Рішення № 97757526, 17.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2021 року Справа №480/3457/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді - Гелети С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за вислугу років згідно п. “а” ч. 1 ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з дня його звернення за пенсією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю у позивача станом на 11.10.2017 необхідного спеціального стажу 12 років 6 місяців. Позивач зазначає, що попередньо звернувся до відповідача із відповідними документи для надання роз`яснень щодо наявності необхідного стажу, відповідачем було підтверджено право позивача на отримання пенсії, але після звернення із заявою про призначення пільгової пенсії ГУ ПФУ в Сумській області відмовилося призначати таку пенсію, враховувати весь пільговий стаж позивача на посадах, які підтверджується даними трудової книжки. Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його права.

Представником відповідача надав до суду письмовий відзив на позов, у якому зазначив, що під час дослідження заяви позивача та документи встановлено, що у позивача відсутній станом на 11.10.2017 спеціальний стаж для призначення пенсії. При цьому лист, яким було роз`яснено позивачу про наявність стажу ГУ ПФУ в Сумській області просить вважати недійсним, у зв`язку із опискою щодо наявності спеціального стажу. Враховуючи викладене, вважає відмову правомірною, оскільки позивач не набув право на пенсію. Також зазначив, що Пенсійний Фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії та повноваження з призначення пенсії є дискреційними.

Представник позивача у відповіді на відзив просить позовні вимоги задовольнити, зазначає про те, що посада та стаж позивача гарантує отримання відповідної пенсії, просить позовні вимоги задовольнити.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 29.10.2020 перевірки права отримати пенсію за вислугою років. Листом від 05.11.2020 №1800-8302/856077 ГУ ПФУ в Сумській області повідомило позивача про те, що страховий стаж позивача складає 36 років 11 місяців 23 дні, в т.ч. спеціальний стаж за вислугу років 16 років 3 місяці станом на 11.10.2017, зазначено, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років.

В подальшому, позивач 26.01.2021 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за вислугою років.

Відповідач після отримання заяви позивача про призначення пенсії надіслав лист від 05.02.2021 №1800-0302-8/5668, в якому повідомив про відмову у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. «б» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку із відсутністю необхідного стажу станом на 11.10.2017 – 12 років 6 місяців. При цьому зазначено, що лист від 05.11.2020 №1800-8302/856077 слід вважати недійсним, у зв`язку із опискою наявності у позивача спеціального стажу (замість 16 років 3 місяців, спеціальний стаж позивача складає 11 років 1 місяць 2 дні).

Позивач не погоджується із такими висновками відповідача, у зв`язку із чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Також, ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме: до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Загальні засади державного пенсійного забезпечення визначені в Законі України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон), який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до ст. 51 Закону окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, встановлюються пенсії за вислугу років.

Відповідно до п. 2-1 розділу XV Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №1058 від 03.10.2017 ( далі – Закон №1058) особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Суд зазначає, що норми пункту 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не зупиняють зарахування стажу особи до пільгового, а вказує виключно на можливість призначення пенсії на підставі Закону №1788-ХІІ в разі наявності в особи мінімального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до ст. 52, пункту "а" ч. 1 ст. 55 Закону право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до копії трудової книжки та довідки виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп № 208 від 16.10.2020, а також акту ГУ ПФУ в Сумській області від 27.10.2020 №1139/10.5-02 позивач в період з 30.04.1987 по 14.03.1988, а також з 02.08.2006 по 06.11.2016 працював на посадах помічника машиніста електровоза, і зазначена посада надає право на пенсію за вислугою років. Таким чином загальний стаж позивача на зазначеній посаді складає 11 років 1 місяць 20 днів.

Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583, передбачено серед іншого професію помічника машиніста електровоза.

Разом із тим, як зазначає позивач у позові та підтверджується записами трудової книжки позивач у період з 10.10.2017 по 19.01.2021 працював на посаді електромонтера контактної мережі, але такі обставини відповідачем не досліджувалися, не враховувалися під час розгляду заяви позивача.

Відповідачем не обґрунтовано невідповідність станом на день звернення позивача із заявою про призначення пільгової пенсії невідповідність документів позивача вимогам та умовам, передбаченим п «а» ч. 1 ст. 55 Закону. Матеріалами справи встановлено та не оспорюється відповідачем, що на час звернення позивача із заявою для призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» його загальний стаж роботи склав 37 років 2 місяці 23 дні, про що зазначено у відповідному розрахунку відповідача щодо стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугою років згідно п. «а» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивачу 05.01.1966р.н., на час звернення із заявою виповнилося повних 55 років.

