Рішення № 97755456, 18.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року справа №380/4833/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) 30.03.2021 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі – Личаківський відділ соціального захисту, відповідач) з вимогою зобов`язати Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради уточнити статус ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 17.08.2005. Позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо пільгової оплати за користування квартирним телефоном, згідно пільг, визначених в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради повідомив позивачку про розгляд її заяви листом №260307-7728 від 30.12.2020, відповідно до якого відмовив заявниці у наданні 100 відсоткової знижки на плату за користування квартирним телефоном. Мотиви такої відмови зводяться до того, що позивачка не належить до категорії осіб, визначених статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому відсутні правові підстави на отримання права на пільгу при оплаті за користування квартирним телефоном в розмірі 100 %. Позивачка вважає таку відмову протиправною, тому просить суд зобов`язати Личаківський відділ соціального захисту уточнити її статус як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд ухвалою від 05.04.2021 відкрив провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішив розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнає. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с. 16-18), просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідач пояснив, що стаття 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі – Закон №3551-ХІІ) визначає категорії осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ (в редакції до 24.04.2001) до інвалідів війни належали інваліди з числа малолітніх (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язнів фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин. 28.05.2001 Личаківський відділ соціального захисту на підставі архівної довідки, про те, що ОСОБА_1 з 15.07.1944 по 03.04.1945 разом з батьками, які були вивезені на роботу у м. Баден, перебувала в Німеччині, а також довідки МСЕК про інвалідність 3-ї групи загального захворювання, надав ОСОБА_1 статус інваліда війни третьої групи, про що їй було видано відповідне посвідчення. 17.08.2005 на підставі довідки МСЕК про інвалідність другої групи внаслідок трудового каліцтва ОСОБА_2 видано посвідчення інваліда війни другої групи. В результаті змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту жертв нацистських переслідувань» №2256-IV від 16.12.2004, з 01.01.2006 змінено статус осіб, що раніше прирівнювалися до інвалідів війни, а пункт 3 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ був виключений. З 01.01.2006 (дати набрання чинності Закону України №2256-IV від 16.12.2004) позивачка, котрій встановлено інвалідність загального захворювання, не належить до жодної з категорій осіб, визначених статтею 7 Закону№3551-ХІІ як «особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни», тому відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни» із зазначенням пункту і статті Закону. Відповідач також пояснив, що згаданим Законом №2256-IV особам, які раніше прирівнювалися до інвалідів війни, надано окремий статус та передбачено пільги по оплаті комунальних послуг та послуг зв`язку шляхом включення до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» нових статей (для позивачки актуальною є стаття 6-2 цього Закону).

Позивачка подала відповідь на відзив, навела аргументи на спростування заперечень відповідача (а.с. 22-26), з посиланням на рішення Конституційного Суду України вказує, що при прийнятті нових законів або внесення зміни до чинних законів не допускається звуження змісту існуючих прав і свобод.

Суд з`ясував зміст позовних вимог та заперечень на позов, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

Зі змісту архівної довідки №10498/11 ОСОБА_3 , 1940 року народження, перебувала в Німеччині разом з батьками, які були примусово вивезені на роботу до Німеччини з 15.07.1944 по 03.04.1945 та працювали на заводі в м. Баден (а.с.4).

Відповідно до інформації, наведеної в довідці №13 (№151128 від 23.04.2001) Личаківського відділу соціального захисту, ОСОБА_1 надано статус інваліда війни третьої групи, тому вона отримала право на користування пільгами згідно статей 7,13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.4).

В подальшому ОСОБА_1 отримала статус інваліда другої групи та право на користування пільгами, встановленими законодавством для ветеранів війни- інвалідів війни, про що Личаківським відділом соціального захисту останній видано відповідне посвідчення серія НОМЕР_1 від 17.08.2005 (а.с.5).

Позивачка перебуває на обліку в Личаківському відділі соціального захисту як пільговик відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (інвалід війни другої групи), інформація щодо ОСОБА_1 включена до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, ці обставини зазначені в довідці про включення інформації №112 від 14.05.2020 Личаківського відділу соціального захисту (а.с.5).

Позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо пільгової оплати за користування квартирним телефоном, згідно пільг, визначених в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Личаківський відділ соціального захисту повідомив позивачку про розгляд її заяви листом №260307-7728 від 30.12.2020, відповідно до якого відмовив заявниці у наданні 100 відсоткової знижки на плату за користування квартирним телефоном. Мотиви такої відмови зводяться до того, що позивачка не належить до категорії осіб, визначених статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому відсутні правові підстави на отримання права на пільгу при оплаті за користування квартирним телефоном в розмірі 100 % (а.с. 6-7).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону №3551-XII (в редакції, що діяла на момент надання позивачці відповідного статусу, до 31.12.2005 включно) визначено, що:

1) до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час (частина перша).

2) до інвалідів війни прирівняні («також належать») інші категорії громадян, окрім перелічених в частині першій статті 7 Закон №3551-XII, в тому числі малолітні (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язні фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин.

В 2000 році держава визначила правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань і спрямований на їх соціальний захист та збереження пам`яті про них шляхом прийняття Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-III (далі – Закон № 1584-III).

Особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, визнано в тому числі: - осіб, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав; - дітей, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт (стаття 4).

Держава гарантувала забезпечення соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій шляхом надання пільг:

- колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 16 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, - відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В статті 5 Закону № 1584-III було передбачено, що жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни.

В 2004 році в державі визріла потреба забезпечення оперативного диференційованого законодавчого реагування та вирішення проблем соціального захисту різних верств населення, статус яких визначався законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», що підтверджується пояснювальною запискою до відповідного проекту закону (режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=3383&skl=5) такого змісту:

«[…] 2. Цілі і завдання прийняття акта

Диференційоване вирішення питань соціального захисту ветеранів війни і жертв нацистських переслідувань, подальшого забезпечення вдосконалення і реформування законодавства у соціальній сфері.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту акта

Проектом Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту ветеранів війни і жертв нацистських переслідувань” передбачається внесення змін та доповнень до законів України “Про статус ветеранів війни. гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.

В Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” пропонується з переліків категорій ветеранів війни виключити категорії осіб, яким надано статус жертв нацистських переслідувань згідно з Законом України “Про жертви нацистських переслідувань”.

Закон України “Про жертви нацистських переслідувань” пропонується доповнити відповідними переліками пільг і вилучити посилання на Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, прийнятий в 1993 році зі змінами і доповненнями, які вносились до нього в період 1995-2001 рр., надав статус ветерана війни значному колу осіб, які за європейськими і світовими нормами не відносяться до ветеранів війни. В тому числі статус ветерана війни (учасника бойових дій, інваліда війни тощо) було надано жертвам війни і нацистських переслідувань.

Напередодні вирішення питань про виплати компенсацій жертвам нацистських переслідувань з метою усунення перешкод на шляху офіційного визнання громадян України жертвами нацистських переслідувань в 2000 році було прийнято Закон України “Про жертви нацистських переслідувань”. Цим законом статус жертв нацистських переслідувань надано низці категорій громадян, які одночасно мають статус ветерана війни. Відповідно до Статті 5 цього Закону жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни. Тобто ці особи втрачають документальне підтвердження раніше набутого статусу. В Статті 6 цього Закону при визначенні обсягу пільг для різних категорій жертв нацистських переслідувань здійснюється посилання на відповідні статті Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Таким чином не забезпечується самодостатність Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” і ускладнюється користування обома законами.».

Згаданий законопроект після доопрацювання був прийнятий Верховною Радою України як Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту жертв нацистських переслідувань» від 16.12.2004 №2256-IV (далі – Закон №2256-IV) та 01.01.2006 набрав чинності; цим законом були внесені зміни до низки законів України:

1) був виключений, зокрема, пункт 3 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якого до інвалідів війни прирівнювалися малолітні (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язні фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;

2) Закон України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 №1584-III був доповнений статтею 62 «Пільги колишнім малолітнім в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами» такого змісту:

«Колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, надаються такі пільги:

1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів;

2) позачергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безоплатне забезпечення іншими протезами і протезно-ортопедичними виробами;

3) безоплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Інваліди забезпечуються путівками відповідно органами соціального захисту населення, охорони здоров`я та іншими органами за місцем перебування на обліку або за місцем роботи.

