Рішення № 97755494, 18.06.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2021 р. справа № 400/2227/21

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28,Миколаїв,54030,

про:визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом до Миколаївської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги; зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача вихідної допомоги при звільнені у розмірі не менше середнього заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 30.12.2020 р. по день ухвалення рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй протиправно не здійснено нарахування та виплату вихідної допомоги у зв`язку із звільненням, оскільки застосуванню у даному випадку підлягають норми Кодексу законів про працю України, у зв`язку із відсутністю правового регулювання даного питання спеціальним. Крім того, на думку позивача, у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги при звільненні вона має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2020 року по день ухвалення рішення.

Ухвалою від 14.04.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року і відповідно до положень цього Закону, який є спеціальним, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 вказаного Закону не передбачена.

Ухвалою від 17.06.2021 р. відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач у період з 06.12.2005 р. працювала на різних посадах в органах прокуратури України.

Наказом Миколаївської обласної прокуратури №1375к від 23.12.2020 р., керуючись ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, п.п. 2 п. 19 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року, позивача звільнено з посади прокурора Єланецького відділу Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року з 30.12.2020 року. Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено рішення кадрової комісії №39 від 24.11.2020 року, лист Генеральної прокуратури від 22.12.2020 р. №07/1/1-3950вих-20 (а.с. 12).

Відповідно до змісту вказаного наказу, Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

На запит позивача листом від 06.01.2021 р. відповідач повідомив позивача, що у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року виплата вихідної допомоги не передбачена (а.с.25).

Вважаючи, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства не здійснено нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14 жовтня 2014 року (далі - Закон №1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697 встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697, передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини 1 даної статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19 вересня 2019 року (далі - Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною 5, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме: статтю 32 доповнено частиною 5 такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину 9 статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин 2 і 3 статті 49-4 цього Кодексу».

Водночас, Законом №1697 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні №8-рп/2002 від 7 травня 2002 року зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові по справі № 21-8а15 від 17 лютого 2015 року, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року по справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року по справі №804/406/16, від 8 серпня 2019 року по справі №813/150/16.

Відповідно до статті 1 КЗпП України, вказаний кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Внесені Законом №113 зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного вбачається, що частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини 1 статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Суд наголошує, що чинним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.05.2021 по справі № №380/4855/20, від 23.12.2020 року по справі №560/3971/19, від 21.01.2021 року по справі №260/1890/19, від 27.01.2021 року по справі №380/1662/20 та від 17.03.2021 року по справі №420/4581/20, від 15.04.2021 року по справі №440/3166/20.

Щодо посилань відповідача, що частина 5 статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною 1 статті 40 КЗпП України, суд зазначає, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону №1697 (на підставі якого і було звільнено позивача), у той же час, особливості застосування положень статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо їх застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.

Так, середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 березня 1995 року визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу у зв`язку із звільненням у розмірі не менше середнього заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2020 року по день ухвалення рішення, суд зазначає наступне.

У рішенні Конституційного Суду України по справі № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року суд роз`яснив: «…в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

На думку суду, право звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починається з дати проведення повного розрахунку роботодавця з працівником, у тому числі, та у контексті даної справи, з виплатою позивачу вихідної допомоги, яка станом на даний час ще не виплачена.

Вказані висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові по справі №823/761/17 від 20 червня 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, обов`язок відповідача по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку виникає виключно з моменту проведення виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням (тобто повного розрахунку при звільненні з позивачем ) та лише у разі не виконання відповідачем вказаного обов`язку, права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку можуть вважатись порушеними, що є підставою для звернення до суду.

Таким чином, враховуючи відсутність факту виплати позивачу вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, що свідчить про не проведення повного розрахунку при звільненні з позивачем, суд дійшов висновку, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є передчасними, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позов задовольнити частково.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач згідно квитанцій №56042, 56019 від 30.03.2021 р. сплатила судовий збір в загальному розмірі 1816 грн., з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню в сумі 908 грн. з відповідача. Позивачем також заявлено стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, однак згідно заяви від 09.06.2021 р. докази їх понесення будуть надані суду протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі. Відтак, на час ухвалення рішення суду судом не вирішується питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28,Миколаїв,54030 02910048) задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 02910048) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) вихідної допомоги.

3. Зобов`язати Миколаївську обласну прокуратуру (вул. Спаська, 28, Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 02910048) здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільнені у розмірі не менше середнього заробітку, обчислення якої здійснити відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

4. Відмовити у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 30.12.2020 р. по день ухвалення рішення.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28,Миколаїв,54030 02910048) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 грн.

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич