Ухвала суду № 97756617, 10.06.2021, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/17147/21

Провадження № 6/947/419/21

УХВАЛА

10.06.2021

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді В.О. Луняченка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі подання старшого державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Майстерюк Тетяни Миколаївни про примусове проникнення до житла,-

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси звернулась старший державний виконавець Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Майстерюк Тетяни Миколаївни із поданням про примусове проникнення до житла, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме до домоволодіння АДРЕСА_1 для опису рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_3 .

Подання обґрунтовано тим, що на виконання знаходиться наказ виданий Господарським судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ КБ « Приватбанк» грошових коштів у розмірі 171313,87 грн. ( ВП №59697185 ).

По зазначеному виконавчому провадженню, яке відкрито постановою від 01.08.2019 року, із зобов`язанням боржника подати декларацію про доходи і майно, 01.08.2019 року накладено арешт на нерухоме майно боржника, 02.08.2019 року накладено арешт коштів боржника та 05.08.2019 року оголошено у розшук автомобіль, який належить боржнику Skoda Fabia, 2005 р.в.. р/н НОМЕР_1 .

Також під час здійснення виконання було з`ясовано що 08.08.2019 року вищевказаний транспортний засіб було перереєстровано на іншу особу, а згідно відомостей про реєстрацію місця проживання боржника зазначено домоволодіння АДРЕСА_2 , власниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1,2 ст. 439 ЦПК питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.

Першого листопада 2019 року Верховний Суд в рамках справи № 826/10431/17, дослідивши питання примусового проникнення виконавця у помешкання боржника, зазначив наступне:

«Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади й органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території країни, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Пункт 6 частини 1 статті 4 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 4 частини 1 статті 2 Закону «Про виконавче провадження» встановлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов`язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Відповідно до ст. 1 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі — рішення) — сукупність дій, визначених у цьому законі органів й осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та в передбачених цим законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 18 Закону «Про виконавче провадження» під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів допускається, за наявності вмотивованого рішення суду, примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника — фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника, чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.

Пунктом 13 частини 3 статті 18 Закону «Про виконавче провадження» передбачено право виконавця на звернення до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника, чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб.

Між тим, звертаючись до суду із поданням, виконавцю слід довести наступне: боржник достовірно знає про наявність виконавчого провадження та повідомлявся про намір виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, але чинив цьому перешкоди; боржник ухиляється від проведення виконавчих дій; майно належить боржнику або він має право користування ним; боржник не надавав доступу до майна у відведений для цього час вчинення виконавчих дій».

Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Як зазначено уст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Статтею 311 ЦК України передбачено право на недоторканність житла.

Частинами 1, 2 статті 311 ЦК України зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов`язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов`язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.

Так стаття 8 Конвенції проголошує:

« Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб».

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства.

За змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим.

Таким чином для вирішення питання про можливість проникнення до житла, як вид втручання у право недоторканності житла, можливість такого втручання повинно бути визначено законом та мате законну мету а крім того подібне втручання повинно бути

Керуючись ст. 353,354, 439 ЦПК України, ст.5 Закону України «Про виконавче провадження», суд ,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання старшого державного виконавця Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Майстерюк Тетяни Миколаївни про примусове проникнення до житла, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме до домоволодіння АДРЕСА_1 для опису рухомого та нерухомого майна боржника – відмовити.

Повна ухвала суду буде складена протягом п`яти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.

Ухвала набирає законної сили в момент її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в Одеський апеляційний суд через Київський районний суд м. Одеси протягом 15 днів з дня її проголошення.

Повна ухвала складена судом 15.06.2021 року.

Суддя Луняченко В. О.