За бажанням інвалідів замість путівки до санаторію, профілакторію або будинку відпочинку вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, інваліди III групи - 75 відсотків середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань;

4) 100-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю);

5) 100-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання та інші послуги) в межах середніх норм споживання.

Площа житла, на яку надається знижка, під час проведення розрахунків плати за опалення становить 21 кв. метр опалюваної площі на кожну особу, яка постійно проживає у жилому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю.

Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 100-відсоткова знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалюваної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім`ю);

6) 100-відсоткова знижка вартості палива, у тому числі рідкого, у межах норм, установлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;

7) безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує інваліда I групи;

8) позачерговий безоплатний капітальний ремонт власних жилих будинків і першочерговий поточний ремонт жилих будинків та квартир;

9) позачергове обслуговування амбулаторно-поліклінічними закладами, а також позачергова госпіталізація;

10) позачергове безоплатне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв`язку. Абонентна плата за користування квартирним телефоном установлюється в розмірі 50 відсотків затверджених тарифів;

11) користування в разі виходу на пенсію (незалежно від часу виходу) чи зміни місця роботи закладами охорони здоров`я, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

12) право на щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів;

13) позачергове працевлаштування за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи.

Праця інвалідів регулюється відповідними нормами законодавства України про працю і соціальний захист інвалідів;

14) переважне право на залишення на роботі в разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування в разі ліквідації підприємств, установ та організацій;

15) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності працюючим інвалідам у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

16) виплата працюючим інвалідам допомоги по тимчасовій непрацездатності до чотирьох місяців підряд або до п`яти місяців протягом календарного року, а також за весь період перебування в санаторії з урахуванням проїзду туди та назад у разі, коли для лікування не вистачає щорічної і додаткової відпустки;

17) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати терміном до двох тижнів на рік;

18) позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Особи, зазначені у цій статті, забезпечуються житлом протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов`язані надавати допомогу інвалідам у будівництві індивідуальних жилих будинків. Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться зазначеним особам у першочерговому порядку;

19) одержання позики на індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво з погашенням протягом десяти років починаючи з п`ятого року після закінчення будівництва, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок;

20) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів з будівництва та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і спорудження садових будинків. Гаражі, стоянки для транспортних засобів інвалідів, які мають медичні показання на забезпечення транспортом, як правило, будуються поблизу будинків;

21) інвалідам I і II груп надається право безоплатного проїзду один раз на рік (туди та назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), та інвалідам III групи - 50-відсоткова знижка вартості проїзду один раз на рік (туди та назад) зазначеними видами транспорту.

Інвалідам та особам, які супроводжують у поїздках інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), надається право користування міжміським транспортом зазначених видів у період з 1 жовтня по 15 травня з 50-відсотковою знижкою вартості проїзду без обмеження кількості поїздок;

22) позачергове безоплатне забезпечення автомобілем з ручним керуванням (за наявності медичних показань) у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;

23) звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються інвалідами під гаражі для спеціальних засобів пересування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо), та безоплатне надання для цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності;

24) позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування заклади соціального захисту населення відшкодовують витрати, пов`язані з доглядом за цим інвалідом, у порядку і розмірах, установлених законодавством;

25) позачергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;

26) позачергове забезпечення продовольчими товарами поліпшеного асортименту та промисловими товарами підвищеного попиту згідно з переліком та нормами, що встановлюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується інвалідам замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - на 400 відсотків мінімальної пенсії за віком, II групи - на 350 відсотків мінімальної пенсії за віком, III групи - на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Щороку до 5 травня інвалідам виплачується разова грошова допомога в таких розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 частини першої цієї статті, надаються інвалідам та членам їх сімей, які проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.

Площа житла, на яку нараховується 100-відсоткова знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається у максимально можливому розмірі в межах загальної площі жилого приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності у складі сім`ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо у складі сім`ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 100 відсотків, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 100-відсоткова відповідна знижка плати».

