Рішення № 97734936, 10.06.2021, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" червня 2021 р. Справа №924/131/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Потербі О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гюалос", Рівненська область, м. Дубно

до приватного підприємства "Віконні системи ЕМ" м. Хмельницький

про стягнення 238283,87 грн. заборгованості, з яких: 89350,26 грн. - основного боргу; 14662,38 грн. інфляційних збитків; 72362,51 грн. - пені; 52973,69 грн. - 20% річних; 8935,03 грн. штрафу за перевищення терміну оплати

Представники сторін:

від позивача: Гладюк Т.В. згідно ордеру серія ВК №1020588 від 26.04.2021р., посвідчення адвоката №1580 від 18.11.2009р.

від відповідача: не з`явився

Рішення виноситься 10.06.2021р., оскільки в судовому засіданні оголошувались перерви.

У судовому засіданні, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії:

Ухвалою суду від 16.02.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 31.03.2021р. строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів.

Ухвалою суду від 07.05.2021р. закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Суть спору: ТОВ "Гюалос" звернувся до господарського суду з позовом, у якому просить суд стягнути з ПП "Віконні системи ЕМ" 238283,87 грн. заборгованості, з яких: 89350,26 грн. - основного боргу; 14662,38 грн. інфляційних збитків; 72362,51 грн. - пені; 52973,69 грн. - 20% річних; 8935,03 грн. штрафу за перевищення терміну оплати.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №95/2017 від 02.11.2017р.

У додаткових письмових поясненнях у справі від 10.06.2021р. позивач зазначив, що на підставі Договору Позивачем було поставлено, а Відповідачем прийнято Товар на суму 251350,26 грн. з ПДВ, що підтверджується рахунком на оплату по замовленню № 245 від 15 лютого 2018 p., видатковою накладною № 390 від 21 лютого 2018 р. та товарно-транспортною накладною №390 від 21 лютого 2018 p., сплачено відповідачем 162000,00 грн. За платіжним дорученням № 4023 від 20 лютого 2018 p., згідно з яким зараховано 100000,00 грн. в оплату рахунку № 245 від 15 лютого 2018 p., відповідачем була перерахована сума 287749,80 грн. В призначенні платежу цього платіжного доручення Відповідачем вказано, що оплата здійснена згідно з Рахунком №1 від 03 січня 2018 р. та Рахунком №245 від 15 лютого 2018 р. Рахунок на оплату №1 від 03 січня 2018 р. на суму 271 249,80 грн. був виставлений Відповідачу на оплату Товару, поставка якого відбулася за видатковою накладною № 346 від 20 лютого 2018 р. на суму 271249,80 грн. Відповідач здійснив оплату по цьому рахунку, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: 34500,00 грн. (платіжне доручення № 2 від 16 січня 2018 року на суму 34500,00 грн.); 40 000,00 грн. (платіжне доручення № 4020 від 16 січня 2018 року на суму 40 000,00 грн); 9 000,00 грн. (платіжне доручення № 4021 від 17 січня 2018 року на суму 9 000,00 грн); 187 749,80 грн. (платіжне доручення № 4023 від 20 лютого 2018 року на суму 287 749,00 грн.). Всього по рахунку № 1 від 03 січня 2018 року оплачено 271 249 грн. 80 коп. Таким чином по платіжному дорученню № 4023 від 20 лютого 2018 року сума 187 749,80 грн. є остаточною оплатою по рахунку № 1 від 03 січня 2018 року, а сума 100 000,00 грн. є частковою оплатою по рахунку № 245 від 15 лютого 2018 року. Відповідно до здійсненого платежу сума у розмірі 187 749,80 грн. зараховується в оплату рахунку №1 від 03 січня 2018 року та закриває розрахунок по поставці за видатковою накладною № 346 від 20 лютого 2018 року, а залишок у сумі 100 000,00 грн. зараховується в оплату по рахунку № 245 від 15 лютого 2018 року. Отже, враховуючи вище викладене і здійснені Відповідачем оплати, борг Відповідача згідно з Рахунком на оплату по замовленню № 245 від 15 лютого 2018 року становить 89350,26 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просить суд його задовольнити.

