
Справа № 420/3998/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України, у якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо відмови у видачі довідки судді у відставці Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 на підставі рішення Конституційного суду України №11-р/2018 року від 04 грудня 2018 року;
зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області провести нарахування суддівської винагороди судді у відставці ОСОБА_1 , щодо довічного грошового утримання на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат починаючи з грудня 2018 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він - ОСОБА_1 був звільнений у відставку з посади судді Біляївського районного суду Одеського області постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1513-VIII “Про звільнення суддів”. На цій підставі, як вказує позивач, йому призначено довічне грошове утримання, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус судців” від 07.07.2010 року.
Позивач вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Згідно цього рішення вказане положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Отже, як вважає позивач, відповідно до вищевказаного рішення Конституційного суду України, зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, та яка необхідна для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, мала місце 4 грудня 2018 року, відтак з цієї дати настає необхідність у проведенні перерахунку.
Як зазначає позивач, рішення Конституційного суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 набуло чинності та є обов`язковим для виконання, у зв`язку із чим у березні 2019 року він звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області із заявою щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат та її розміру відповідно до Законів України про Державний бюджет на 2018 та 2019 роки.
Однак, позитивної відповіді не отримав, оскільки відповідачем відмовлено в перерахунку суддівської винагороди згідно Рішення Конституційного Суду України, з посиланням на те, що розмір грошового утримання судді у відставці з 01.01.2018 року визначається у розмірі прожиткового мінімуму – 1762, 00 грн., а з 01.01.2019 року – 1921, 00 грн.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області суперечать рішенню Конституційного суду України №11-р/2018 року від 04 грудня 2018 року.
Ухвалою суду від 09 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.
Ухвалою суду від 05 вересня 2019 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі №200/9195/19-а.
Ухвалою суду від 16 червня 2021 року поновлено провадження у справі.
У судове засідання, призначене на 16 червня 2021 року, учасники справи не з`явились, про місце, дату і час судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно.
Від позивача 11 травня 2021 року через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З урахуванням вищенаведеного, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 26 липня 2019 року (а.с. 45-55), відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Так, відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум з розрахунку на місяць для працездатних осіб у розмірі 1921 гривень з 1 січня 2019 року.
Позивач вказує, що у зв`язку зі зміною з 01.01.2019 прожиткового мінімуму ТУ ДСА в Одеській області виготовлено довідку від 14.01.2019 № 5-138/19, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку зі зміною розмірів складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, більше з того часу розміри складових суддівської винагороди не змінювались, тому підстав для видачі позивачу довідки про нарахування суддівської винагороди, виходячи з розміру в 15 мінімальних заробітних плат, не було.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та докази для їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступні обставини та факти.
Судом встановлено, що згідно Постанови Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1513-VIII “Про звільнення суддів”, ОСОБА_1 звільнений у відставку з посади судді Біляївського районного суду Одеського області.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до заробітної плати судді, який працює на відповідній посаді.
Як встановлено судом та підтверджується сторонами, у березні 2019 року позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області із заявою щодо видачі йому – судді у відставці ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі рішення Конституційного суду України №11-р/2018 року від 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру 15 мінімальних заробітних плат.
У відповідь на вказане звернення листом за вих. №3-1163/19, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області повідомило позивачу про те, що на підставі рішення Конституційного суду України №11-р/2018 року від 04 грудня 2018 року йому вже було видано Довідку від 14 січня 2019 року №5-152/19 з визначенням розміру прожиткового мінімуму 1921, 00 грн., як розрахункової величини для здійснення відповідного перерахунку органами ПФУ.
Не погоджуючись з відмовою відповідача щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням у якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 22 Конституції України, зокрема, передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Так, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частинами 1, 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Приписами частин 1, 2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом від 2 червня 2016 року), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№41-45, сторінка 529; 2015 рік, №№18-20, сторінка 132 із наступними змінами).
Пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№41-45, сторінка 529; 2015 рік, №№18-20, сторінка 132 із наступними змінами).
Згідно з частиною першою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Однак, 4 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Разом з тим, 6 грудня 2016 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Вирішуючи цей спір та надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру суддівської винагороди, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд враховує рішення Верховного Суду у зразковій справі № 200/9195/19-а від 11 березня 2020 року, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спір у цій зразковій справі стосувався нарахування й виплати суддям суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів та зобов`язання здійснити нарахування й виплату такої винагороди, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, починаючи з 4 грудня 2018 року до 30 червня 2019 року.
Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, в тому числі з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, Верховний Суд дійшов наступного.
Рішенням від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.
Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Отже, з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Верховний Суд зауважив, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, суддівська винагорода, яка враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинна розраховуватися на основі такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, оскільки положення Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, на час виникнення спірних правовідносин у справі, були чинними, підстав для обрахування суддівської винагороди, яка враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, на підставі розміру мінімальної заробітної плати, у відповідача не було.
За таких обставини, відмова відповідача у видачі судді у відставці ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду станом на грудень 2018 року та січень 2019 року для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці із використанням у якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати була обґрунтованою.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області та зобов`язання провести нарахування суддівської винагороди судді у відставці ОСОБА_1 , щодо довічного грошового утримання на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат починаючи з грудня 2018 року.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які є у справі в їх сукупності, дослідивши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74, 76-77, 90, 139, 194, 205, 242-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач – Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області (код ЄДРПОУ 26302945; 65005, м. Одеса, вул. Бабеля, буд. 2).
Суддя О.В. Глуханчук
.
Судове рішення № 97755970, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 18.06.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/3998/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: