Рішення № 97754534, 10.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 червня 2021 року Справа № 280/9228/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Стрельнікової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Фесик А.В.

позивача – ОСОБА_1

представників відповідача - Лавриненко Л.В., Мороз Є.О.

представника третьої особи - не прибув

свідка – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою Депутата Запорізької обласної ради VIII скликання ОСОБА_1

до Запорізької обласної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3

про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Депутат Запорізької обласної ради Восьмого скликання ОСОБА_1 ( далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Запорізької обласної ради (далі – відповідач) в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Запорізької обласної ради №2 від 15.12.2020 року “Про обрання голови Запорізької обласної ради” та зобов`язати Запорізьку обласну раду повторно розглянути питання щодо обрання голови Запорізької обласної ради.

В обґрунтування позову посилається на те, що під час прийняття спірного рішення було порушено право депутатів на участь у засіданні сесії, позбавлено їх інформації щодо дати, часу та місця проведення сесії, більш того введення в оману є грубим порушенням їх прав та принципу гласності та законності в місцевому самоврядуванні. Проведення засідання в іншому місці було здійснено безпідставно, відповідно - з порушенням вимог регламенту. Регламент визначає, що виїзне засідання проводиться в іншому місці, а не в іншому приміщенні за тією ж адресою. Більш того, на це вказує і сама назва такого засідання «виїзне», тобто таке, що потребує виїзду в інше місце. Також засідання в залі №300 було проведено без обов`язкової реєстрації депутатів, що є порушенням процедури визначеної регламентом. Протокол засідання взагалі не містить посилання на реєстрацію, як спосіб встановлення кількості депутатів. ОСОБА_4 безпідставно здійснювала головування на сесії Запорізької обласної ради та відповідно не мала право проводити засідання сесії. Лічильна комісія не мала право повторно приймати рішення яким визначати новий порядок голосування, а тим більше новий бюлетень. Позивач вважає, що під час здійснення таємного голосування Запорізька обласна рада мала керуватися порядком проведення голосування визначеного 11.12.2020 та формою бюлетеня затвердженого тоді ж. Вказані рішення є чинними та ніким не скасованими. Позивач стверджує, що голосування проведено у спосіб, час та місце інші ніж визначені лічильною комісією у встановленому законом порядку, за формою бюлетеня, що не відповідає визначеному лічильною комісією. Жодним законом чи регламентом не передбачено проведення процедури «переголосування». Більш того, вказаний термін взагалі відсутній у законодавстві. Всупереч регламенту Запорізька обласна рада не приймала рішення про проведення «переголосування» чи повторного голосування тощо. В через це всі подальші дії щодо виготовлення бюлетенів та проведення таємного голосування є незаконними. На підставі наведеного позивач вважає, що процедуру проведення таємного голосування було проведено з порушенням вимог закону та регламенту. Крім того, проведення голосування без участі позивача, як члена лічильної комісії та не запрошення його для участі у голосуванні порушує його права як депутата та члена лічильної комісії. Також позивач зазначає, що депутати ОСОБА_3 та ОСОБА_5 брали участь у голосуванні за умови реального конфлікту інтересів, а отже їх голоси не повинні враховуватися та мають наслідком недійсність прийнятих рішень. Особливо з врахуванням того, що без їх голосів рішення не були б прийняті, так як в голосуванні взяли б участь 41 депутат, що є меншим від половини від загального складу ради. З урахуванням викладеного вважає, що Рішення Запорізької обласної ради №2 від 15.12.2020 прийнято всупереч норм чинного законодавства, порушує безпосередньо права позивача, а відтак підлягає скасуванню. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві від 23.02.2021 вх.