Рішення № 97735037, 17.06.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/470/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Шивмед»,

код ЄДРПОУ 39952780, адреса: вул. Серьожнікова, буд. 2, кв 55, місто Чернігів, 14000

відповідач: Приватне торгівельно-виробниче підприємство « Вікнолюкс»

код ЄДРПОУ 30504773, адреса: вул. Першої Гвардійської армії, б.39, кв. 50, місто Чернігів, 14005

предмет спору: про стягнення заборгованості в розмірі 122 109,62 грн

Учасники справи не викликались

Товариством з обмеженою відповідальністю «Шивмед» подано позов до Приватного торгівельно-виробничого підприємства «Вікнолюкс» про стягнення заборгованості в розмірі 122 109,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані нездійсненням відповідачем оплати за поставлену продукцію згідно видаткових накладних № РН-0000096 від 04.07.2018 року, № РН-0000100 від 01.08.2018 року, № РН-0000108 від 01.08.2018 року, № РН-0000135 від 03.0.2018 року, № РН-0000142 від 17.09.2018 року, № РН-0000092 від 15.07.2019 року на загальну суму 122109,62 грн.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3, п.8 ч.4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

Про отримання відповідачем 17.05.2021 року ухвали господарського суду від 12.05.2021 року свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 1400051573503 в матеріалах справи.

В установлений судом строк відповідач подав суду відзив на позов в якому частково визнав позовні вимоги в розмірі 40013,46 грн.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд встановив:

Позивачем в період з 04.07.2018 до 15.07.2019 року відповідачу було здійснено поставку товару на загальну суму 122 109,62 грн, що підтверджується матеріалами справи, а саме копіями видаткових накладних № РН-0000096 від 04.07.2018 року на суму 11 649,76 грн, № РН-0000100 від 01.08.2018 року на суму 46648,19 грн, № РН-0000108 від 01.08.2018 року на суму 6 424,06 грн, № РН-0000135 від 03.0.2018 року на суму 3 399,36 грн, № РН-0000142 від 17.09.2018 року на суму 22 686,05 грн, № РН-0000092 від 15.07.2019 року на суму 31 302,20 грн.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що за період 2018-2020 рік ним було отримано товару на загальну суму 317919,60 грн, сплачено позивачу 256 210,14 грн, борг відповідача перед позивачем становить 61 709,46 грн. Проте відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують загальний розмір поставки та часткову оплату товару.

Відповідач вказує, що 03.11.2020 року позивач направив відповідачу акт звірки без підпису та печатки, в якому зазначив суму боргу у розмірі 61 709,46 грн. Матеріали справи містять примірник Акту звірки взаємних розрахунків станом на 03.11.2020 підписаний та скріплений печаткою відповідача, підпис та відтиск печатки позивача відсутні. Суд вважає, що за відсутності підпису уповноваженої особи позивача та відтиску його печатки на даному документі, останній не може бути беззаперечним доказом участі юридичної особи позивача у складанні даного Акту.

Відповідач зазначає, що ним в рахунок погашення боргу за згодою з представником позивача було виготовлено вікна та двері суму 21 696,00 грн, які позивач відмовився прийняти. Відповідачем надано в якості доказу рахунок-фактуру № СФ-030 від 11.11.2020 року з зазначенням одержувача ТОВ «Шивмед» на суму 21 696,00 грн та лист без дати та номеру адресований директору ТОВ «Шивмед» Коваленку С. (без зазначення адреси) з проханням зарахувати оплату згідно платіжного доручення № 60 від 26.06.2020 року в сумі 3 013,68 грн в часткову оплату рахунку № СФ-0000092 від 15.07.2019 року. Матеріали справи не містять платіжного доручення № 60 від 26.06.2020 року на суму 3 013,68 грн. Суд зауважує, що рахунок-фактуру можна вважати пропозицією відповідача позивачу про укладення договору у спрощений спосіб, проте матеріали справи не містять доказів про прийняття позивачем даної пропозиції.

З метою досудового врегулювання спору 04.11.2020 позивач надіслав на адресу відповідача рекомендованим листом Вимогу про виконання зобов`язання (на загальну суму 122 109, 62 грн за видатковими накладними № РН-0000096 від 04.07.2018 року на суму 11 649,76 грн, № РН-0000100 від 01.08.2018 року на суму 46648,19 грн, № РН-0000108 від 01.08.2018 року на суму 6 424,06 грн, № РН-0000135 від 03.0.2018 року на суму 3 399,36 грн, № РН-0000142 від 17.09.2018 року на суму 22 686,05 грн, № РН-0000092 від 15.07.2019 року на суму 31 302,20 грн), що підтверджується копією фіскального чеку з трек-номером 0100185999364, яка повернулась позивачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заявленої заборгованості.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 ЦК України.

Підтвердженням укладання договору в спрощений спосіб між позивачем та відповідачем є видаткові накладні № РН-0000096 від 04.07.2018 року на суму 11 649,76 грн, № РН-0000100 від 01.08.2018 року на суму 46648,19 грн, № РН-0000108 від 01.08.2018 року на суму 6 424,06 грн, № РН-0000135 від 03.0.2018 року на суму 3 399,36 грн, № РН-0000142 від 17.09.2018 року на суму 22 686,05 грн, № РН-0000092 від 15.07.2019 року на суму 31 302,20 грн, що містять найменування товару, його ціну, а також реквізити позивача (оферта), та підписи і печатки позивача та відповідача, що свідчить про прийняття відповідачем саме такого товару і в тій кількості, що були визначені позивачем у видаткових накладних (акцепт).

Судом встановлено, що між сторонами виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно уст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.

Абзац 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що позивачем передано, а відповідачем отримано товар на суму 122 109,62 грн відповідно до видаткових накладних № РН-0000096 від 04.07.2018 року на суму 11 649,76 грн, № РН-0000100 від 01.08.2018 року на суму 46648,19 грн, № РН-0000108 від 01.08.2018 року на суму 6 424,06 грн, № РН-0000135 від 03.0.2018 року на суму 3 399,36 грн, № РН-0000142 від 17.09.2018 року на суму 22 686,05 грн, № РН-0000092 від 15.07.2019 року на суму 31 302,20 грн суд вважає, що строк оплати товару є таким, що настав в порядку ст. 692 Цивільного кодексу України.

Судом враховується, що підписання відповідачем, як покупцем, видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 916/73/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за отриманий товар в розмірі 122 109,62 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного торгівельно-виробничого підприємства « Вікнолюкс» (код ЄДРПОУ 30504773, адреса: вул. Першої Гвардійської армії, б.39, кв. 50, місто Чернігів, 14005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шивмед» (код ЄДРПОУ 39952780, адреса: вул. Серьожнікова, буд. 2, кв 55, місто Чернігів, 14000) заборгованість за отриманий товар в розмірі 122 109,62 грн та 2270,00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 17.06.2021 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/