Ухвала суду № 97755940, 18.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10157/21

УХВАЛА

18 червня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі №420/10157/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію громадянину Грузії ОСОБА_1 .

18 червня 2021 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду, від ОСОБА_1 надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Державній міграційній службі України та її територіальним органам вчиняти дії, пов`язані з вилученням посвідки на постійне проживання, примусовим видворенням, затриманням та поміщенням до ПТПІ громадянина Грузії ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування вищевказаної заяви ОСОБА_1 зазначено, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було протиправно прийнято рішення про скасування дозволу за імміграцію в Україну громадянину Грузії ОСОБА_1 та визнано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 недійсною та такою, що підлягає вилученню підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» №2491-III від 07.06.2001 року.

ОСОБА_1 вказував, що висновок міграційного органу про наявність підстав для скасування дозволу за імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання базується лише на припущеннях Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та не відповідає фактичним обставинам справи. Позивач вважає, що наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення ГУ ДМС України в Одеській області та порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача таким рішенням.

ОСОБА_1 наголошувалося, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду у зв`язку з тим, що позивач буде змушений залишити територію України ще до того, як суд надасть оцінку оскаржуваному рішенню.

Частиною 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову за заявою ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження по адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

У свою чергу, види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини 1 якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта та забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Частиною 2 цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлює стаття 152 КАС України, у відповідності до частини 1 якої така заява, серед іншого, повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову, при цьому суд, вирішуючи це питання, повинен враховувати інтереси усіх учасників справи, а також оцінити можливі наслідки і їх вплив на права заінтересованих осіб.

Водночас, заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами про судовий захист яких іде мова, а заява, подана у порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання у майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині 2 статті 150 КАС України.

Як наслідок, стає можливим виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рябих проти Росії» (§§ 51, 52), «Горнсбі проти Греції» (§ 40).

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У свою чергу, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У даному випадку, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою щодо оскарження рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію.

Суд зазначає, що питання імміграції регулюються Конституцією України, Законом України «Про імміграцію» №2491-III від 07.06.2001 року (далі – Закон №2491-III) та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Відповідно до статті 1 Закону №2491-III, іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Суд звертає увагу, що визначенням поняття «іммігрант» встановлена імперативна можливість отримання дозволу на імміграцію лише перебуваючи в Україні на законних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 28.08.2020 року отримав дозвіл на імміграцію як чоловік іммігранта – громадянки Вірменії ОСОБА_2 та був документований посвідкою на постійне місце проживання № НОМЕР_1 .

31.05.2021 року, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 на підставі п.3 статті 12 Закону №2491-III.

У свою чергу, відповідно до статті 12 Закону №2491-III, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно статті 13 Закону №2491-III, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що оскільки отримавши рішення про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 повинен виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення, невжиття заходів забезпечення позову фактично нівелює право позивача на судовий захист у рамках національного законодавства.

Суд звертає увагу, що публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Крім того, у даному випадку, вжиття заходів забезпечення позову не вирішує справи по суті щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію, не спричинить жодного дисбалансу інтересів та не суперечить ч. 4 статті 13 Закону №2491-III.

Таким чином, враховуючи приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення даного позову шляхом заборони Державній міграційній службі України та її територіальним органам вчиняти дії, пов`язані з вилученням посвідки на постійне проживання, примусовим видворенням, затриманням та поміщенням до ПТПІ громадянина Грузії ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Керуючись статтями 150 - 154, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт громадянина Грузії № НОМЕР_2 від 12.06.2020 року, документований в Україні посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 від 28.08.2020 року) про вжиття заходів забезпечення позову по адміністративній справі №420/10157/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Заборонити Державній міграційній службі України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) та її територіальним органам вчиняти дії пов`язані з вилученням посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 28.08.2020 року, примусовим видворенням, затриманням та поміщенням до ПТПІ громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.В. Балан