Рішення № 97753369, 18.06.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 червня 2021 р. Справа № 120/4475/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Літинської селищної ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Літинської селищної ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішень 5 сесії 8 скликання Літинської селищної ради №№ 265, 266, 267, 268, 269, 270, 271, 272, 273, 274, 275, 276 від 09.04.2021 року про відмову у наданні дозволів на розроблення документації із землеустрою.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено термін для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 18.05.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

07.06.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки за результатом розгляду поданих позивачами клопотань, 09.04.2021 року Літинською селищною радою прийнято рішення, яким відмовлено у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначеної на графічних матеріалах, не відповідає вимогам законів, а саме призначенню та принципам землеустрою, визначеним статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій".

Крім того, представник відповідача зазначив, що бажана позивачами земельна ділянка включена до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації та віднесені до громадських пасовищ.

Враховуючи зазначене, представник відповідача вважає, що приймаючи оскаржуване рішення Літинська селищна рада діяла на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством України.

В той же час, Літинською селищною радою подано заяву про зменшення розміру судових витрат.

07.06.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованим, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 18.06.2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження відмовлено.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази встановив, що за результатом розгляду заяв позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, Літинська селищна рада на 5 сесії 8 скликання прийняла рішення № № 265, 266, 267, 268, 269, 270, 271, 272, 273, 274, 275, 276 від 09.04.2021 року, якими відмовила позивачам у надані таких дозволів.

Мотивами таких рішень стало те, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявниками в графічних матеріалах, не відповідає вимогам законів, а саме призначенню та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій".

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивачі звернулись з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Як вже встановлено судом, мотивами відмов стало те, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене заявниками в графічних матеріалах, не відповідає вимогам законів, а саме призначенню та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій".

Суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 Земельного Кодексу України, та підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачам, до них не належать.

Разом з тим, оцінюючи позицію відповідача, викладену в оскаржуваних рішеннях, суд зазначає наступне.

Згідно положень статті 2 Закону України "Про землеустрій" (у редакцій чинній на час винесення оскаржуваних рішень), землеустрій забезпечує:

а) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо;

б) надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;

в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів;

г) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

ґ) організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни;

д) розробку і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;

е) організацію території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення;

є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Положення статті 6 цього Закону визначають, що землеустрій базується на таких принципах:

а) дотримання законності;

б) забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища;

в) організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів;

г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю;

ґ) забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування;

д) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, встановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Отже, приймаючи оскаржувані рішення відповідач зіслався на положення статтей, які визначають загальне призначення та принципи землеустрою. Однак, яким саме принципам чи призначенню не відповідають бажані позивачами місця розташування земельних ділянок, відповідачем не вказано.

Вищевикладене дає підстави суду дійти до обґрунтованого висновку про те, що приймаючи оскаржувані рішення, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а мотиви, за яких прийняті оскаржувані рішення суперечать положенням частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Що стосується доводів відповідача про те, що бажана позивачами земельна ділянка з кадастровим номером 0522481800:01:000:0276 передбачена для громадських пасовищ, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із нормами абзацу 2 частини 2 статті 77 КАС України, в силу яких суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, під час перевірки правомірності оскарженої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою, суд повинен надати правову оцінку тим обставинам, що зазначені безпосередньо у рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого акта.

Натомість, такі підстави відмови, як віднесення бажаних позивачами земельних ділянок для громадських пасовищ, у оскаржуваних рішеннях відсутня.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин 1 і 2 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Тобто, цільове призначення бажаних земельних ділянок відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого позивачі просять надати їм дозвіл розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Намагання відповідача віднести бажані позивачами земельні ділянки до земель загального користування - громадські пасовища, не свідчить про зміну цільового призначення відповідних земельних ділянок та виду використання, а лише вказує про намір Літинської селищної ради внести відповідні зміни щодо виду використання відповідної земельної ділянки.

При цьому, суд звертає увагу на те, що реалізація прийнятого відповідачем рішення №321 від 09.04.2021 потребує розроблення проектної документації, затвердження останньої та внесення змін до Держаного земельного кадастру. Однак, до завершення зазначеної процедури реєстрації земельної ділянки за нею зберігається її первинне цільове призначення (землі запасу), відображене в Держаному земельному кадастрі.

