Рішення № 97757779, 17.06.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2456/21

17 червня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Косюк О.П.

позивача: ОСОБА_1 ;

представника позивача: Микитовича П.М.;

представника відповідача: Кащишин О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (надалі-позивач) із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській (надалі-відповідач) про:

визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 31.03.2021 за №185-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновлення на посаді провідного спеціаліста Відділу у Лановецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з 31.03.2021.

стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 31 березня 2021 року № 185-к позивача звільнено з посади провідного спеціаліста Відділу у Лановецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області у зв`язку із ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області як юридичної особи публічного права відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Позивач вказує, що п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 за №1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» установлено,що правонаступником майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру. Таким чином, в силу положень статті 104 Цивільного кодексу України, наявність правонаступника свідчить про те, що мала місце не ліквідація, а реорганізація шляхом приєднання територіальних органів, як юридичних осіб публічного права до Держгеокадастру. А тому належною підставою для звільнення позивача мав би стати пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», однак таке звільнення допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації та професійної компетенції або якщо він відмовляється від такого переведення.

Звільняючи позивача із займаної посади, відповідач належним чином не провів порівняльний аналіз з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншими на завищенні на роботі, під час якого слід враховувати стаж, кваліфікацію, виконувану роботу, результати її оцінки, отримані заохочення, продуктивність праці, інші обставини, а саме: високу кваліфікацію, продуктивність праці, тривалий стаж роботи в територіальному органі позивача, наявність батьків похилого віку на утриманні. Відповідач протиправно надав перевагу працівникам з нижчим рівнем кваліфікації і компетентності та за відсутністю у них переважного права на залишенні на роботі порівняно з позивачем, комплексно не врахував це право в сукупності з іншими показниками, які підтверджують переважне право на залишення на роботі.

Ухвалою від 30 квітня 2021 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

14 травня 2021 року до суду подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та, серед іншого, пояснив, що позивач помилково вважає, що проводилася реорганізація Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 за №1118 була передбачена саме ліквідація управління. Підставою для звільнення за таких умов є п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». На виконання пункту 4 Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від р. №1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого наказом Держгеокадастру від р. №505 Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області прийнято наказ від 26.02.2021 №2-лк «Про попередження державних службовців про наступне звільнення» та головою комісії з ліквідації Головного управління було повідомлено про наступне звільнення 281 особу, в тому числі і позивача. Враховуючи зазначене та той факт, що відбувався процес ліквідації Головного управління, до повноважень голови комісії з ліквідації Головного управління не належало повноваження пропонувати вакантні посади державної служби та право переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду у територіальних органах Держгеокадастру як структурних підрозділах апарату. Оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2021 р. №301 «Питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» набрала чинності 10 квітня 2021 року, тобто після прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 , то застосовувати її положення до спірних правовідносин є недоречним і таким що не відповідає вимогам законодавства.

31 травня 2021 року позивач подала до суду відповідь на відзив, у якому серед іншого вказала, що оскільки Держгеокадастр визначено правонаступником Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області. Так як при ліквідації має місце припинення юридичної особи без правонаступництва, то спірні правовідносини виникли у зв`язку із реорганізацією відповідача. А тому при звільненні відповідач безпідставно не врахував вимоги статей 40, 42, 49-2 КЗпП України щодо трудових гарантій у разі звільнення працівника.

Ухвалами суду від 31 травня 2021 року, 07 червня 2021 року та 16 червня 2021 року розгляд справи відкладено.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, просила суд відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» прийнято рішення ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком, зокрема, - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру видано наказ від 24 листопада 2020 року № 504 «Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру» та наказ від 24 листопада 2020 року № 505 «Про затвердження Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру».

Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області прийнято наказ від 26.02.2021 №2-лк «Про попередження державних службовців про наступне звільнення».

01 березня 2021 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв`язку із ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 31 березня 2021 року № 185-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади провідного спеціаліста Відділу у Лановецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області 31 березня 2021 року у зв`язку із ліквідацією Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області як юридичної особи публічного права відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

05 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 301 «Питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», якою відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком, зокрема, - Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області. Також визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру».

Наказом Держгеокадастру від 19 квітня 2021 року № 210 «Про відміну рішення про ліквідацію територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру» відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком, зокрема, - Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Визнано такими, що втратили чинність, накази Держгеокадастру від 24 листопада 2020 року № 504 «Про ліквідацію та утворення територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру» та від 24 листопада року 2020 року № 505 «Про затвердження Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України «від 16 листопада 2020 року № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру».

Зобов`язано керівників головних управлінь Держгеокадастру в областях і м. Києві подати державному реєстратору документи для державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань рішення про відміну рішення про ліквідацію територіальних органів Держгеокадастру.

Вказаний наказ від 31 березня 2021 року № 185-к про звільнення з посади позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України «Про державну службу» (далі Закон № 889-VII) визначені принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягнення.

Підстави для припинення державної служби визначені в ст. 83 Закону № 889-VII. В п.4 ч.1 ст. 83 Закону № 889-VII зазначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VII, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (Далі - КЗпП України), у якому визначено основні трудові права працівників.

Частинами 2 та 3 ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу не врегульовано порядок обчислення строків виникнення і припинення трудових прав та обов`язків, тому застосуванню підлягають окремі положення ст. 241-1 КЗпП України.

