Рішення № 97757643, 18.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2021 року Справа №480/3404/21

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Гелета С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області в частині відмови в здійсненні ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі його заяви від 17.03.2021, а також щодо не зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, проходження ОСОБА_1 військової служби в лавах Радянської армії, стажування на посаді стажиста судці Краснопільського районного суду Сумської області та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського на стаціонарному відділенні;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати позивачу в стаж роботи на посаді судді проходження ним військової служби в лавах Радянської армії у період з 05.05.1976 по 02.06.1978, стажування на посаді стажиста судді Краснопільського районного суду Сумської області в період з 11.07.1984 по 20.09.1984 та половину строку навчання в Харківському юридичному інституті ім. Ф.Є. Дзержинського на стаціонарному відділенні у період з 01.09.1980 по 01.07.1984;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року згідно довідки від 25.06.2020 №04-1078/20, виданої Територіальним управлінням ДСА в Сумській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розрахунку 82 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно під час здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зменшено розмір відсотку суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та не зараховано до стажу половини строки навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової військової служби і роботи на посаді стажиста народного судді Краснопільського районного суду.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, позивач не звертався до відповідача із відповідними заявами про здійснення перерахунку. Загальний стаж позивача складає 40 років 1 місяць 28 днів, у тому числі суддею 32 роки, що свідчить про відсутність підстав для обчислення щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, більшому ніж 74 %.

Судом провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, судом витребовувалися додаткові докази.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є суддею у відставці Краснопільського районного суду Сумської області, що підтверджується постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VІІІ "Про звільнення суддів" .

З жовтня 2016 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області, та отримував довічне грошове утримання в розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, що встановлено судом в межах розгляду справи № 480/4757/20 та зазначено в рішенні суду від 18.09.2020 .

Так, при розгляді справи №480/4757/20 судом встановлено, що у зв`язку із зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 03.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додав довідку від 25.06.2020 №04-1078/20, видану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Сумській області, про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вказана довідка видана ОСОБА_1 відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, Закону № 1402-VIII зі змінами, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, про те, що станом на 01.01.2020 суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці складає 113508,00 грн.

Рішенням суду від 18.09.2020 по справі № 480/4757/20 судом було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 06.07.2020 року про відмову в перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі заяви від 03.07.2020 року. Також судом зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, з 19.02.2020 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі заяви від 03.07.2020 року, з урахуванням довідки Територіального управління Державної судової адміністрації у Сумській області № 04-1078/20 від 25.06.2020 та фактично виплачених сум.

Під час виконання судового рішення від 18.09.2020 по справі №480/4757/20 відповідачем було здійснено перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 74% суддівської винагороди, а саме враховуючи перебування позивача виключно на посаді судді за 32 повних років роботи, що не є спірним, відповідачем не заперечується у відзиві на позовну заяву.

Позивач зазначає, що під час перерахунку відповідачем протиправно не враховано до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, проходження ОСОБА_1 військової служби в лавах Радянської армії у період з 05.05.1976 по 02.06.1978, стажування на посаді стажиста судді Краснопільського районного суду Сумської області в період з 11.07.1984 по 20.09.1984 та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні у період з 01.09.1980 по 01.07.1984, що впливає на остаточний розмір відсотку суддівської винагороди, а саме замість 82% відповідачем здійснюється виплата в розмірі 74 % щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та обставинам справи, суд виходить з наступного.

Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2509-VIII) статтю 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною другою такого змісту:

«До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді».

Разом з цим, при призначенні (обранні) суддів на посаду вперше до кандидатів на посади суддів застосовувалися різні вимоги, які діяли на момент такого призначення (обрання). Означена позиція підтримується Вищою радою правосуддя, Верховним Судом, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Державною судовою адміністрацією України, Національною школою суддів України, викладеною у спільному листі «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» від 05.11.2018 №41783/0/9-18.

