Рішення № 97757219, 15.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

15.06.21

Справа №522/21778/19

Провадження №2/522/3620/21

РІШЕННЯ

Іменем України

15 червня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Чернявської Л.М.

за участю секретаря судових засідань Прусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса справу за позовом військової частини А3519 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В:

26 грудня 2019 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов військової частини А3519 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу у сумі 36714 грн. 21 коп.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А3519 з 19 січня 2017 року по 22 серпня 2018 року. 16 травня 2017 року о 13:45 год. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Audi 100 Avant, військовий номер НОМЕР_1 , по вул. Середня у м. Одесі, не врахував дорожню обстановку та не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем Toyota Rav4, НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Від зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Малиновського районного суду м. Одеса від 16.06.2017 року у справі №521/7846/17 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. 05 вересня 2018 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України до військової частини А3519, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_1 , в якій МТСБУ просило суд стягнути з військової частини А3519 на свою користь відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою у розмірі 35 622,21 грн., сплачений судовий збір у розмірі 1762 грн. Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року у справі №916/1881/18 позовні вимоги МТСБУ до військової частини А3519 було задоволено частково та зобов`язано стягнути з військової частини А3519 суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 34952,21 гривень та судовий збір у розмірі 1762 гривень. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 року, рішення було залишено без змін, а апеляційну скаргу Військової частини А 3519 залишено без задоволення.

На адресу військової частини А3519 надійшли повідомлення від Головного управління державної казначейської служби України про надходження документів щодо безспірного списання 34 952,21 грн. та 1762 грн., на підставі яких 24 квітня 2019 року було безспірно списано вищезазначені кошти з рахунків військової частини А3519. Таким чином, з 24 квітня 2019 року у військової частини А3519 виникло право регресної вимоги до винної особи у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди – ОСОБА_1 у розмірі 34952,21 грн. + 1762 грн. = 36714 грн. 21 коп.

Ухвалою суду від 11 січня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у спрощеному порядку з повідомленням (викликом) сторін.

17 серпня 2020 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у момент дорожньо-транспортної пригоди Відповідач виконував бойовий наказ, що визнається позивачем у позовній заяві. Також зазначив, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення. На момент дорожньо-транспортної пригоди розмір грошового забезпечення Відповідача становив 7 122, 40 гривень. Стосовно стягнення суми судового збору повідомив, що він є учасником бойових дій на сході України, а відтак відповідно до п.13 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» має пільги щодо його сплати.

07 вересня 2020 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначили, що військовою частиною А 3519 подано позовну заяву з метою притягнення Відповідача до цивільно-правової відповідальності та обґрунтовано позовні вимоги статтями 1166, 1191 цивільного кодексу України, а не нормами Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі.

15 червня 2021 року від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Також, 15 червня 2021 року від представника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.

В судове засідання сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини А 3519 (по стройовій частині) № 12 від 19.01.2017 року старшого матроса військової служби за контрактом ОСОБА_1 , стрільця-радіотелеграфіста 3 охорони взводу охорони військової частини А 1325, призначеного наказом Командувача Військово-Морських Сил України (по особовому складу) від 04 січня 2017 року № 4-РС на посаду водія автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини А 3519, шпк «матрос», ВОС-837037, посадовий оклад 485-530 гривень, з 19 січня 2017 року зараховано до списків особового складу частини. Вважати таким, що з 19 січня 2017 року справи та посаду водія 2 автомобільного відділення 2 автомобільного взводу автомобільної роти військової частини А 3519 прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2017 року по справі № 521/7846/17 ОСОБА_1 , 16.05.2017 року о 13 годині 45хвилин, керуючи автомобілем AUDI 100 Avant державний номер НОМЕР_1 по вул. Середня в м. Одесі не врахував дорожню обстановку, та не дотримався безпечної дистанції в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем TOYOTA RAV 4 державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди, потерпілих немає, транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Згідно витягу із наказу командира військової частини А 3519 (по стройовій частині) № 169 від 22.08.2018 року Старшину ІІ статті військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира 1 автомобільного відділення 2 автомобільного взводу автомобільної роти, військової частини А 3519 з 22 серпня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року у справі №916/1881/18 позовні вимоги МТСБУ до військової частини А3519 було задоволено частково та зобов`язано стягнути з військової частини А3519 суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 34952,21 грн. (тридцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві грн. 21 коп.) та судовий збір у розмірі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн.).

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року у справі № 916/1881/18 залишено без змін.

Як встановлено в рішенні Господарського суду Одеської області від 05.12.2018 року ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на час скоєння ДТП перебував у службових відносинах з військовою частиною «А 3519».

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Військовою частиною А 3519 було отримано повідомлення від Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області про безспірне списання коштів з рахунків боржника від 24 квітня 2019 року № 48 у сумі 1 762, 00 гривні. Також отримано повідомлення про безспірне списання коштів з рахунків боржника від 24 квітня 2019 року № 47 у сумі 34 952, 21 гривні, на підставі яких було безспірно списано вищезазначені кошти з рахунків військової частини А3519, що підтверджується копією Меморіального ордеру № 1 від 23 квітня 2019 року на суму 1762, 00 гривень та Меморіальним ордером № 2 від 23 квітня 2019 року на суму 34 952, 21 гривні.

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення частини другої статті 1188 ЦК України.

Згідно з нормою частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси тощо.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року за № 243/95-ВР (яке діяло на час дорожньо-транспортної пригоди, за участю відповідача) визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами (пункт 1 вказаного Положення).

Згідно із пунктом 7 вказаного Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов`язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.

У пункті 8 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, зазначено, що залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.

Як передбачено пунктом 10 вказаного Положення, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Разом з тим, вимогами пункту 13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі визначено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: - умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; - приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; - заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; - дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; - недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Таким чином, підставою для розмежування виду матеріальної відповідальності, яка може бути покладена на військовослужбовця за заподіяну ним шкоду, а саме: повна або обмежена матеріальна відповідальність є, зокрема, форма вини (умисна чи з необережності), за якої було заподіяно шкоду, а також характер суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та наявність тих чи інших обставин, за яких було заподіяно шкоду.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Як роз`яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», за правилами статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі статтею 130 КЗпП України не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348), а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення – виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Як вбачається з Довідки про грошове забезпечення та інші доходи від 06.08.2020 року на момент дорожньо-транспортної пригоди розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становив 7 122,40 (сім тисяч сто двадцять дві гривні сорок копійок).

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 року по справі №489/1902/18.

Докази, з яких вбачалося б, що відповідач несе повну матеріальну відповідальність перед позивачем, в матеріалах даної цивільної справи відсутні.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, з огляду на те, що відповідач станом на момент скоєння ДТП проходив військову службу за контрактом у ЗСУ та не був посадовою особою, яка несе повну матеріальну відповідальність, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування шкоди в порядку регресу щодо стягнення виплаченого відшкодування підлягають частковому задоволенню, а саме в межах середньомісячного заробітку відповідача за останні два місяці до дати вчинення ДТП.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує згідно положень ст. 141 ЦПК України, коли у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, в матеріалах справи (а.с.68) міститься посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 серія НОМЕР_3 від 02 серпня 2019 року, а відтак на підставі ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільняється від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 19, 81, 141, 263- 265, 268 ЦПК України. суд,

ВИРІШИВ:

Позов військової частини А3519 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) в порядку регресу завдану шкоду на користь військової частини А 3519 (ЄДРПОУ 26614490, р/р 3125323548899, Банк Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) у сумі 7 122 (сім тисяч сто двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18 червня 2021 року.

Суддя Л. М. Чернявська