Відповідач ні в підготовче судове засідання, ні під час розгляду справи по суті, свого представника не направляв.

Копії ухвал суду направлялись на адресу відповідача (29000, м. Хмельницький, вул. Гарнізонна, буд. 26А) та повертались на адресу суд з відміткою поштового зв`язку "адресат відсутній".

Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

В свою чергу, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

02.11.2017р. між ТОВ "Гюалос" (Постачальник) та ПП "Віконні системи ЕМ" (Покупець) укладено договір №95/2017.

Сторони погодили у п. п. 1.1 та 1.2 договору, що постачальник зобов`язується в строки, обумовлені договором, передавати у власність Покупця скло та дзеркало (далі - "Товар") окремими партіями, відповідно до замовлення Покупця, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах цього Договору приймати та оплачувати цей Товар. Найменування, асортимент Товару, одиниці виміру, кількість, ціна та загальна вартість Товару, що є предметом поставки за цим Договором, попередньо погоджується Сторонами у зручний для них спосіб (в усній формі: особисто або шляхом телефонного зв`язку; у письмовій формі: факсимільним зв`язком або по електронній пошті) і визначається у відповідному замовленні Покупця та/або в бухгалтерських документах Постачальника: рахунку-фактурі та видаткових накладних, які після підписання Сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 2.2 договору ціна Товару, яка входить у партію поставки за цим Договором остаточно узгоджується і вказується у видатковій накладній на момент чергової поставки. Ціни є договірними.

Згідно з п. 2.4 договору розрахунки між Сторонами за цим договором здійснюються в національній валюті України в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

За п. 2.5 договору оплата вартості партії Товару здійснюється Покупцем на умовах передоплати 100 % вартості партії Товару протягом строку, вказаного в рахунку-фактурі.

Згідно з п. 2.6 договору датою оплати вартості партії Товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 3.7 договору факт передачі Товару у власність Покупцеві оформляється видатковою накладною, яка підписується обома Сторонами у момент передачі-приймання Товару.

За умовами п. 5.2 договору за невиконання та/або неналежне виконання своїх обов`язків за цим Договором Сторона зобов`язана відшкодувати іншій Стороні заподіяні таким невиконанням та/або неналежним виконанням збитки.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку якщо термін прострочення Покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 10 календарних днів, Покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, протягом 3 банківських днів із дня одержання відповідної письмової вимоги Постачальника.

Згідно з п. 5.4 договору у випадку несвоєчасного виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань по оплаті, передбачених п. 2. Договору, Покупець зобов`язаний на письмову вимогу Постачальника сплатити пеню в розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно з п. 5.6 договору за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного Договору Постачальник має право стягнути з Покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 20% річних від неоплаченої вартості Товару. Проценти підлягають сплаті за весь період прострочення Покупцем зобов`язання.

За умовами п. 5.9 договору сторони погодили, що строк позовної давності, який застосовуватиметься до стягнення штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафу) за цим Договором, складатиме 3 роки.

Згідно з п. 10.13 договору факсимільні та направлені електронною поштою скановані копії цього Договору, доповнень та змін до нього та інших документів, спрямованих на виконання даного Договору, мають рівну юридичну силу з оригіналами і приймаються до виконання.

Договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їхніх печаток.

ТОВ "Гюалос" виставило ПП "Віконні системи ЕМ" рахунок на оплату по замовленню №245 від 15.02.2018р. на суму 251350,26 грн. з ПДВ.

ТОВ "Гюалос" поставило ПП "Віконні системи ЕМ" товар на суму 251350,26 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 390 від 21.02.2018р. та товарно-транспортною накладною №390 від 21.02.2018р.

Також позивачем подано податкові накладні №209 від 20.02.2018р. на суму 100000,00 грн., №224 від 21.02.2018р. на суму 151350,26 грн.

