Вирок № 97730278, 17.06.2021, Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1436/20

Провадження № 1-кп/352/97/21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2021 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Гриньків Д.В.,

секретарі судового засідання Кожуховська О.І., Костюк О.Я, Кукула О.С., Шпек В.О.,

за участю: прокурорів Боднар Г.Ю., Магулій І.І.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

захисника Сливінського О.А.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020090250000122 від 09.03.2020 по обвинуваченню:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Першопокровка, Нижньосірогозький району, Херсонської області, жителя та зареєстрованого АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, одруженого, офіційно не працюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 Кримінального кодексу України (далі КК України), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю за наступних обставин.

08.03.2020 року близько 19 год. 10 хв. у м. Івано-Франківську ОСОБА_1 зайшов у громадський транспорт – тролейбус, щоб поїхати до місця свого проживання в

с. Ямниця Тисменицького району.

В подальшому в даний громадський транспорт зайшов ОСОБА_2 , який також направлявся в с. Ямниця Тисменицького району з дружиною ОСОБА_3 . У цей час, ОСОБА_2 безпідставно розпочав словесний конфлікт з ОСОБА_1 , з приводу зайняття місця для сидіння рюкзаком останнього.

В цей час, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на вчинення хуліганських дій відносно ОСОБА_1 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 , ігноруючи загально визнані норми моралі та поведінки у суспільстві, усвідомлюючи що він знаходиться в громадському місці, використовуючи формальний привід конфлікту, продовжив словесну суперечку із ОСОБА_1 , при цьому неодноразово ображаючи його нецензурною лайкою.

Дочекавшись зупинки тролейбуса в с. Ямниця Тисменицького району, близько 19:25 год. ОСОБА_2 з ОСОБА_1 вийшли з тролейбуса та усвідомлюючи, що вони перебувають в громадському місці, а саме на зупинці громадського транспорту, ОСОБА_2 продовжив нецензурно виражатись в сторону ОСОБА_1 .

Діючи умисно та усвідомлюючи протиправність своїх дій, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, ОСОБА_2 схопив ОСОБА_1 руками за верхній одяг та з метою продемонструвати свою зверхність, діючи з особливою зухвалістю, кулаками лівої та правої руки наніс близько п`яти ударів ОСОБА_1 в ділянки голови, шиї, лівої кисті, внаслідок чого останній зазнав фізичного болю та отримав тілесні ушкодження.

В результаті злочинних дій ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді: садна та синці в ділянках голови, шиї, лівої кисті, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 156 від 12.03.2020 відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Будучи допитаним в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, не визнав та зазначив, що 08.03.2020 у вечірню пору доби він разом із дружиною на зупинці «Княгинин» в м. Івано-Франківську зайшов до тролейбусу, який прямував в с. Ямниця. Вказав, що попросив потерпілого забрати рюкзак та звільнити місце для сидіння. Пояснив, що потерпілий свій рюкзак не забрав, а він із дружиною сіли неподалік на вільні місця. Звернув увагу суду, що до потерпілого не звертався, однак так як вони сиділи неподалік, то ОСОБА_1 почув як він назвав його образливими словами. Пояснив, що в подальшому він із дружиною та потерпілим вийшли із тролейбуса на одній зупинці громадського транспорту, і з метою з`ясування ситуації, яка склалась у тролейбусі, першим звернувся до ОСОБА_1 та здійснив кілька кроків в його напрямку. Зазначив, що після цього почала звучати нецензурна лайка з обох сторін і він, взявши потерпілого за куртку, притиснув його спиною до зупинки. Пояснив, що прямих ударів потерпілому не завдавав, а тілесні ушкодження з`явились у ОСОБА_1 від того, що він його притиснув до стіни споруди. Вказав, що конфлікт припинився після того як потерпілий розпилив газовий балончик.

Не зважаючи на захисну позицію обвинуваченого ОСОБА_2 , його винуватість у вчиненні за вказаних вище обставин кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, підтверджується всією сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які узгоджуються в деталях між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй належності, достовірності та допустимості, а у взаємозв`язку - є достатніми для таких висновків суду.

