Рішення № 97755918, 18.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2621/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Г. Музиченка, 31; код ЄДРПОУ 14321860) про визнання незаконною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому позивач просить:

визнати незаконною бездіяльність Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України по не нарахуванню та не виплаті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2018р. по 15.02.2021р. за 1079 днів;

зобов`язати Ізмаїльський прикордонний загін Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, п.1 ст. 117 КЗпП України за весь час затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2018р. по 15.02.2021р. за 1079 днів затримки;

стягнути з Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 120000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.03.2018р. позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте відповідачем в порушення вимог ст. 116 КЗпП України в день звільнення не проведено повного розрахунку з позивачем, в зв`язку з чим останній звернувся до суду. Відповідні суми боргу за розрахунок при звільнені виплачено позивачу 15.02.2021р., в зв`язку з чим відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням наведеного, на думку позивача, наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, п.1 ст. 117 КЗпП України за весь час затримки розрахунку при звільненні з 03.03.2018р. по 15.02.2021р. за 1079 днів затримки. Крім того, на думку позивача наявні підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 у сумі 120000,00 грн.

Від відповідача надійшли пояснення, в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що 21.01.2021р. на адресу військової частини 1474 надійшла заява позивача від 12.01.2021р. про добровільну сплату заборгованості по індексації за 2015 – 2018 роки у сумі 14977,63 грн., за результатами розгляду якого повідомлено позивачу, що заборгованість буде зараховано на картковий рахунок після надходження асигнувань на дану виплату, тому вини відповідача у невиплаті позивачу індексації за 2015-2018р.р. немає. Відповідач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, оскільки підпорядковується Адміністрації Державної прикордонної служби України, проте кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України не період з липня 2015 р. по лютий 2018р. не було передбачено фінансування на виплату військовослужбовцям індексації грошового забезпечення. За змістом розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України № Т/116-1743 від 03.03.2020р. запропоновано військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, виплату індексації проводити за всі періоди, за які військовослужбовці мали право на виплату індексації, але її не отримали, а особам з числа колишніх військовослужбовців – за письмовим зверненням. Позивач звільнений з військової служби 02.07.2019р. на підставі наказу начальника 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу (з кадрових питань)» №293-ОС від 02.07.2019р., а Адміністрацією Держприкордонслужби як головним розпорядником коштів надано дозвіл з березня 2020р. виплачувати індексацію за 2015-2018рр. з числа колишніх військовослужбовців зі їх письмовим зверненням.

Ухвалою від 01.03.2021р. прийнято до розгляду позовну заяву; відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Ухвалою суду від 21.04.2021р. зобов`язано Ізмаїльський прикордонний загін Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України надати до Одеського окружного адміністративного суду у строк до 11 травня 2021 р. засвідчені належним чином копії: документів, на підтвердження дати проведення повного фактичного розрахунку з позивачем при звільненні згідно наказу начальника 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 880-ОС від 03.03.2018р. ; призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 20.05.2021 р.

Ухвалою суду від 20.05.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.06.2021р.

До судового засідання 15.06.2021 р. сторони не з`явились, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином та завчасно.

15.06.2021р. (вх. №ЕП/16248/21) від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно витягу з наказу начальника 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України «По особовому складу (з кадрових питань)» № 880-ОС від 03.03.2018р. виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення майора ОСОБА_1 , начальника вогневого відділення мінометної застави прикордонної комендатури швидкого реагування, який вибуває для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (м. Краматорськ), з 05.03.2018р. При цьому зазначено, що позивач щорічну основну відпустку за 2018 рік не використав, грошову допомогу на оздоровлення не отримав (а.с. 7).

Наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 242-ОС від 17.06.2019р. (про особовий склад) майора ОСОБА_1 , начальника відділу (з логістики) відділу прикордонної служби «Болград» І категорії (тип Б) звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пп. «й» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» без права носіння військової форми одягу (а.с. 126).

Наказом начальника 17 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» № 293-ОС від 02.07.2019р. виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення майора ОСОБА_1 з 02.07.2019р. (а.с. 127).

У грудні 2020 р. позивач, вважаючи, що відповідач в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, в день звільнення не провів повного розрахунку з позивачем, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому позивач просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не виплати при звільненні позивача в березні 2018 року індексації в сумі 14977,63 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості при звільненні 5 березня 2018 року в сумі 14977,63 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 р. у справі №420/14608/20 було відкрито провадження за вказаним позовом.