ПП "Віконні системи ЕМ" сплачено ТОВ "Гюалос" за договором поставки №95/2017 від 02.11.2017р. 162000,00 грн., з яких: за платіжним дорученням № 4023 від 20 лютого 2018 p. зараховано 100000,00 грн. в оплату рахунку № 245 від 15 лютого 2018 p., за платіжним дорученням № 145 від 10 квітня 2018 р. на суму 20 000,00 грн., за платіжним дорученням № 215 від 23 травня 2018 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 354 від 18 вересня 2018 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 519 від 27 грудня 2018 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 158 від 30 травня 2019 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 36 від 27 лютого 2020 р. на суму 1000,00 грн., за платіжним дорученням № 49 від 23 березня 2020 р. на суму 1000,00 грн.

У матеріалах справи наявний гарантійний лист ПП "Віконні системи ЕМ" від 11.07.2019р., адресований ТОВ "Гюалос", у якому директор ПП "Віконні системи ЕМ" Єрьоменко М.С. гарантував здійснити оплату за товар згідно рахунку №245 від 18.02.2018р. в сумі 91350,26 грн. до 31.07.2019р.

Також ТОВ "Гюалос" направляло ПП "Віконні системи ЕМ" кореспонденцію 22.01.2021р., про що свідчить фіскальний чек відділення поштового зв`язку від 22.01.2021р. та рекомендоване повідомлення від 22.01.2021р.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір №95/2017, відповідно до умов якого, постачальник (позивач) зобов`язався поставити покупцеві (відповідачу) товар, а покупець (відповідач) зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 251350,26 грн. підтверджується видатковою накладною №390 від 21.02.2018р., товарно-транспортною накладною №390 від 21.02.2018р., а також податковими накладними №209 від 20.02.2018р. на суму 100000,00 грн., №224 від 21.02.2018р. на суму 151350,26 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач розрахувався не вчасно та не в повному обсязі, сплативши за договором поставки №95/2017 від 02.11.2017р. 162000,00 грн., з яких: за платіжним дорученням № 4023 від 20 лютого 2018 p. зараховано 100000,00 грн. в оплату рахунку № 245 від 15 лютого 2018 p., за платіжним дорученням № 145 від 10 квітня 2018 р. на суму 20 000,00 грн., за платіжним дорученням № 215 від 23 травня 2018 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 354 від 18 вересня 2018 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 519 від 27 грудня 2018 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 158 від 30 травня 2019 р. на суму 10 000,00 грн., за платіжним дорученням № 36 від 27 лютого 2020 р. на суму 1000,00 грн., за платіжним дорученням № 49 від 23 березня 2020 р. на суму 1000,00 грн.

Згідно ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), стаття 610 ЦК України, визначає як порушення зобов`язання.

Судом враховується, що за п. 2.5 договору оплата вартості товару мала здійснюватись відповідачем на умовах передоплати 100% вартості партії товару.

Оскільки відповідач здійснив лише часткову передоплату, строк повної оплати виник з 22.02.2018р. (наступного дня після дати поставки товару).

У відповідача виникла заборгованість за договором поставки №95/2017 від 02.11.2017р. в розмірі 89350,26 грн. (251350,26 грн. - 162000,00 грн.), доказів сплати якої відповідач не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 89350,26 грн. заборгованості за договором поставки №95/2017 від 02.11.2017р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 14662,38 грн. інфляційних збитків (втрат) за період березень 2018 року - грудень 2020 року та 52973,69 грн. 20% річних за період з 22.02.2018р. по 08.02.2021р. судом враховується таке.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті отриманого товару.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.6 договору за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного Договору Постачальник має право стягнути з Покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 20% річних від неоплаченої вартості Товару. Проценти підлягають сплаті за весь період прострочення Покупцем зобов`язання.

Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №905/21/19 від 26.06.2020р.

Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі №905/21/19 було наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося). У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, враховуючи заявлений позивачем період нарахування, суми боргу, проведені оплати та зважаючи на те, що позивачем дотримано порядку нарахування інфляційних втрат згідно формули, наведеної у Постанові Верховного суду у справі №905/21/19 від 26.06.2020р., суд визнав його правомірним та арифметично вірним, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення 14662,38 грн. інфляційних втрат за період березень 2018 року - грудень 2020 року та 52973,69 грн. 20% річних за період з 22.02.2018р. по 08.02.2021р. підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 72362,51 грн. пені, нарахованої за період з 22.02.2018р. по 08.02.2021р. та 8935,03 грн. штрафу за перевищення терміну оплати, судом враховується таке.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку якщо термін прострочення Покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 10 календарних днів, Покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми заборгованості, протягом 3 банківських днів із дня одержання відповідної письмової вимоги Постачальника.

Судом враховується наявний у матеріалах справи гарантійний лист ПП "Віконні системи ЕМ" від 11.07.2019р., адресований ТОВ "Гюалос", у якому директор ПП "Віконні системи ЕМ" Єрьоменко М.С. гарантував здійснити оплату за товар згідно рахунку №245 від 18.02.2018р. в сумі 91350,26 грн. до 31.07.2019р.

Враховуючи прострочення сплати коштів в розмірі 89350,26 грн. більш, ніж на 10 днів, а також те, що відповідач гарантував оплату до 31.07.2019р. та її не здійснив, позов в частині вимог про стягнення з відповідача 8935,03 грн. штрафу за перевищення терміну оплати є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з п. 5.4 договору у випадку несвоєчасного виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань по оплаті, передбачених п. 2 Договору, Покупець зобов`язаний на письмову вимогу Постачальника сплатити пеню в розмірі діючої подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Так, позивач нарахував пеню за період з 22.02.2018р. по 08.02.2021р.

Однак, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В контексті викладеного, судом враховується, що у п. 5.9 договору сторони погодили строк позовної давності - 3 роки, однак не погоджували нарахування пені понад шестимісячний строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд встановив, що позивачем розрахунок здійснено не вірно, період нарахування пені має складати шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, відповідно, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в розмірі 15209,13 грн. за період з 22.02.2018р. по 22.08.2018р.

У позові в частині вимог про стягнення з відповідача 57153,38 грн. пені належить відмовити.

Щодо нарахування одночасно штрафу та пені судом відзначається наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України передбачено що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості та штрафних санкцій згідно укладеного між сторонами договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК та статті 549 ЦК унормовано, що видами штрафних санкцій є штраф та пеня.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК, частиною 6 статті 231 ГК та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018р. у справі №911/1351/17, від 17.05.2018р. у справі №910/6046/16, від 25.05.2018р. у справі №922/1720/17, 09.07.2018р. у справі №903/647/17.

Суд по даній справі не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Віконні системи ЕМ" (29000, м. Хмельницький, вул. Гарнізонна, буд. 26А, код 36397765) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гюалос" (35600, Рівненська область, м. Дубно, вул. Замкова, буд. 51, код 32818783) 89350,26 грн. (вісімдесят дев`ять тисяч триста п`ятдесят гривень 26 коп.) основного боргу, 14662,38 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот шістдесят дві гривні 38 коп.) інфляційних втрат, 15209,13 грн. (п`ятнадцять тисяч двісті дев`ять гривень 13 коп.) пені; 52973,69 грн. (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сімдесят три гривні 69 коп.) 20% річних; 8935,03 грн. (вісім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять гривень 03 коп.) штрафу за перевищення терміну оплати, 2716,96 грн. (дві тисячі сімсот шістнадцять гривень 96 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

У решті позову відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст складено 17.06.2021р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

Суддя В.В. Димбовський

Віддрук. 3 прим.:

1 - в справу,

2 - позивачу (35600, Рівненська область, м. Дубно, вул. Замкова, буд. 51),

3 - відповідачу (29000, м. Хмельницький, вул. Гарнізонна, буд. 26А)

Всім рек. з пов.