Рішення № 97734806, 17.06.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1314/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни до Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" про стягнення 41580,11 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Дремлюга Юлія Вікторівна звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 01.07.2020 року № 11 в розмірі 41580,11 грн., з яких 38000,00 грн. основного боргу, 449,10 грн. 3% річних, 1839,01 грн. пені, 1292,00 грн. інфляційних втрат. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, наданими сторонами.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 23.04.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідачем ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 21.04.2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 11.05.2021 року представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 10624), в якому просить суд розстрочити стягнення основної заборгованості та зменшити розмір штрафних санкцій, у зв`язку з недоведеністю позивачем завдання останньому збитків та відсутністю протиправних дій відповідача. Також відповідач заперечує проти стягнення з останнього адвокатських витрат, оскільки вважає, що їх розмір не є обґрунтованим та пропорційним.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.05.2021 року представник позивача надав відповідь на відзив (вх. № 10907).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

01.07.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Дремлюга Юлією Вікторівною (позивач) та Сільськогосподарським приватним підприємством "РВД-Агро" (відповідач) було укладено договір № 11, у відповідності до умов якого, позивач надає відповідачу с/г техніку трактор John Deere 8400 для обробітку ґрунту (дискування під посів пшениці в перший слід).

Відповідно до п. 2.2 договору, позивач отримує в безготівковій формі по обробітку ґрунту (дискування під посів пшениці в перший слід) 400,00 грн. без ПДВ/1га.

Відповідно до п. 2.3 договору, по закінченню збирання врожаю сторони складають акт виконаних робіт і відповідач здійснює оплату згідно акту.

Відповідно до п. 3.2.3 договору, відповідач повинен зробити розрахунки на протязі 20 банківських днів, після підписання Акту виконаних робіт.

Як свідчать матеріали справи, 05.11.2020 року сторонами було підписано акт № 27 здачі-прийняття робіт, яким сторони підтвердили те, що позивачем були проведені такі роботи: послуги трактора 100га на загальну суму 40000,00 грн. (а.с. 14).

Також позивачем було зареєстровано податкову накладну на суму 40000,00 грн. (а.с. 25).

В свою чергу, відповідачем умови щодо оплати за договором були виконані не в повному обсязі, а саме здійснено часткову оплату у розмірі 2000,00 грн. 17.03.2021 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 23).

Враховуючи те, що відповідачем не було сплачено заборгованість за договором № 11 від 01.07.2020 року, позивачем 10.03.2021 року було направлено відповідачу претензію № 5 (а.с. 17).

Враховуючи те, що відповідач заборгованість перед позивачем, останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач у відзиві на позов визнав наявність основного боргу, зазначив про скрутне матеріальне становище та просив суд зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити рішення суду згідно графіку, наданого до відзиву на позов.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач у відзиві на позов визнав наявність основної заборгованості, проте просив суд розстрочити виконання рішення суду.

В матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання № 11 від 01.07.2020 року у розмірі 38000,00грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 449,10 грн. та 1292,00 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, в той числі і розмір 3% річних та інфляційних втрат.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст.230 ГК.

Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11 ).

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічне положення міститься у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі №6-49цс12 , від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11.

Отже, за своєю правовою природою нарахування 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, в той час, як положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено можливість зменшення лише штрафних санкцій.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 449,10 грн. та інфляційних втрат в сумі 1292,00 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованої позивачем 1839,01 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.2.3 договору, у випадку порушення строків оплати вартості наданих послуг, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідач в свою чергу заперечує проти стягнення з останнього пені в сумі, заявленій позивачем, посилаючись на відсутність вини та скрутне матеріальне становище останнього, у зв`язку з чим просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, як надмірний.

Позивач в свою чергу заперечує проти зменшення розміру пені та зазначає, що відповідачем не надано доказів в обґрунтування поданого клопотання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 зі справи N 910/9765/18).

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дане право реалізується судом з огляду на конкретні обставини справи та з урахуванням наявних у ній доказів. При цьому довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідача).

В даному випадку, відповідачем до клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій надано лише довідку про наявну заборгованість із заробітної плати та лист Черкаського обласного центру з гідрометеорології.

Проте суд не може прийняти вищезазначені документи, в якості належних доказів неможливості виконання взятих на себе зобов`язань.

При цьому, суд не приймає доводів відповідача щодо відсутності його вини у невиконанні грошового зобов`язання через недостаток коштів.

За змістом статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідно до цих правових норм, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду (Постанова ВС від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17).