В даному випадку, відповідачем при розрахунку стажу позивача на час звернення із відповідною заявою не було взагалі включено період роботи позивача на посаді після 10.10.2017, не досліджувалися документи щодо роботи позивача на посаді, яка передбачена у Списку професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583, що в свою чергу впливає на остаточний розрахунок пільгового стажу позивача на день звернення до відповідача із відповідною заявою.

Стосовно позовний вимог щодо призначення пенсії позивачу, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, оскільки суд не є органом, який має обраховувати та призначати пенсію.

Відповідно до ст. 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, а тому пенсія позивачеві має бути призначена з дати звернення до пенсійного органу з відповідною заявою.

Відповідно до ст. 82 Закону України "Про пенсійне забезпечення" документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

У даному випадку матеріалами справи підтверджується, що відповідач, після отримання заяви позивача про призначення пенсії взагалі не прийняв жодного рішення по заяві позивача щодо призначення пенсії. Судом під час відкриття провадження було витребувано у відповідача копію такого рішення, але відповідачем таке рішення не надано, в матеріалах справи відсутнє.

Таким чином суд зазначає, що відповідачем взагалі порушено порядок розгляду заяв позивача щодо призначення йому пенсії, документи та період роботи позивача на посадах після періоду після 11.10.2017 протиправно та безпідставно не було досліджено відповідачем, рішення по заяві позивача взагалі не прийнято.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеними в постанові від 03.06.2021 по справі № 480/6170/20.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 "Про судове рішення". Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» ч. 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за пенсією із врахуванням того, що спірний період роботи позивача після 11.10.2017 повинен бути досліджений відповідачем для визначення загального спеціального стажу. При розгляді заяви від 26.01.2021 для призначення пенсії на пільгових умовах з дня звернення позивача із відповідною заявою відповідач зобов`язаний дослідити та врахувати всі періоди роботи позивача на посадах, що передбачені Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. N 583, розглянути заяву позивача із дослідженням всіх періодів роботи позивача, зазначені в трудовій книжки та додатковими документами, наданими позивачем до заяви, та прийняте відповідне рішення за результатами розгляду заяви позивача.

Крім того, враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 908 грн., сплаченого при зверненні до суду.

Стосовно клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України). Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, пов`язаних із розглядом справи, встановлюється на підставі доказів, поданих протягом 5 днів після ухвалення судового рішення. Даною нормою передбачено право подання таких доказів, а не право сторони їх створити протягом 5 робочих днів, зокрема укладати додаткові угоди до основного договору, яким не передбачено розмір та порядок сплати гонорару, така додаткова угода не була укладена сторонами до винесення судового рішення по справі.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат представником надано договір від 19.04.2021 про надання правничої допомоги, квитанцію №14 від 21.04.2021 про отримання коштів в сумі 4000 грн., опис робіт, виконаних адвокатом роботи від 21.04.2021.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З аналізу статті 134 КАС України, впливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд зазначає, що наведені в описі виконаних робіт від 21.04.2021 адвокатом було надано такий вид правничої допомоги, як ознайомлення з документами позивача, судовою практикою, підготовкою для подання позовної заяви позивача, клопотання про витребування доказів, а також планується підготовка та подання відповіді на відзив, інших документів, за необхідності представництво позивача у судових засіданнях, при цьому час надання та дата надання такої допомоги в описі не відображено.

Виходячи з викладеного, суд не приймає до уваги час, витрачений адвокатом щодо ознайомлення із документами позивача, аналізу законодавства та дослідження судової практики, оскільки не зрозуміло, яка саме допомога була надана позивачу.

Крім того, слід зазначити, що аналіз законодавства та дослідження судової практики щодо підстав оскарження вимоги не є самостійною складовою витрат на правову допомогу, надання правової допомоги як "підготовка клопотання про витребування доказів" суд зазначає, що такі дії не є наданням правничої допомоги, і має включатися до вартості послуг із підготовки відповідного процесуального документа, зокрема, позовної заяви, тощо.

Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні відшкодування таких витрат, враховуючи те, що позивачем не надано детального опису наданих послуг, а зазначені в описі неможливо підтвердити обставини надання такої правничої допомоги.

Дослідивши опис наданих послуг до договору та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, ціну позову та значення справи для сторони, враховує предмет спору, та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд приходить висновку, що виходячи з вищевикладеного, розумним, справедливим та співмірним предмету позову призначити позивачу 2000,00 грн. компенсації витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з підстав, зазначених у листі від 05.02.2021 №1800-0302-8/5688.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) від 26.01.2021 щодо призначення з 26.01.2021 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» ч. 1 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти обґрунтоване рішення по даній заяві із урахуванням висновків суду по даній справі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 908 грн. та 2000 грн. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.06.2021

Суддя С.М. Гелета