Рішення № 97756034, 18.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5907/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 2196 (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Армійська, 21, код ЄДРПОУ 14321825) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А 2196, в якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2196 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2017 року по 14.03.2021 року включно.

- Зобов`язати військову частину 2196 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2017 року по 14.03.2021 року включно.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у Позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 11.04.2017 року та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

08.06.2021 року, від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що вимоги позивача до військової частини А2196 не визнають в повному обсязі та вважають їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки, зазначають, про відсутність порушень, які б дозволяли стверджувати саме про наявність протиправної бездіяльності з боку посадових осіб прикордонного загону в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з огляду на те, що Позивач ні в період проходження військової служби, а ні після звільнення (після звільнення з військової служби до дати звернення з вимогою стягнення середнього заробітку пройшло 4 роки) ніколи не звертався до Подільського прикордонного загону (військової частини 2196) із вимогою нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, доказів такого звернення чи відмову у виплаті не надав. Звертався лише з вимогою про нарахування та виплату грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення (копія заяви від 29 квітня 2020 року додається).

Тому стверджувати, що з боку Відповідача мала місце протиправна бездіяльність про не виплату саме середнього заробітку, безпідставно, оскільки така вимога нічим непідтверджена та раніше не заявлялась.

Крім того, Відповідач вважає, що в даній ситуації позовна вимога про стягнення середнього заробітку очевидно суперечить принципу співмірності та пропорційності недоплаченої суми, оскільки виплата Відповідачем грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення здійснена Відповідачем 28.05.2020 року, а доплата індексації грошового забезпечення, у зв`язку із наявністю спору про розміри сум індексації, відбулася 11.03.2021 року.

Не враховуючи зазначеного, Позивач розраховує затримку у виплаті середнього заробітку з 12.04.2017 року по 14.03.2021 року на 1433 дні, що в цілому не відповідає дійсності.

Крім того, з метою уникнення можливості застосування принципу пропорційності та співмірності, можливості зменшення судом величезної суми середнього заробітку, Позивач не здійснив розрахунок та не зазначив конкретну суму середнього заробітку, яку слід стягнути із Відповідача, посилаючись на відсутність інформації про розмір грошового забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню. Хоча з відповідною заявою про отримання вказаної інформації не звертався.

Задоволення вказаної позовної вимоги в такій редакції призведе до непомірних витрачань бюджетних коштів та очевидної невідповідності істотності частки недоплаченої суми у порівнянні з середнім заробітком.

Заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Ухвалою суду від 19 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та повідомлено сторін, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та буде розглянута у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 26.08.2014 року по 11.04.2017 року проходив військову службу у військовій частині 2196 (а.с. 6).

Відповідно до наказу командира військової частини 2196 від 11.04.2017 року №73-ос позивача з 11 квітня 2017 року було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини 2196 (а.с.7).

При звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 11.04.2017 року та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до військової частини 2196 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій.

Військовою частиною 2196 надано відповідь, в якій зазначено, що на виконання вимог заяви позивача, останньому 28.05.2020 року виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій в сумі 10968,50 грн. та індексацію грошового забезпечення у сумі 1828,24 грн., що в тому числі підтверджується повідомленням про надходження (а.с. 4).

Не погоджуючись з сумою виплаченої індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №420/5825/20, відповідачем 15.03.2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 34694,50 грн., що підтверджується повідомленням про надходження (а.с. 5).

Дата повного розрахунку Відповідача із Позивачем, коли надійшли останні кошти є: 15.03.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку Позивача у вигляді довідки, яка у додатках додана до позову.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Висновки суду.

Надаючи оцінку правомірності дій суб`єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Щодо позовної вимоги про зобов`язаняя Військової частини 2196 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 12.04.2017 року по 14.03.2021 року включно, суд зазначає наступне.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює виплату грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у постановах від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а та від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі заяви позивача від 29.04.2020 року, 28.05.2020 року Військовою частиною А2196, здійснена виплата грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойовик дій у сумі 10968,50 грн. та індексації грошового забезпечення в розмірі 1828,24 грн.