У відповідності до п. 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41-45, ст.529; 2015 р., №№18-20, ст.132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Згідно з абзацом четвертим п. 34 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-XII у редакції чинній на час призначення позивача на посаду судді (далі - Закон №2862-XII,) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Суд бере до уваги, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 (далі Закон №2453-VI), який було прийнято та який діяв на час роботи позивача суддею, також містить бланкетну норму стосовно визначення стажу роботи на посаді судді.

Відповідно до п.11 Перехідних положень Закону №2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини шостої статті 47 та пункту 8 частини четвертої статті 48 Закону №2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Відповідно до абз.2 ч.4 ст.43 Закону «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-XII у редакції чинній на час призначення позивача на посаду судді (далі - Закон №2862-XII,) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем враховано для визначення відсотку виплати довічного грошового утримання стаж роботи позивача на посаді судді, що складає повних 32 роки 28 днів, що підтверджується відповідним розрахунком Краснопільського районного суду Сумської області від 16.03.2021, трудовою книжкою позивача, не є спірним в межах розгляду даної справи.

Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років (стаж роботи на посаді судді 10 років позивач набув 21.09.1994 року), до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

На дату набрання чинності Законом №2453-VІ (30 липня 2010 року) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», зокрема, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Отже, станом на час дії указаних нормативно-правових актів позивач вже мав стаж роботи на посаді судді більше 10 років.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 05.05.1976 по 02.06.1978 проходив строкову військову службу, що підтверджується копією військового квитка позивача, долученого судом до матеріалів справи. Також зазначений період відображено і у довідці Краснопільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки №34 від 03.03.2021.

Матеріалами справи, а саме копією трудової книжки позивача, підтверджується, що позивач з 01.09.1980 по 01.07.1984 навчався на юридичному факультеті Харківського юридичного університету денної форми навчання.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо незарахування до стажу роботи позивача половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової військової служби, тому позивач має право на зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, проходження ОСОБА_1 військової служби в лавах Радянської армії та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №766/14821/16-а, від 31.10.2019 у справі №766/17221/16-а, від 07.11.2019 у справі №727/4435/17.

Зазначений період (половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, період проходження строкової військової служби), відповідачем протиправно не було враховано під час визначення відсотку виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Судом визнається протиправним посилання відповідача, про те, що позивач не звертався із відповідною заявою про перерахунок, оскільки таку заяву про перерахунок позивач взагалі не зобов`язаний подавати, а неврахування такого стажу та зменшення розміру відсотку виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відбулося відповідачем при виконанні судового рішення по справі № 480/4757/20.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач подавав заяву не неправомірне зменшення розміру відсотку при перерахунку та виплаті довічного грошового утримання до ГУ ПФУ в Сумській області, але від подач листом від 01.04.2021 відмовився від нарахування та виплати позивачу довічного утримання в розмірі відповідно до діючого законодавства.

Таким чином судом визнаються правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо визнання протиправним не зарахування відповідачем до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, проходження ОСОБА_1 військової служби в лавах Радянської армії та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні, а також зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати позивачу в стаж роботи на посаді судді проходження ним військової служби в лавах Радянської армії у період з 05.05.1976 по 02.06.1978 та половину строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні у період з 01.09.1980 по 01.07.1984.

Разом із тим, задоволенню не підлягають вимоги позивача щодо визнання протиправними дії відповідача про не зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажування на посаді стажиста судді Краснопільського районного суду Сумської області в період з 11.07.1984 по 20.09.1984, виходячи із наступного.

Згідно записів в трудовій книжці позивача в період з 11.07.1984 по 20.09.1984 позивач працював стажистом народного суду Краснопільського районного суду, відповідно до наказу №61-п від 10.07.1984.

З 21.09.1984 позивача на підставі результатів проведених виборів народного судді 16.09.1984, зараховано на посаду народного судді Краснопільського районного суду, про що начальником відділу юстиції Сумського облвиконкому видано наказ №77-Л від 21.09.1984, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України передбачено, що підставами для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №1402-VІІІ) суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища Рада Правосуддя у порядку, встановленому Законом України від 21.12.2016 № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя".

Як передбачено у ч. 1 ст. 116 Закону №1402-VIII, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст. 137 цього Закону, має право подати у відставку.

До стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді, судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу (ст. 137 Закону № 1402-VIII).

Як передбачено абз. 4 п. 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, за суддями, призначеними чи обраними на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігається визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Питання судоустрою на момент призначення позивача на посаду судді визначалися Конституцією СРСР, Конституцією Української РСР, Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про судоустрій в СРСР і видаваними відповідно до них іншими законодавчими актами Союзу РСР.

Так, у грудні 1958 року Верховною Радою СРСР було затверджено "Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік", згідно з якими третьою сесією Верховної Ради УРСР п`ятого скликання 30.06.1960 прийнято Закон "Про судоустрій Української РСР".

Відповідно до вказаного Закону, правосуддя в Українській РСР здійснювалось Верховним судом Української РСР, обласними судами і районними (міськими) народними судами.

Даним Законом встановлювалися вимоги до посади судді, у відповідності до ст. 21 якого, народні судді обирались громадянами району на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п`ять років.

Законом УРСР від 05.06.1981 №2022-X "Про судоустрій" було збережено раніше існуючий порядок обрання суддів та передбачалось, що районний (міський) народний суд утворювався в районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районі в місті. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися громадянами району, міста, району в місті на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п`ять років. При цьому статтею 55 вказаного Закону були визначені єдині вимоги, що ставляться до кандидатів у судді і народні засідателі, відповідно до положень якої суддею і народним засідателем може бути обраний кожний громадянин Української РСР, який досяг на день виборів 25 років.

При цьому питання обчислення суддівського стажу вказаними законами не регулювалися, оскільки трудовий стаж на той час визначався загальними нормами трудового законодавства.

Таким чином, законодавством, яке діяло на момент призначення позивача суддею, не встановлювалося жодних вимог щодо стажу роботи кандидатів у судді при обранні на посаду вперше, як і не визначалося спеціального порядку обчислення суддівського стажу.

Крім того, пунктом 10 Постанови Ради міністрів СРСР від 18.07.1972р. №535 "Про заходи щодо подальшого удосконалення вищої освіти в країні" №535 визначалось, що випускники вищих навчальних закладів для набуття необхідних практичних навичок проходять за місцем розподілення на підприємствах і установах стажування строком до одного року, під час якого виконують посадові обов`язки і отримують заробітну платню відповідно штатного розкладу. Загальне керівництво стажуванням покладається на галузеві міністерства і відомства, в веденні яких перебувають ці підприємства, організації та установи.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що посада стажиста була наявна в штаті апарату Краснопільського районного суду Сумської області та доказів того, що позивач фактично виконував обов`язки судді, то правові підстави для зарахування до стажу судді позивача періоду роботи на посаді стажиста Краснопільського районного суду з 11.07.1984 по 20.09.1984 відсутні.

Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеному в постанові від 16.03.2020 по справі №440/4127/19.

Враховуючи те, що зі змісту протоколу перерахунку вбачається, що основний розмір довічного утримання позивача після перерахунку складає 74 %, що не заперечується відповідачем, а повинна бути визначена із врахуванням кількості повних років роботи позивача на посаді судді та роботи, що враховується в такий стаж.

В даному випадку, кількість таких років повинна включати період стажу роботи на посаді судді з 21.09.1984 по 18.10.2016 (32 роки 27 днів) + термін проходження військової служби в лавах Радянської армії з 05.05.1976 по 02.06.1978 (2 роки 28 днів) + половина строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні у період з 01.09.1980 по 01.07.1984 (1 рік 11 місяців 1 день).

