Рішення № 97757841, 18.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2021 р. № 520/5026/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспектора прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби "Харків" Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Держприкордонслужби України старшого лейтенанта Лоцкіна Володимира про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянина України, який не досягнув 16-річного віку від 22 лютого 2021 року, що було прийнято інспектором прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Харків», старшим лейтенантом Володимиром Лоцкіним відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22 лютого 2021 року інспектором прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Харків» Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України старшим лейтенантом Володимиром Лоцкіним, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянки України, яка не досягла 16-річного віку. Таким чином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перетинав державний кордон у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі абзацу третього частини першої статті 313 Цивільного кодексу України, Правил перетинання державного кордону громадянами України було відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України з причини того, що під час здійснення прикордонного контролю не було пред`явлено нотаріального посвідченої згоди батька. Позивач вважає рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянина України, який не досяг 16-річного віку, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 22 лютого 2021 року, що прийнято інспектором прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Харків», старшим лейтенантом Володимиром Лоцкіним, невмотивованим та необґрунтованим, а тому протиправним та незаконним.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача 24.05.2021 надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив, що 22.02.2021 під час здійснення прикордонного контролю на виїзд з України рейсу №1476 «Харків - Стамбул» в прикордонному наряді «перевірка документів» було виявлено громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у супроводі громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які надали на паспортний контроль національні закордонні паспорти громадян України, видані на свої імена. Під час здійснення прикордонного контролю громадянин України ОСОБА_2 не досяг 16 річного віку, громадянка України ОСОБА_1 мала надати підтверджуючі документи для виїзду за кордон особи, яка не досягла 16 річного віку, відповідно до Постанови КМУ №57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», а саме: відповідно до пункту 4 вищезазначеного документа, виїзд з України громадян, які не досягли 16-и річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі. Окрім національного закордонного паспорту громадян України було надано документ на турецькій мові з перекладом на українську мову, засвідчений апостилем, з наступним формулюванням: заява щодо згоди батька стосовно виїзду його маленької дитини за кордон, користуючись наземним, повітряним, морським та залізничним видами транспорту, подорожувати на свій розсуд. Будь-які інші документи надані не були. У прикордонному наряді «перевірка документів» виникли сумніви щодо можливості оформлення громадянина України ОСОБА_2 за вищезазначеним документом. За даним фактом була здійснена доповідь по команді прикордонному наряду «старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» старшині ОСОБА_3 , якою у ході вивчення вищезазначеного документа було встановлено, що законодавство України юридично не визначає дефініцію «маленька дитина», як було зазначено у наданій заяві-згоді; у наданій заяві - згоді було відсутнє зазначення держави прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі, що визначається п. 4 пп. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України». Таким чином, надана заява - згода не відповідає вищезазначеним вимогам та не дає права на перетинання державного кордону громадянину України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Представником позивача 27.05.2021 до суду надана відповідь на відзив, в якій зазначено, що визначення поняття «маленька дитина» у даному випадку не створювало жодних перешкод, оскільки не зрозуміло, яким чином це визначення може впливати на прийняття рішення, якщо ж все таки згода наявна. Із заяви про надання згоди на перетин державного кордону можна прийти до висновку, що вона сформована таким чином, що критерії п. 4 пп. 1 Постанови КМУ № 57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» виконані, оскільки згода надана «безстроково» та прямування зазначено «можна обирати на власний розгляд». Відповідач мав можливість встановити, що батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є іноземець, а тому може бути застосовано пп. 2 п. 4 Постанови КМУ № 57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», оскільки в заяві про надання згоди зазначається, що ОСОБА_4 є батьком маленької дитини ОСОБА_2 і зазначається, що він має ідентифікаційний номер громадянина Турецької Республіки НОМЕР_1 , а тому це спростовує заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

22.02.2021 під час здійснення прикордонного контролю на виїзд з України рейсу №1476 «Харків - Стамбул» в прикордонному наряді «перевірка документів» було виявлено громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у супроводі громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які надали на паспортний контроль національні закордонні паспорти громадян України, видані на свої імена.

Окрім національного закордонного паспорту громадян України було надано документ на турецькій мові з перекладом на українську мову, засвідчений апостилем, з наступним формулюванням: заява щодо згоди батька стосовно виїзду його маленької дитини за кордон, користуючись наземним, повітряним, морським та залізничним видами транспорту, подорожувати на свій розсуд.

