Рішення № 97756548, 11.06.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/6390/21

Провадження № 2/947/2022/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2021 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ЖБК «Уют 43» в особі голови Щамбури Володимира Володимировича (65038, м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, буд. 43-а), треті особи: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (65012, м. Одеса, вул. Косовського, 2-д), Департамент Економічного розвитку Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 6), про визнання дій незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ЖБК «Уют 43» в особі голови Щамбури Володимира В.В., в якому просить: визнати дії ЖБК «Уют 43» щодо ненаданні до органів соціального захисту населення інформації про ОСОБА_1 , як особи, яка потребує нарахування соціальної допомоги у вигляді субсидії, незаконним; зобов`язати ЖБК «Уют 43» передати до Департаменту Економічного розвитку всю необхідну інформацію та документацію про нарахування ОСОБА_1 субсидії, посилаючись на те, що відповідач не здійснює свої обов`язки щодо нарахування та призначення субсидії.

До канцелярії суду повернувся конверт з копією позовної заяви з додатками та ухвалою суду про відкриття провадження у справі, що були направлені на адресу ЖБК «Уют 43». До цього часу відзив на позов представник відповідача не надав.

Представник третьої особи Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надав до суду письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на їхню безпідставність.

Представник третьої особи Департаменту Економічного розвитку Одеської міської ради надав до суду письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні другої та третьої вимог, посилаючись на їхню безпідставність. Також, представник третьої особи вказує на пропуск позовної давності.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з наступних підстав

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2017 року зобов`язано ЖБК «УЮТ-43» усунути ОСОБА_1 перешкоди у праві користування власністю, шляхом поновлення подачі холодної води та електричної енергії до квартири АДРЕСА_2 , зустрічні позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» задоволено частково,стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «УЮТ-43» заборгованість по сплаті житлово-комунальних послуг у розмірі 10602,37 грн.

З цього рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що вбачається із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

01 жовтня 2013 року між ЖБК «УЮТ-43» в особі Голови Шамбури В.В. та ОСОБА_1 укладено договір № 40-а відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя, за умовами якого управитель безпосередньо або з дозволу власників шляхом залучення на конкурсних засадах фізичних та/чи юридичних осіб для надання послуг власникам приміщень з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу забезпечує належну його експлуатацію, якісне та своєчасне надання житлово-комунальних послуг, забезпечує відповідні умови користування неподільним та загальним майном власника (ків).

Відповідно до п. 43 Постанови КМУ № 848 від 21 жовтня 1995 року, для призначення житлової субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом або іншим документом, подає за зареєстрованим місцем проживання.

При цьому, позивач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів того, що він дійсно звертався до відповідного органу державної влади з заявою та необхідними документами для отримання субсидії.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальний строк позовної давності встановлюється у три роки. Таким чином, на протязі саме цього строку особа, чиї права порушені, має право звернутись до суду.

Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач

Аналізуючи дані норми, суд вважає, що неможливо застосувати строк позовної давності за заявою представика третьої особи.

Згідно з положеннями статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-УІ, у сфері житлово-комунальних послуг відносини між їх учасниками здійснюються виключно на договірній основі. Статтями 20, 21 цього Закону визначено обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язками споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору; оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; обов`язком виконавця – надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно з законодавством та умовами договору.

У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 2, 4-6, 76-83, 141, 263-265, 274-279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 610 ЦК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги»,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ЖБК «Уют 43» в особі голови Щамбури Володимира Володимировича (65038, м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, буд. 43-а), треті особи: Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (65012, м. Одеса, вул. Косовського, 2-д), Департамент Економічного розвитку Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 6), про визнання дій незаконними – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 11 червня 2021 року.

Суддя Салтан Л. В.