Аргументи сторін, яким слід дати оцінку, зводяться до такого:

- позивачка доводить, що в 2001 році вона отримала статус інваліда війни третьої групи, а в 2005 році внаслідок встановлення другої групи інвалідності отримала статус інваліда війни другої групи та користувалась пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. ОСОБА_1 вимагає, щоб відповідач в 2021 році визнав («уточнив») статус ОСОБА_1 як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки це дозволить позивачці користуватися пільгами, встановленими для цієї категорії осіб;

- відповідач доводить, що з 01.01.2006 (дати набрання чинності Закону України №2256-IV від 16.12.2004) позивачка не належить до жодної з категорій осіб, визначених статтею 7 Закону №3551-ХІІ; ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності загального захворювання, тому відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни» із зазначенням пункту і статті Закону. Відповідач вказує, що позивачка може користуватись пільгами в оплаті комунальних послуг та послуг зв`язку на підставі статті 62 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».

Оцінюючи аргументи сторін суд керується такими мотивами:

позивачка малолітньою дитиною (у віці 4 роки) разом з батьками була вивезена в 1944 році до Німеччини, батьків вивезли на примусові роботи. В 2001 році ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності загального захворювання, а в 2005 році - друга група інвалідності загального захворювання.

З огляду на стан правового регулювання в 2000-2005 роках в Україні правового становища осіб, котрі були малолітніми вивезені разом із батьками до Німеччини на примусову працю, а надалі визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, ОСОБА_1 в 2001-2005 роках була:

- особою, що належить до числа жертв нацистських переслідувань;

- з метою надання державною соціальних пільг була прирівняна до інвалідів війни на підставі пункту 3 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, про що їй було видано відповідне посвідчення.

Оскільки таке правове регулювання (надання жертвам війни статусу ветеранів війни) не відповідало європейським і світовими стандартам, а також створювало проблеми із правозастосуванням, законодавець прийняв Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту жертв нацистських переслідувань» від 16.12.2004 №2256-IV, внаслідок цих законодавчих змін ОСОБА_1 з 01.01.2006:

- більше не прирівнюється до осіб з інвалідністю внаслідок війни та на неї не поширюються пільги, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- як особа, яка малолітньою була разом із батьками насильно вивезена з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини, що на підставі статті 4 Закону України «Про нацистських переслідувань» належать до числа жертв нацистських переслідувань, має право на пільги, перелічені в статті 62 цього закону.

Щодо тверджень позивачки про звуження обсягу її прав тощо, то суд вважає такі надуманими та безпідставними. Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пп. 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статті 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Суд враховує, що внаслідок описаної в цьому рішенні суду зміни правового регулювання з 01.01.2006 правовий статус позивачки:

- приведено у відповідність до реальних життєвих обставин, оскільки позивачка народилася підчас Другої світової війни та врешті-решт визнана її жертвою, а не ветераном;

- визначено спеціальним законом, який водночас визначає пільги володільця цього статусу.

При цьому перелік пільг позивачки визначений статтею 6-2 Закону №1584-III та складається з 26 пунктів, виклад яких наведено у цьому рішенні суду та займає дві з половиною сторінки тексту; за таких обставин запровадженні з 01.01.2006 зміни однозначно не є такими, що ставлять під сумнів сутність змісту права позивачки на соціальний захист.

Той факт, що ОСОБА_1 на реалізацію положень статті 5 Закону №1584-III не звернулася про отримання відповідного посвідчення, що видаються жертвам нацистських переслідувань замість раніше виданого посвідчення ветерана війни (до яких належать особи з інвалідністю внаслідок війни), на переконання суду, свідчить про недобросовісність позивачки.

Отже, позивачка вправі скористатися пільгами, що відповідають її статусу жертви війни на підставі Закону № 1584-III; водночас її інтерес скористатися пільгами для ветеранів Другої світової війни (до яких належать особи з інвалідністю внаслідок війни) на підставі Закону №3551-XII суд не визнає законним, тому не бачить підстав для захисту такого інтересу.

Отже, вимога позивачки про зобов`язання Личаківського відділу соціального захисту уточнити статус ОСОБА_1 як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є безпідставною та не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За подання цього позову позивачка звільнена від сплати судового збору, оскільки є особою з інвалідністю другої групи, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Москаль Р.М.