2019 року поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на суму 205130,19 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 2229 від 08.07.2019, № 2289 від 10.07.2019, № 2549 від 25.07.2019, №3157 від 02.09.2019, № 2678 від 02.09.2019, № 2917 від 02.09.2019, № 2685 від 02.09.2019, №3395 від 13.09.2019, № 3632 від 26.09.2019, №3739 від 02.10.2019, № 3740 від 02.10.2019, №4259 від 07.11.2019.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п.4.3. договору розрахунки за даним договором можуть здійснюватися як шляхом 100% передоплати, так і з відстрочкою платежу за домовленістю сторін.

Згідно із матеріалами справи, сторонами змінено порядок оплати та позивач здійснив поставку товару за відсутності попередньої оплати, а відповідач, у свою чергу, здійснив часткову оплату по факту поставки товару.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Отже, за змістом приписів ст.692 Цивільного кодексу України за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто з 09.07.2019 - за видатковою накладною № 2229 від 08.07.2019, з 11.07.2019 - за видатковою накладною № 2289 від 10.07.2019, з 26.07.2019 - за видатковою накладною № 2549 від 25.07.2019, з 03.09.2019 за видатковими накладними: №3157 від 02.09.2019, № 2678 від 02.09.2019, № 2917 від 02.09.2019, № 2685 від 02.09.2019, з 14.09.2019 - за видатковою накладною №3395 від 13.09.2019, з 27.09.2019 - за видатковою накладною № 3632 від 26.09.2019, з 03.10.2019 - за видатковими накладними: №3739 від 02.10.2019, № 3740 від 02.10.2019 та з 08.11.2019 - за видатковою накладною №4259 від 07.11.2019.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки відповідач здійснив оплату заборгованості за поставлений товар 28.04.2021 (згідно із платіжного доручення №689 від 28.04.2021, доданого до позивачем до заяви про зменшення позовних вимог), тобто з простроченням строку оплати, то у позивача на підставі ст.625 ЦК України виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо заборгованості за транспортно-експедиційні послуги, судом встановлено наступне.

Згідно із актами надання послуг: № 2229 від 08.07.2019, № 2289 від 10.07.2019, №2549 від 25.07.2019 № 3157 від 02.09.2019, № 2678 від 02.09.2019, № 3395 від 13.09.2019, №3632 від 26.09.2019, № 3739 від 02.10.2019, № 398 від 28.02.2020 позивачем надано відповідачу транспортно-експедиційні послуги у загальній сумі 11400,00 грн.

Судом встановлено, що договір поставки №2 від 01.02.2017 не містить порядку надання та оплати транспортно-експедиційних послуг, наданих позивачем на виконання вказаного договору.

Так, стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.181 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639, 901 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи актами надання послуг позивач для виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки №2 від 01.02.2017 надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 11400,00 грн.

Відповідачем не надано суду жодних заперечень щодо факту надання позивачем послуг. Акти надання послуг: № 2229 від 08.07.2019, № 2289 від 10.07.2019, №2549 від 25.07.2019 № 3157 від 02.09.2019, № 2678 від 02.09.2019, № 3395 від 13.09.2019, №3632 від 26.09.2019, № 3739 від 02.10.2019, № 398 від 28.02.2020 підписані відповідачем без зауважень та заперечень.

Також згідно із наявними у матеріалах справи актами звірки взаєморозрахунків, сума наданих позивачем відповідачу транспортно-експедиційних послуг становить 11400,00 грн.

Суд зазначає, що у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звірки не є первинним документом.

Однак, відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов`язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

В актах звірки взаєморозрахунків знайшли відображення надані позивачем відповідачеві послуги, згідно наявних у матеріалах справи первинних документів.

Згідно із ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Так, судом встановлено, що 01.04.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу №31/03/21 від 31.03.2021 про сплату не пізніше 05.04.2021 заборгованості у розмірі 214721,69 грн.

Відповідно до відомостей з офіційного вебсайту "Укрпошта" поштове відправлення №0407323619231 з направлення на адресу відповідача вимоги №31/03/21 від 31.03.2021, повернуте засобами поштового зв`язку з повідомленням про неможливість вручення поштового відправлення. За таких обставин, днем отримання відповідачем (за первісним позовом) акту є дата оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, а саме 22.04.2021.

Суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на наведені приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки інший строк оплати наданих послуг сторонами у актах встановлений не був, матеріали справи не містять вимог позивача про оплату наданих послуг раніше вимоги №31/03/21 від 31.03.2021, то суд дійшов висновку, відповідач мав здійснити оплату наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг у строк до 29.04.2021.

З огляду на встановлені вище судом обставини, відсутні підстави для нарахування на заборгованість у сумі 11400,00 грн за транспортно-експедиційних послуг сум інфляційних втрат за період з березня 2020 року по березень 2021 року та 3% річних за період з 01.03.2020 по 14.04.2021, а позовні вимоги у цій частині є безпідставними.

Оскільки, як встановлено судом вище, відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання з оплати за поставлений товар у сумі 203321,69 грн, позивачем правомірно здійснено нарахування на підставі ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

За перерахунком суду, сума 3% річних становить 6837,69 грн та інфляційних втрат - 19024,75 грн.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд задовольняє частково.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦК-БУД ПРО".

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.9 ч. 1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір №12/04/2021 про надання правової допомоги від 12.04.2021, укладений з адвокатом Теслею А.В., додаток №1 до договору, дублікат квитанції №0.0.2107087486.1 від 28.04.2021, меморіальний ордер №@PL515305 від 28.04.2021, ордер серії АА №1097407 виданий 14.04.2021.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/6085/21.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то сума витрат позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог становить 14203,62 грн.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.

Розмір витрат на професійну правову допомогу має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на спірні правовідносини, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), враховуючи малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, розгляд цієї справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, а також приймаючи до уваги здійснення відповідачем оплати заборгованості, суд дійшов висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги позивачу у справі №910/6085/21 до 7100,00 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Також суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВІДНІ ТЕХНОЛОГІЇ БУДІВНИЦТВА" (03146, місто Київ, ВУЛ. КАЧАЛОВА, будинок 5-В, ідентифікаційний код 38365283) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦК-БУД ПРО" (04073, місто Київ, ПРОВУЛОК КУРЕНІВСЬКИЙ, будинок 17, ідентифікаційний код 40633755) 3% річних у сумі 6837,69 грн, інфляційні втрати у сумі 19024,75 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 2149,48 грн та витрати на правову допомогу у сумі 7100,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.06.2021.

Суддя С.О. Турчин