Позивач звернувся до командира Військової частини 1474 із заявою від 12.01.2021р., в якій просив добровільно сплатити заборгованість по індексації за 2015-2018р. у сумі 14997,63 грн., яку зареєстровано відповідачем 21.01.2021р. (вх. № С-5) (а.с. 113).

26.01.2021р. (вих. № 11/С-5) за результатами розгляду вищевказаного звернення позивача, зокрема, повідомлено, що заборгованість по індексації за 2015-2018рр. у сумі 14977,63 грн. буде зарахована на картковий рахунок позивача після надходження асигнувань на дану виплату (а.с. 114).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2021р. у справі № 420/14608/20 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв`язку з тим, що відповідачем погашено заборгованість.

15.02.2021р. на картковий рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 21843,54 грн. (а.с. 13), що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби з 02.07.2019р., а остаточний розрахунок при звільненні проведено лише 15.02.2021р.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Так, судом встановлено, що в день звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 2015-2018рр. у сумі14977,63 грн.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами адміністративної справи, позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 02.07.2020 р., а борг з індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018рр. у сумі 14977,63 грн. виплачено позивачу 15.02.2021р.

Відповідачем не заперечується вищевказана обставина щодо дати фактичної виплати позивачу грошових коштів (індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018рр. у сумі14977,63 грн.).

Також, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що датою початку перебігу строку затримки розрахунку з позивачем є 03.03.2018р., оскільки саме при звільненні 02.07.2019 р. відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок з позивачем, в тому числі, здійснити виплату боргу з індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018рр. у сумі14977,63 грн.

Таким чином, періодом затримки виплат боргу з індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018рр. у сумі 14977,63 грн. є 02.07.2019 р. (дата звільнення позивача) по 14.02.2021р. (дата, що передує сплаті позивачу грошових коштів), що в календарному обчисленні складає 593 дні.

За встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі статті 117 КЗпП України.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, за положеннями якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як встановлено у рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 12.01.2021р. у справі № 420/8022/20, що набрало законної сили, при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки виплат при звільненні 02.07.2019 р. ОСОБА_1 слід виходити з розміру середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 - 462,99 грн.

Так, за період з 02.07.2019 р. (дата звільнення позивача) по 14.02.2021р. включно (дата, що передує сплаті позивачу грошових коштів) - 593 календарних дні, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 593 дні*462,99 грн. = 274553,07 грн.

При вирішенні спору по суті суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 р. у справі №821/1083/17 та від 26.02.2019 р. у справі №761/9584/15-ц щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 р.

Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018рр. у сумі 14977,63 грн.: тривалість строку між звільненням позивача з військової служби і, відповідно, не проведенням з ним повного та зверненням до суду з позовом про нарахування та стягнення зазначених сум, співмірність ймовірного розміру майнових втрат пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Суд зазначає, що відсоток невчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 5,46 % (14977,63 грн. (грошове забезпечення ОСОБА_1 , виплачене йому з порушенням термінів) / 274553,07 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100).

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) становить: 462,99 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 5,46 % х 593 (дні затримки розрахунку) = 14990,60 грн.).

Вказана правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 14990,60 грн.

Відтак, враховуючи неведене, аналізуючи норми чинного законодавства та встановлені судом обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для: визнання протиправною бездіяльності Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не здійснення остаточного розрахунку (невиплати індексації за 2015 – 2018 роки у сумі 14977,63 грн.) в день звільнення з військової служби відносно ОСОБА_1 ; стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації за 2015-2018рр. за період з 02.07.2019 р. по 14.02.2021р. включно в сумі 14990,60 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 60 коп.).

Щодо позовних вимог про стягнення з Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 120000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними рішеннями, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань рішеннями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Г. Музиченка, 31; код ЄДРПОУ 14321860) про визнання незаконною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не здійснення остаточного розрахунку (невиплати індексації за 2015 – 2018 роки у сумі 14977,63 грн.) в день звільнення з військової служби відносно ОСОБА_1 .

Стягнтути з Ізмаїльського прикордонного загону Військової частини 1474 Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати індексації за 2015-2018рр. за період з 02.07.2019 р. по 14.02.2021р. включно в сумі 14990,60 грн. (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 60 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя: Г.П. Самойлюк