Враховуючи зазначений період у позивача загальний стаж роботи в роках дорівнює 36 роки, а тому враховує зазначене позивач має право на виплату довічного утримання розмірі 82% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50% за 20 років роботи посаді судді + 32% за 16 років стажу, що включає період роботи на посаді судді, термін проходження військової служби в лавах Радянської армії та половина строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні)

Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На думку суду, зменшення відсотку основного розміру довічного утримання позивача було здійснено не у спосіб, передбачений Конституцією України та Закону № 1402 -VIII, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку з прийнятим рішенням пенсійного органу про її призначення мав законні сподівання на отримання пенсії без будь-яких обмежень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, "Меллахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи. При цьому, у змісті рішення у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Суд зазначає, що невизначеністю та зміною своєї позиції щодо наявності певного стажу судді відповідачем було порушено принцип юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Обираючи належний засіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить із того, що такий спосіб відновлення має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах від 22 листопада 2018 року у справі № 9901/805/18 від 02 квітня 2019 року у справі №607/8578/17, від 13 лютого 2020 року у справі №592/5433/17, від 06 березня 2018 року у справі №308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі №243/4458/17, від 05 грудня 2019 року у справі №592/2737/17,від 20 лютого 2018 року у справі №П/9901/382/18, від 01 жовтня 2018 року у справі №541/503/17, від 28 листопада 2019 року у справі №428/3117/17 робив висновки про те, що ефективним способом захисту прав судді у відставці, яким органи Пенсійного фонду України призначають щомісячне довічне грошове утримання у меншому розмірі, ніж того вимагає Закон України «Про судоустрій і статус суддів», є зобов`язання органів Пенсійного фонду України призначити та виплачувати суддям у відставці таке утримання у розмірі, визначеним вказаним законом.

При цьому слід зазначити, що питання розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці імперативно вирішено у частинах другій та третій статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому це питання не відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України, тобто не залежать від їх розсуду при виборі будь-яких правомірних варіантів дій.

Єдиним нормативним документом, який регламентує діяльність органів Пенсійного фонду України щодо подання та розгляду суддею у відставці заяви про призначення або перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 20.03.2017 № 5-1).

Разом з тим, цей порядок, як підзаконний нормативний акт, не наділяє органи Пенсійного фонду України правом дискреційних повноважень (на свій розсуд) при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Зазначені нормативно-правові акти регулюють діяльність органів Пенсійного фонду України щодо призначення, перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, а саме ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус судців» та Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.01.2008 №3-1 .

При цьому жоден з цих двох нормативних актів не наділяє органи Пенсійного фонду України правом зараховувати певні періоди роботи та навчання до стажу роботи судді або правом на свій власний розсуд визначати розмір довічного утримання.

Право зараховувати певні періоди роботи та навчання до стажу роботи судді належить Вищій раді правосудця під час прийняття рішення про звільнення судді у зв`язку з поданням заяви про відставку та суду, в якому працював суддя, під час видачі розрахунку стажу судці, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці (додаток 4 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України). Такий особливий порядок відносно суддів відрізняється від передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прав органів Пенсійного фонду по обчисленню страхового стажу (частина друга статті 24) та визначенню розміру пенсій (стаття 27, тощо).

Враховуючи, що відповідачем вчинено дії, які порушили права позивача, а також те, що відповідач, здійснюючи виплату пенсії позивачу з безпідставним вилученням з неї 8% суддівської винагороди, не дотримався вимог Закону № 1402 –VIII, такі дії не можуть відповідати приписам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому належним способом захисту прав позивача є визнання дій ГУ ПФУ в Сумській області щодо зменшення розміру відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 82% до 74% при проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправними.

У зв`язку з чим підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській області здійснити позивачу, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці з розрахунку 82 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2021 по справі №520/13468/2020.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України позивачу необхідно відшкодувати витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн., сплачені при зверненні до суду за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Сумській області щодо зменшення розміру відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 82% до 74% при проведенні перерахунку раніше нарахованого довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 та не зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, проходження ОСОБА_1 військової служби в лавах Радянської армії та половини строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в стаж роботи на посаді судді проходження ОСОБА_1 військової служби в лавах Радянської армії у період з 05.05.1976 по 02.06.1978 та половину строку навчання в Харківському юридичному інституті на стаціонарному відділенні у період з 01.09.1980 по 01.07.1984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці згідно довідки від 25.06.2020 №04-1078/20, виданої Територіальним управлінням ДСА в Сумській області про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з розрахунку 82 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 908 грн.

В задоволенні інших вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 18.06.2021

Суддя С.М. Гелета