№10891 посилається на те, що рішення Запорізької обласної ради від 15.12.2020 № 2 “Про обрання голови Запорізької обласної ради” не має ознак нормативно-правового акту, а є актом індивідуальної дії, який носить персональний характер, оскільки стосується безпосередньо ОСОБА_3 . Вказаний акт породжує певні правові наслідки, впливає на права і свободи лише особи, якій його адресовано. Доказів того, що оскаржуване рішення, як акт індивідуальної дії, стосується індивідуально виражених прав чи інтересів позивача, ним не надано. Вказує, що рішення № 2 має персональний характер та є актом індивідуальної дії, а тому породжує певні правові наслідки та впливає на права і свободи лише ОСОБА_3 , якому його адресовано. Таким чином, оскаржити спірне рішення може лише особа, щодо якої воно прийняте, тобто саме ОСОБА_3 , а не будь-яка інша особа, що має місце в даному позові. Зазначає, що між позивачем та Запорізькою обласною радою у зв`язку із прийняттям останньою Рішення № 2 не виникають публічно- правові відносини, оскільки в даному випадку Запорізька обласна рада не здійснювала владно-управлінських функцій щодо позивача. Вказує, що внаслідок прийняття Рішення № 2, між Запорізькою обласною радою та ОСОБА_3 виникли трудові правовідносини, які на сьогодні є вичерпаними. Так, на момент розгляду даної справи в суді повноваження ОСОБА_3 , як голови Запорізької обласної ради, припинені на підставі його заяви та рішення Запорізької обласної ради від 23.12.2020 № 8 “Про дострокове припинення повноважень голови Запорізької обласної ради ОСОБА_6 ”. Також відповідач у відзиві зазначає про те, що по-перше, позивач не надав жодного доказу наявності у нього права представляти інтереси невизначеного кола депутатів Запорізької обласної ради в суді з приводу оскарження спірного рішення, по-друге, такі доводи мають узагальнюючий характер та не містять конкретно визначеного права позивача, яке порушене прийняттям Запорізькою обласною радою оскаржуваного рішення, тобто рішення про обрання головою Запорізької обласної ради ОСОБА_3 . Щодо зазначень про порушення порядку проведення сесії відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до абзацу 1 статті 1.8 Регламенту пленарні засідання обласної ради проводяться, як правило, у сесійній залі обласної ради. З цього слід дійти висновку, що у даному питанні можуть мати місце виключення. З огляду на лист реєстрації на пленарному засіданні було присутньо 43 депутати. Відповідно до частини 12 статті 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Загальний склад Запорізької обласної ради становить 84 депутати, з чого слідує, що для повноважності ради має бути присутніми на пленарному засіданні 43 депутати. Таким чином, вважає, що пленарне засідання Запорізької обласної ради, яке відбулося 15.12.2020 року в приміщенні залу № 300 Запорізької обласної державної адміністрації було правомочним. В свою чергу, наведені у позові доводи щодо протиправності дій головуючої та, як наслідок цього, протиправності Рішення № 2 не підтверджуються належним нормативним обґрунтуванням, в своїй переважній більшості спираються на власну думку позивача. Щодо зазначення про порушення порядку голосування відповідач у відзиві вказує, що таке твердження позивача є помилковими, оскільки Регламент не містить норми, яка б визначала певну кількість прийнятих лічильною комісією рішень, як і не містить заборони на зміну нею таких рішень. Також позов не містить нормативного обгрунтування того, що лічильна комісія не мала права визначати новий порядок голосування. Також відповідач у відзиві зазначає, що процедура переголосування передбачена абзацом 4 статті 3.7.8 Регламенту. Згідно з цією нормою, у разі порушення процедури голосування негайно проводиться повторне голосування без дебатів. Щодо зазначень позивача з приводу порушення статей 3.7.1, 3.7.3 Регламенту, то вони на думку відповідача мають ознаки формалізму. Оскільки позивачем не враховується те, що, у разі якщо більшістю депутатів все ж таки здійснено «переголосування», це свідчить про те, що стосовно цього у цієї більшості депутатів відсутні будь-які заперечення. Стосовно порушення законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів відповідач у відзиві зазначив, що право бути обраним головою обласної ради є реалізацією представницьких повноважень депутата, а не здійсненням його приватного інтересу. Отже, голосування депутата-кандидата на посаду голови обласної ради за самого себе при обранні голови цієї ради не створює конфлікту інтересів. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа заявою від 05.04.2021 повідомила суд про те, що не підтримує позовні вимоги, повністю заперечує проти вказаного адміністративного позову, вважає його необгрунтованим та безпідставним.