Щодо посилань відповідача на позиції Верховного Суду, викладені у постановах по справах № 910/5625/18, № 910/8698/19, № 904/410/19, № 910/1005/19, № 922/3613/18, № 904/2847/19 та № 910/11733/18, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду розглядає під судовими рішеннями в подібних правовідносинах такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. постанови від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).

В даному випадку, підстави для нарахування штрафних санкцій по вищезазначених справах є різними.

Також суд приймає до уваги, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій в кожному випадку вирішується окремо, оскільки відповідне клопотання має бути доведено певними доказами та обґрунтовано, що даний випадок є винятковим.

В той час, як у даному випадку, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження поданого клопотання про зменшення.

Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає виключності обставин, з якими Закон пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не вчинено дій на погашення основної заборгованості навіть по запропонованому графіку останнім, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 1839,01 грн. пені.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до підпункту 7.1.2. пункту 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України N 9 від 17 жовтня 2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз`яснено, що розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). Підставою для розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідач посилається на необхідність розстрочення боргу через наявну заборгованість із заробітної плати та скрутне матеріальне становище.

З огляду на те, що підприємницька діяльність - це діяльність на свій ризик з метою отримання прибутку суд вважає, що відповідач не може мотивувати необхідність собі створення неадекватно кращих умов господарювання за рахунок інших учасників господарських відносин.

В даному випадку, відповідачем не надано доказів неможливості виконання рішення суду, як то наявність загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Щодо поданої відповідачем довідки про заборгованість із заробітної плати, наданої на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача, то суд зазначає, що вона підписана директором Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" та не може бути прийнята судом в якості безумовного доказу збитковості підприємства та відсутності коштів для виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, суд вважає клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення необґрунтованим та відмовляє у його задоволенні.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до ч. 1ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Так в даному випадку на підтвердження понесених позивачем судових витрат, останнім було надано до суду:

- договір про надання професійної правничої допомоги № 96 від 01.03.2021 року;

- акт наданих послуг № 1 від 12.04.2021 року на суму 7000,00 грн.;

- рахунок-фактуру № 1 від 12.04.2021 року на суму 7000,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.»

Дослідивши наданий позивачем акт, судом встановлено, що він не містить посилань по якій саме справі надавалася правова допомога адвокатом, не зазначено відповідача по справі та договір за яким виникла заборгованість, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість встановити по якій саме справі складено відповідний акт.

Відсутні відповідні дані також у самому договорі про надання правової допомоги № 96 від 01.03.2021 року.

Стосовно того, що адвокатом було підписано позовну заяву та відповідь на відзив, суд зазначає, що відповідні обставини не можуть бути безумовною підставою для стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, оскільки нормами чинного законодавства чітко визначення надання детального опису робіт, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості саме по визначеній справі.

В даному випадку, як вже було зазначено вище, посилання у поданих позивачем документах ( договір про надання професійної правничої допомоги № 96 від 01.03.2021 року; акт наданих послуг № 1 від 12.04.2021 року на суму 7000,00 грн.; рахунок-фактуру № 1 від 12.04.2021 року на суму 7000,00 грн.) на підтвердження наданих адвокатом послуг, на номер справи, найменування боржника чи договір за яким стягується заборгованість, відсутні.

Таким чином, суд не має можливості ідентифікувати, що акт виконаних робіт, підписаний адвокатом та позивачем був складений саме в рамках даної справи та послуги, зазначені в акті, відносяться саме до неї.

Отже, в даному випадку, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження вимог про стягнення з відповідача адвокатських витрат в сумі 7000,00 грн., позивачем не доведено, що послуги, надані адвокатом згідно договору про надання правової допомоги та акту наданих послуг, надавалися саме по даній справі, оскільки вказані документи не містять посилань ані на номер справи, ані на дані боржника чи договору за яким заявлено до стягнення заборгованість, суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача 7000,00 грн. адвокатських витрат.

В свою чергу відповідач заперечує проти розміру заявлених позивачем до стягнення адвокатських витрат, посилаючись на їх неспівмірність.

Враховуючи те, що судом було відмовлено у стягненні адвокатських витрат у повному обсязі, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на послуги адвоката.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-Агро" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, код ЄДРПОУ 32546820) на користь Фізичної особи-підприємця Дремлюги Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 38000,00 грн. основного боргу, 449,10 грн. 3% річних, 1839,01 грн. пені, 1292,00 грн. інфляційних втрат та 2270,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити у стягненні з відповідача 7000,00 грн. адвокатських витрат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач – Фізична особа-підприємець Дремлюга Юлія Вікторівна ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 );

Відповідач – Сільськогосподарське приватне підприємство "РВД-Агро" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, код ЄДРПОУ 32546820);

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "17" червня 2021 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/1314/21