Ухвала суду № 97739337, 17.06.2021, Бериславський районний суд Херсонської області

Справа № 647/3556/14-ц

Провадження № 6/647/28/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2021 року Бериславський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Волошина Р.Р.,

за участю секретаря Татаровської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бериславі Херсонської області цивільну справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду з вищевказаною заявою. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що в провадженні Бериславського районного суду Херсонської області перебувала справа №647/3556/14-ц про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , у вказаній справі було видано виконавчий лист про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк».

Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 25.11.2020 року у вказаній справі було замінено стягувача АТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».

Заявник вказує, що при укладенні договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» вказаний виконавчий лист щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не передавався до ТОВ «ФК «ЄАПБ».

В зв`язку з цим, заявник просить видати дублікат виконавчого листа, оскільки останні не перебувають на виконанні, відсутні у первісного стягувача та новому стягувачу не передавались. Крім цього, просить поновити строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки за рішенням НБУ від 02.10.2015 року було відкликано ліцензію вказаного банку, внаслідок чого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» що вплинуло на факт пропущення процесуальних строків. Задоволення цієї вимоги слугуватиме реалізації виконання судового рішення, яке набуло чинності, тобто відповідатиме ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці ЄСПЛ.

В судове засідання представник заявника не з`явився, у заяві просив розглянути справу без його участі.

Боржник на розгляд заяви не з`явився.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити.

З матеріалів цивільної справи №647/3556/14-ц вбачається, що заочним рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 16.01.2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість на загальну суму 6346,50 грн. та 243,60 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, а всього 6590,10 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили. За заявою позивача 15.05.2015 року на адресу його представника суд направив копію рішення суду та виконавчий лист. Згідно поштового повідомлення представник позивача ОСОБА_2 отримав виконавчий лист 20.05.2015 року.

Матеріали заяви не містять підтверджень про пред`явлення виконавчого листа до відділів ДВС для примусового стягнення з боржника кредитної заборгованості.

Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 25.11.2020 року замінено вибулого стягувача публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у справі №647/3556/14-ц за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту №005-21501-071111 від 07.11.2011 року.

В силу п. 17.4 Перехідних положень ЦПК України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, вирішення питання про видачу дублікату виконавчого листа напряму залежить від задоволення вимоги про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Частина 1 ст. 433 ЦПК України передбачає, що пропущений з причин, визнаних судом поважними, строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання може бути поновлений.

Судом зазначалось, що відомості про пред`явлення виконавчого листа до примусового стягнення з боржника боргу, у матеріалах справи відсутні.

Згідно листа Бериславського районного відділу Державної виконавчої служби №2291 від 05.03.2021 року, у ході перевірки даних з АСВП встановлено, що виконавчий лист №647/3556/14-ц на виконанні у відділі ніколи не перебував (а.с. 65).

Таким чином, суд вважає, що набуваючи права нового кредитора по договору відступлення прав вимоги від 07.05.2020 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не перевірило можливість реалізації своїх прав у визначені процесуальним законодавством строки, тим самим не впевнилось в наявності діючого правового механізму на стягнення кредитної заборгованості з боржників.

Даючи оцінку наведеним в заяві ТОВ «ФК «ЄАПБ» доводам, суд приходить до висновку, що ліквідація первісного стягувача та інші зазначені події, з урахуванням встановлених та вищевикладених обставин не могли вплинути на пропущення строку, оскільки в період з 20.05.2015 року представник Банку мав достатньо часу для пред`явлення виконавчого листа до виконання та реалізації свого права на отримання коштів від боржника.

Що стосується доводів заявника про необхідність обов`язкового виконання судових рішень, які набули чинності, то в цій частині суд вважає за необхідне вказати наступне.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу I Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу I Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини»).

Практика ЄСПЛ щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 розділу I Конвенції, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду.

Аналізуючи таку практику у контексті гарантій, закріплених статтею 6 розділу I Конвенції, можна зробити висновок, що причини порушення прав людини частіше за все полягають у недосконалому законодавстві або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.

ЄСПЛ у рішенні від 6 вересня 2005 року у справі «Салов проти України» зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Отже, аналіз рішень ЄСПЛ свідчить про те, що вказаний міжнародний судовий орган дотримується позиції за якою виконання судового рішення як і пред`явлення позову до суду (позовна давність) повинно обмежуватися певним строком, який визначається внутрішнім національним законодавством кожної країни.

За цих умов, суд вважає, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» повинно було передбачити наслідки, до яких може призвести пропущення визначених ЦПК України строків пред`явлення виконавчого документу до виконання, а тому приходить до висновку, що його поновлення без належних для того підстав буде непропорційним і неправомірним привілеєм права кредитора відносно прав боржника.

На підставі викладеного, керуючись ст. 433, ст. 442 та п. 17.4 Перехідних положень ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

На ухвалу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, може бути подана апеляційна скарга до Херсонського апеляційного суду.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Р.Р.Волошин