Ухвалою судді від 18.12.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді від 11.01.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання на 08.02.2021.

Протокольною ухвалою суду від 08.02.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.02.2021.

Ухвалами суду від 18.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотань Запорізької обласної ради про закриття провадження у справі та об`єднання справ в одне провадження, задоволено клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 . Протокольною ухвалою суду від 18.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження строком на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16.03.2021.

Протокольною ухвалою суду від 16.03.2021 відкладено підготовче засідання на 05.04.2021.

Протокольною ухвалою суду від 05.04.2021 задоволено клопотання позивача про виклик свідків, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.04.2021.

12.04.2021 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді у відпустці (а.с. 194).

27.04.2021 судом розпочато у судовому засіданні розгляд справи по суті та протокольною ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні до 12.05.2021.

12.05.2021 у зв`язку з неявкою позивача у судове засідання судове засідання було відкладено на 25.05.2021.

25.05.2021 також у зв`язку з неявкою позивача у судове засідання та за його клопотанням судове засідання було відкладено на 10.06.2021.

У судовому засіданні 10.06.2021 заслухано свідка, досліджені докази у справі та оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши думку сторін, суд встановив наступне.

Постановою Запорізької обласної територіальної виборчої комісії №178 від 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 зареєстровано депутатом Запорізької обласної ради, обраного у територіальному виборчому окрузі №3 від Запорізької територіальної організації «Європейська солідарність» на чергових місцевих виборах депутатів Запорізької обласної ради 25 жовтня 2020 року та на першому пленарному засіданні першої сесії Запорізької обласної ради, яка розпочалось 11.12.2020 року позивач набув повноважень депутата (а.с. 30).

15.12.2020 року позивач прибув до приміщення Запорізької обласної ради для участі у пленарному засіданні першої сесії Запорізької обласної ради, після оголошеної 11.12.2020 року перерви.

У зв`язку з відсутністю кворуму пленарне засідання 15.12.2020 у сесійній залі Запорізької обласної ради не відбулось.

15.12.2020 на сайті Запорізької обласної ради за посиланням: https://zor.gov.ua/content/persha-sesiva-vosmogo-sklvkannva-druge-plenarne-zasidannva були оприлюднені документи, та в справі наявні копії, а саме: Рішення Запорізької обласної ради “Про обрання голови Запорізької обласної ради” №2 від 15.12.2020 року (а.с. 9); Протокол № 1 пленарного засідання Запорізької обласної ради восьмого скликання (а.с. 8); Протокол № 8 засідання лічильної комісії для проведення таємного голосування з обрання голови Запорізької обласної ради восьмого скликання (а.с. 7), за змістом яких встановлено, що в залі №300 приміщення Запорізької обласної державної адміністрації було проведено пленарне засідання першої сесії Запорізької обласної ради восьмого скликання та шляхом таємного голосування обрано Головою Запорізької обласної ради ОСОБА_3 .

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_2 суду зокрема пояснив, що він є депутатом Запорізької обласної ради восьмого скликання і був присутній у Запорізькій обласній раді зокрема під час подій 15.12.2021 та підтверджує обставини і порушення про які зазначає позивач у позовній заяві.

Вважаючи протиправним рішення Запорізької обласної ради №2 від 15.12.2020 “Про обрання голови Запорізької обласної ради”, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані учасниками справи докази, суд приходить до наступних висновків.

В Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначено, що відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5). В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року №6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Положеннями ч. 1 ст. 45 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” першу сесію новообраної районної у місті, районної, обласної ради скликає відповідна територіальна виборча комісія не пізніш як через два тижні після реєстрації новообраних депутатів ради у кількості, яка забезпечує повноважність складу ради відповідно до статті 45 цього Закону. Перше пленарне засідання першої сесії відкриває голова зазначеної територіальної виборчої комісії, який інформує раду про підсумки виборів депутатів. З моменту визнання повноважень депутатів ради нового скликання рада обирає тимчасову президію з числа депутатів ради в кількості не більше п`яти осіб - представників партій (блоків), які набрали найбільшу кількість голосів на виборах. Члени тимчасової президії почергово головують на пленарних засіданнях ради до обрання голови ради. З часу обрання голови ради він веде пленарні засідання ради відповідно до вимог цього Закону та регламенту ради.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” голова районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обирається відповідною радою шляхом таємного голосування з числа її депутатів на строк повноважень ради.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України” зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі “Ашинґдейн проти Сполученого Королівства” (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття “порушене право”, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес”. Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття“охоронюваний законом інтерес” означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Позивач у справі, звертаючись із вказаним позовом до суду в обґрунтування наявності порушення свого права (охоронюваного законом інтересу) посилається на те, що оскаржуване рішення, прийняте із порушенням норм чинного законодавства, порушило його право як депутата Запорізької обласної ради восьмого скликання обирати голову Запорізької обласної ради.

Проте, згідно наявної в матеріалах справи копії рішення Запорізької обласної ради восьмого скликання №8 від 23.12.2020 (а.с. 120) зазначеним рішенням було достроково припинено повноваження голови Запорізької обласної ради ОСОБА_6 та звільнено його з посади голови Запорізької обласної ради 23.12.2020. Також, рішенням Запорізької обласної ради восьмого скликання №9 від 24.12.2020 було обрано головою Запорізької обласної ради ОСОБА_4 (а.с. 136).

Позивач на питання суду пояснив, що він приймав участь у засіданні ради 24.12.2020, під час якого було обрано голову Запорізької обласної ради, про порушення його права депутата Запорізької обласної ради восьмого скликання обирати голову Запорізької обласної ради під час засідання 24.12.2020 позивач суд не повідомив. Отже, вже через 9 днів після прийняття спірного рішення позивачем було реалізоване відповідне його право як депутата. Інших обставин та доказів у їх обгрунтування, які б свідчили про те, що оскаржуване рішення безпосередньо порушує права позивача, позивачем суду не зазначено та не надано.

Крім того, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Таким чином, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та 800/587/17 відповідно, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 та від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 тощо.

В даному випадку, рішення Запорізької обласної ради від 15.12.2020 № 2 “Про обрання голови Запорізької обласної ради” було реалізовано шляхом виникнення між Запорізькою обласною радою та ОСОБА_3 трудових правовідносин, які на сьогодні є вичерпаними. Оскільки на момент розгляду даної справи в суді повноваження ОСОБА_3 , як голови Запорізької обласної ради, припинені на підставі його заяви та рішення Запорізької обласної ради від 23.12.2020 № 8 “Про дострокове припинення повноважень голови Запорізької обласної ради Віталія Боговіна”, рішенням Запорізької обласної ради від 24.12.2020 було обрано іншого голову, то скасування спірного рішення і зобов`язання Запорізької обласної ради повтрно розглянути питання щодо обрання голови Запорізької обласної ради наразі буде порушувати принцип юридичної визначеності та не відповідатиме меті і завданню адміністративного судочинства, що полягає у ефективності судового захисту порушених та оспорюваних прав.

Відтак, у задоволенні позовних вимог суд відмовляє.

Щодо інших доводів позивача про порушення прав депутатів щодо участі у голосуванні, порушення порядку проведення сесії, щодо головуючого на засіданні, порушення порядку голосування суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті з огляду на вищенаведені висновки суду.

Суд також, звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Депутата Запорізької обласної ради VIII скликання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної ради (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164, код ЄДРПОУ 20507422), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі 17.06.2021.

Суддя Н.В. Стрельнікова