Відповідно до частини 1, 5 ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Оскільки позивача попереджено про наступне звільнення 01 березня 2021 року, то строк такого попередження необхідно обчислювати з наступного дня, тобто 02 березня 2021 року. Таким чином 30-й день мінімального строку попередження про наступне звільнення позивача припадав на 31 березня 2021 року, а тому відповідач мав би звільнити позивача з 01 квітня 2021 року, а не 31 березня 2021 року.

Таким чином відповідачем порушено порядок звільнення позивача в частині недотримання строку попередження про наступне звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074, передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до п. 6 Порядку права та обов`язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, зокрема Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

При цьому Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства щодо утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру як структурних підрозділів апарату зазначеної Служби, у тому числі і Управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися в постановах Верховного Суду, зокрема від 12 грудня 2018 року в справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року в справі №820/2932/16.

В постанові від 17 липня 2019 року у справі №820/2932/16 Верховний Суд зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

Верховний Суд в постанові від 04 липня 2019 року в справі №2а-108/12/2670 також вказав, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до п. 19 Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого наказом Держгеокадастру від 24.11.2020 № 505 (у редакції чинній на час попередження позивача про наступне звільнення) передбачалося переведення працівників головних управлінь (за їх згодою) до нового територіального органу (підрозділу), крім прийнятих за добором, у кількості не менше 30 %, із них не менше ніж: двох державних кадастрових реєстраторів на один район / місто, шести інспекторів на область, трьох працівників юридичної служби на область, двох працівників кадрової служби на область, двох працівників бухгалтерської служби на область, працівників служби з питань ринку та оцінки: не менше одного – на область, двох – на район, одного – на місто обласного значення, а також не менше десяти працівників, відповідальних за ведення фонду документації із землеустрою, на область, не менше тридцяти працівників (експертів), які здійснюють розгляд та погодження документації із землеустрою, на область.

Згідно із п. 6 Плану заходів щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого наказом Держгеокадастру від 24.11.2020 № 505 (у редакції наказів Держгеокадастру від 02.03.2021 № 132 та 18.03.2021 № 161) протягом квітня – травня 2021 року було заплановано здійснення передбачених чинним законодавством заходів із заповнення вакансій управлінь Держгеокадастру в областях, Управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області для повноцінного здійснення повноважень територіальними органами Держгеокадастру, але не менше 30 відсотків вакансій.

Таким чином, беручи до уваги зазначені правові позиції Верховного Суду та заплановані Держгеокадастром заходи щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1118 із заповнення вакансій у територіальних управліннях слід дійти висновку, що у спірні правовідносини фактично виникли з підстав реорганізації, а не ліквідації Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, а тому у відповідача виникли зобов`язання роботодавця по працевлаштуванню працівників.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є реорганізація державного органу.

Абзацами 2, 3 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Стаття 42 КЗпП України передбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч.3).

Виходячи з нормативного тлумачення ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, ч. 1 ст. 40, частин 1 і 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення зобов`язаний запропонувати працівникові наявні вакантні посади на підприємстві, в установі, організації, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Зі змісту статті 42 КЗпП України випливає, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Верховний Суд в постанові від 09 жовтня 2019 року №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Отже, відповідачем порушено строк попередження про звільнення та не дотримано обов`язку щодо пропозиції позивачу іншої роботи. Крім того, відповідачем не надано доказів відсутності вакантних посад на час звільнення позивача. Таким чином, суд вважає, що відповідачем порушено встановлений порядок звільнення позивача.

Верховний Суд в постанові від 29.12.2020 у справі № 0940/2206 сформував правову позицію, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Частиною 2 ст. 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як вже зазначалося, 05 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 301 «Питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», якою відмінено рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно із переліком, у тому числі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.

Відповідно до Виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.06.2021 № 11419318602 Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській не перебуває у стані припинення.

Згідно із ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частинами першою та другою ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» № 1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями) чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12.11.73 р., держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.

Також, статтею 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006р., з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; б) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

У справах «Щокін проти України» заяви № 23759/03 та № 37943/06 від 14.10.2010 та «Сєрков проти України» заява № 39766/05 від 07.07.2011 Європейський суд з прав людини дійшов висновку що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд вважає, що звільнення позивача у зв`язку із ліквідацією відповідача з подальшою відміною такої ліквідації здійснено без поважних причин, не пов`язане із поточними потребами Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській чи служби, без забезпечення адекватного захисту прав позивача, а також не відповідає принципам верховенства права та «належного урядування».

Таким чином, наказ відповідача від 31 березня 2021 року № 185-к «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий із порушенням порядку встановленого законом, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді провідного спеціаліста Відділу у Лановецького районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, з якої її було звільнено.

У позовній заяві позивач просить поновити її на посаді з дня звільнення, тобто 31 березня 2021 року. При цьому суд зазначає, що оскільки 31 березня 2021 року був останнім робочим днем ОСОБА_1 , то позивача слід поновити з наступного дня, тобто 01 квітня 2021 року, а позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 04 червня 2021 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 386,90 грн, а середньомісячна заробітна плата складала 7544,55 грн. Таким чином, середній заробіток за 53 дня вимушеного прогулу позивача становить 20505,70 грн.

Згідно із пп. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, а також поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 31.03.2021 за №185-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Відділу у Лановецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з 01.04.2021.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 20505 (двадцять тисяч п`ятсот п`ять) грн 70 коп.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста Відділу у Лановецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з 01 квітня 2021 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 7544 (сім тисяч п`ятсот сорок чотири) грн 55 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено протягом п`яти днів.

Реквізити учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Лисенка, 20а, м. Тернопіль, 46002, код ЄДРПОУ 39766192).

Головуючий суддя Баранюк А.З.