У прикордонному наряді «перевірка документів» виникли сумніви щодо можливості оформлення громадянина України ОСОБА_2 за вищезазначеним документом. За даним фактом була здійснена доповідь по команді прикордонному наряду «старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» старшині ОСОБА_3 , якою у ході вивчення вищезазначеного документа було встановлено, що законодавство України юридично не визначає дефініцію «маленька дитина», як було зазначено у наданій заяві-згоді; у наданій заяві - згоді було відсутнє зазначення держави прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі, що визначається п. 4 пп. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України». Таким чином, надана заява - згода не відповідає вищезазначеним вимогам та не дає права на перетинання державного кордону громадянину України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

22 лютого 2021 року інспектором прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Харків» Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України старшим лейтенантом Володимиром Лоцкіним, як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянина України, який не досяг 16-річного віку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перетинав державний кордон у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі абзацу третього частини першої статті 313 Цивільного кодексу України, Правил перетинання державного кордону громадянами України з причини того, що під час здійснення прикордонного контролю не було пред`явлено нотаріального посвідченої згоди батька.

Не погоджуючись з рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд зазначає, що приписами ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Положеннями ч. 3 та ч. 4 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.

Прикордонний контроль включає: 1) перевірку документів; 2) огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; 3) виконання доручень правоохоронних органів України; 4) перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; 5) реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; 6) перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Згідно положень ст. 6 Закону України «Про прикордонний контроль», перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.

Згідно положень ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль», паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

А згідно положень ст. 23 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль та пропуск через державний кордон громадян України, які не досягли 16 років, здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням вимог частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 313 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Порядок перетину державного кордону громадянами України здійснюється у відповідності до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМ України від 27.01.1995 року № 57 (далі Правила).

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України.

Згідно п. 3 зазначених Правил, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.

Відповідно пп.1 п. 4 зазначених Правил, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Отже, Правилами перетинання державного кордону України громадянами України визначений перелік документів, які необхідні для виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, а саме, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Таким чином, згідно припису вказаної норми в нотаріально засвідченій згоді обов`язково має бути зазначена держава прямування з України і відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Судом встановлено, що фактичною підставою відмови в перетині державного кордону України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в оскаржуваному рішенні від 22.02.2021 зазначено те, що під час здійснення прикордонного контролю нотаріально посвідчена згода батька не відповідала пп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57.

Відповідно до змісту нотаріально посвідченої заяви-згоди від 14.01.2020, батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , надає згоду на поїздку за кордон своїй маленькій дитині, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самому або разом з матір`ю ОСОБА_6 , користуючись наземним, повітряним, морським та залізничним видом транспорту на свій розсуд.

Суд зазначає, що оскільки нотаріально посвідчена заява-згода батька не відповідає пп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57, а саме у наданій заяві - згоді відсутнє зазначення держави прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі, відтак, прикордонний загін, на думку суду, правомірно послався на діючі Правила перетинання державного кордону громадянами України.

Посилання представника позивача на те, що батьком ОСОБА_2 є іноземець, а тому може бути застосовано пп. 2 п. 4 Постанови КМУ № 57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», яким встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску, суд не приймає до уваги, оскільки свідоцтво про народження ОСОБА_2 позивачем прикордонній службі не надавалось, що не заперечується сторонами по справі, та зазначений факт встановлюється не на підставі заяви-згоди, а на підставі свідоцтва про народження.

Окрім того, у наданій позивачем заяві - згоді фактичне громадянство батька не зазначено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та ним не було допущено порушення прав малолітньої дитини в інтересах якої виступає позивач.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянина України, який не досягнув 16-річного віку від 22 лютого 2021 року, що було прийнято інспектором прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Харків», старшим лейтенантом Володимиром Лоцкіним відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є таким, що відповідає чинному законодавству України, а вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Інспектора прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби "Харків" Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Держприкордонслужби України старшого лейтенанта Лоцкіна Володимира (вул. Клочківська, буд. 228, а/с 3326, м. Харків, 61045) про визнання протиправним та скасування рішення - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.А. Волошин