Крім того, доводи відповідача, що підставою для відмови у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою слугувало те, що бажані земельні ділянки передбачені для громадських пасовищ суд вважає безпідставними, оскільки згідно нумерації прийнятих селищною радою 09.04.2021 рішень, на час розгляду та вирішення клопотань позивачів, рішення №321 від 09.04.2021 не існувало, а відтак, наведені в ньому обставини не могли слугувати підставою для відмови позивачам у наданні дозволів на розробку проекту землеустрою.

Втім, у разі визначення такого виду використання земельної ділянки, як пасовище, то вказаний вид не змінює її сільськогосподарське призначення, а отже не позбавляє можливості та не встановлює заборон на отримання дозволу розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до вимог частин 1 і 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

Отже, приписи частини 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель" визначають, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання пасовищ, натомість пряма заборона щодо такої діяльності відсутня. Крім того, передача у власність земельної ділянки не позбавляє відповідні державні органи вживати заходи щодо контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних рішень, та як наслідок їх скасування.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача надати дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею по 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду у постанові №316/979/18 від 24 січня 2020 року та виходить із наступного.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, відсутність передбачених законом підстав для відмови в наданні дозволів на виготовлення проекту землеустрою, а дії відповідача, в даному випадку, розцінюються судом як створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати надати позивачам дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Позивачами в змісті позовних вимог ініційовано процесуальне питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, у разі зволікання з виконанням рішення суду, позивачі не позбавлені права, відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, звернутись до суду з заявою про встановлення судового контролю на стадії виконання судового рішення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивачів належить стягнути по 908 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Із системного аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між Адвокатським бюро "Тиховського "Подільський юридичний захист" (далі - Бюро), в особі керуючого бюро Тиховського Миколи Олеговича та ОСОБА_13 , який діє за нотаріальними довіреностями від 12 громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (далі - Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги від 05 травня 2021 року.

Згідно з пунктом 1.1. вказаного Договору бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

- складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництва та захисну інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.

Пунктом 3 Договору передбачено, розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, складає 60000 (шістдесят тисяч) грн.

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 2-х днів з моменту отримання клієнтом розрахункового рахунку.

Оплата по даному договору може здійснюватись, як у безготівковій формі на розрахунковий рахунок бюро, так і формі надання готівкових коштів, то підтверджуються квитанцією до прибуткового касового ордера бюро.

Відтак з наведеного вбачається, що загальний розмір витрат понесених на правничу допомогу становить 60000 грн.

Факт сплати гонорару підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 3 від 05.05.2021 року.

При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Втім, поділяючи позицію відповідача про неспівмірність витрат на правничу допомогу, суд при визначенні суми відшкодування приходить до висновку зменшити заявлений позивачами її розмір, оскільки він є надмірним по відношенню до обсягу наданої адвокатом правничої допомоги.

Так, адвокатом позовна заява підготовлена від 12 позивачів, де предметом оскарження є рішення одного відповідача, що прийняте за однакових обставин, мотивів та ідентичних підстав.

Справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження та має ознаки не значної складності.

З огляду на наведене, слід дійти висновку щодо відсутності значного обсягу наданої позивачам у даній справі правничої допомоги адвокатом, а відповідатиме вимогам розумності та співмірності буде стягнення з відповідача на користь кожного позивача по 1000 грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення 5 сесії 8 скликання Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області №№ 265, 266, 267, 268, 269, 270, 271, 272, 273, 274, 275, 276 від 09 квітня 2021 року.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_6 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_7 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_8 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_9 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_10 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_11 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Зобов`язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_12 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га, розташованих за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер суміжної земельної ділянки 0522481800:01:000:0275.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_4 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_5 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_6 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_7 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_8 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_9 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_10 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_11 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_12 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 (одна тисяча) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач (1): ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Позивач (2): ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Позивач (3): ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Позивач (4): ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Позивач (5): ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Позивач (6): ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 );

Позивач (7): ОСОБА_7 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_7 );

Позивач (8): ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_8 );

Позивач (9): ОСОБА_9 ( АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_9 );

Позивач (10): ОСОБА_10 ( АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_10 );

Позивач (11): ОСОБА_11 ( АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_11 );

Позивач (12): ОСОБА_12 ( АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_12 );

Відповідач: Літинська селищна рада (вул. Соборна, 32, смт. Літин, Вінницька область, 22300, ЄДРПОУ 04325963).

Суддя Свентух Віталій Михайлович