Також, судом встановлено, що 15.03.2021 року Військовою частиною А2196, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №420/5825/20, виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 34694,50 грн., що підтверджується повідомленням про надходження (а.с. 5).

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що дата повного розрахунку Відповідача з Позивачем, є 15.03.2021 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку Позивача у вигляді довідки та не заперечується Відповідачем (а.с. 5).

Враховуючи, що 11.04.2017р. був останнім днем військової служби позивача та саме цією датою необхідно було здійснити розрахунок з позивачем, але останнім розрахунок проведено лише 15.03.2021 року.

Відповідач у відзиві зазначає, що Позивач ні в період проходження військової служби, а ні після звільнення, ніколи не звертався до Подільського прикордонного загону (військової частини 2196) із вимогою нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, доказів такого звернення чи відмову у виплаті до позову не надано, а тому вважає, про відсутність порушень, які б дозволяли стверджувати саме про наявність пропротиправної бездіяльності з боку посадових осіб прикордонного загону в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки така вимога нічим непідтверджена та раніше Позивачем не заявлялась.

Суд не погоджується із зазначеною думкою відповідача, з огляду на ступне.

Суддя зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Дії суб`єкта владних повноважень, натомість, це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може виражатись, як приклад, у певних рішеннях, актах, листах тощо (тобто мати певне матеріальне вираження), які негативно впливають на права, свободи, інтереси фізичної чи юридичної особи.

Отже, невиконання суб`єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством становить бездіяльність цього суб`єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій є діями суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України.

З огляду на наведене, наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Військової частини А 2196 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2017 року по 14.03.2021 року включно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28.10.2020 у справі № 240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Враховуючи, що Відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з Позивачем повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд повинен врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом встановлено, що Відповідачем до відзиву додано довідку від 04.06.2021 №80 «Про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення», яка видана ОСОБА_1 за лютий-березень 2017 року.

Разом з цим Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, шо обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, повадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно вказаної довідки грошове забезпечення Позивача за лютий 2017 року склало 7834,64 грн., за березень 7834,64 грн. Середньоденне грошового забезпечення складає 265,59 грн.

В день звільнення Позивача з військової служби 11.04.2017, Відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення Позивача.

Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (11.04.2017) та дату проведення остаточного розрахунку (15.03.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з 12.04.2017 по 14.03.2021, становить, 1432 дня.

Отже, сума середнього заробітку, за несвоєчасний розрахунок при звільнені, становить 378 853,64 грн. (1432 х 265,59 грн. = 380324,88 грн.).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, оскільки такий висновок суду відповідає правовим позиціям викладеним у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-1 13цс 16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-1 13цс 16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи, можливо застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Істотність частки невиплачених позивачу сум при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 55895,70 грн.(загальна сума невиплачених коштів на момент звільнення (грошова компенсація за дні невикористаної відпустки як учаснику бойовик дій у сумі 10968,50 грн. та індексації грошового забезпечення в розмірі 1828,24 грн. + 43098,96) / 380324,88 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) * 100% = 14,70%.

За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, а також попередніх судових рішень та судової практики, суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав Позивача та стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 55907,75 гривень із розрахунку: 265,59 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 14,70% (істотність частки недоплаченої суми) х 1432 (днів затримки розрахунку).

Окрім того, 31.05.2017 Кабінетом Міністрів України внесено зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 “Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Таким чином, нарахування та виплату позивачу слід проводити з врахуванням п.2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності допущеної бездіяльності, а його доводи не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 2196 (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Армійська, 21, код ЄДРПОУ 14321825) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2196 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2017 року по 14.03.2021 року включно.

Стягнути з Військової частини А2196 (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Армійська, 21, код ЄДРПОУ 14321825) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.04.2017 року по 14.03.2021 року включно у розмірі 55907 (п`ятдесят п`ять тисяч дев`ятьсот сім) гривень 75 копійок.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Бутенко А.В.