Потерпілий ОСОБА_1 показав, що 08.03.2020 року близько 19 год повертався додому громадським транспортом. Пояснив, що на вільне біля себе сидіння у тролейбусі поставив свій рюкзак. В подальшому до транспортного засобу зайшов ОСОБА_2 зі своєю дружиною, та обвинувачений штовхнувши рюкзак, сказав забрати його. На своє зауваження щодо висловлення прохання не в примусовій формі ОСОБА_2 почав виражатись нецензурною лайкою в його сторону. Зазначив, що після того як забрав рюкзак на вільне місце сіла дружина обвинуваченого, однак через 1 хв. вона разом із ОСОБА_2 пересіли на інші вільні у тролейбусі місця. Після цього через 10 хв., вийшовши із громадського транспорту на зупинці «Ямниця», побачив, що обвинувачений із дружиною теж вийшли із тролейбусу. Вказав, що ОСОБА_2 попрямував до нього та схопив його за верхній одяг і почав наносити удари у різні ділянки тіла. Після того, як йому вдалось вирватись, з метою припинення протиправних дій з боку обвинуваченого, забіг за зупинку громадського транспорту, однак обвинувачений попрямував за ним та продовжував наносити удари. Зазначив, що діставши з куртки газовий балончик, з метою самозахисту, розпилив його, після чого ОСОБА_2 наніс ще до 10 ударів, порвав куртку та, викинувши його рюкзак у канаву, попрямував із дружиною у невідомому напрямку. Пояснив, що даний газовий балончик міг використати і раніше, однак сподівався, що конфлікт вдасться владнати не застосовуючи його. Крім того показав, що на зупинці були свідки події, які намагались зупинити протиправні дії обвинуваченого. З обвинуваченим він раніше не був знайомий. При призначені покарання поклався на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_4 показала, що приблизно о 19 год 08.03.2020 року вона поверталась із м. Івано-Франківська, де провідувала хвору сестру, до місця свого проживання у с. Ямниця. Вказала, що зайшла в громадський транспорт на вул. Галицькій біля магазину «Барбарис», у тролейбусі обвинувачений із дружиною сиділи навпроти потерпілого, розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не чула, однак звернула увагу на зухвалу, на її думку, поведінку обвинуваченого із дружиною, які голосно розмовляли та забирали один у одного телефон. Вказала, що на зупинці «Ямниця» із транспортного засобу вийшла через один вихід разом із дружиною обвинуваченого. Вказала, що одразу як вийшла із громадського транспорту зупинилась на розі зупинки та перебувала на відстані близько 2 м від місця події, бо мала намір переходити автодорогу, однак почула крики обвинуваченого до потерпілого та, озирнувшись, побачила як ОСОБА_2 почав наносив удари потерпілому та, взявши його за шию, притиснув до стіни будівлі зупинки. В той час дружина обвинуваченого била ОСОБА_1 парасолею. Пояснила, що одразу ж почала кричати до обвинуваченого з вимогою припинити такі дії, однак останній їх продовжував і за даною зупинкою. Пояснила, що дана ділянка добре освітлюється, а відтак вона все добре бачила. Вказала, що неодноразово закликала обвинуваченого припинити свої дії, однак ОСОБА_2 перестав наносити удари тільки після того як вона крикнула, що їде поліція. Звернула увагу суду, що обвинувачений порвав куртку потерпілого, викинув сумку та шапку потерпілого в траву, де вона їх і знайшла та принесла ОСОБА_1 . Пояснила, що внаслідок дій обвинуваченого у потерпілого з`явилися сліди на шиї, він не міг говорити та не тримався на ногах. Після цього на місце події прибули працівники поліції яким вона надавала пояснення. Окрім того, вказала, що прибувши до місця проживання брата обвинуваченого, в квартирі якого знаходився і сам ОСОБА_2 із дружиною, бачила як останні із метою їхньої неідентифікації намагались втекти із приміщення через вікно.

Свідок ОСОБА_5 показав, що працює разом із обвинуваченим на ПАТ «Івано-Франківськцемент». 08.03.2020 року зайшов на зупинці «Княгинин» разом із обвинуваченим та його дружиною до тролейбуса. Одразу біля дверей справа сидів потерпілий. Пояснив, що бачив як дружина ОСОБА_2 попросила потерпілого забрати рюкзак, однак він його так і не забрав. В подальшому зазначив, що не чув що саме жінка говорила до потерпілого, оскільки в транспортному засобі було шумно, а він знаходився на певній відстані від них. Вказав, що була розмова і між обвинувачем та потерпілим, але на це не звернув уваги. При цьому суті розмови не чув, вказав, що більше нічого не бачив. Саму подію кримінального правопорушення теж не бачив, оскільки вийшов із тролейбусу швидше на одну зупинку.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що працює разом із ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на ПАТ «Івано-Франківськцемент». 08.03.2020 їхав разом із вищевказаними особами у тролейбусі на роботу. Вказав, що зайшовши до громадського транспорту, обвинувачений сказав до потерпілого, щоб той забрав сумку із сидіння. Зазначив, що чув як обвинувачений та потерпілий обмінялись нецензурними висловлюваннями в сторону один одного. ОСОБА_1 рюкзак із сидіння забрав. Вказав, що ОСОБА_2 із дружиною та потерпілий сиділи один навпроти одного і час від часу виникав словесний конфлікт, який в загальному тривав близько 10 хв. Пояснив, що відстань між ним та вищевказаними особами була невелика, в той час як ОСОБА_5 знаходився подалі від них, ближче до кінця салону. Вказав, що продовження конфлікту не бачив, так як вийшов із тролейбуса разом із ОСОБА_5 на зупинці ТОВ «Івано-Франківськцемент».

Додатково винуватість ОСОБА_2 підтверджується сукупністю доказів наданих стороною обвинувачення та безпосередньо досліджених судом, зокрема:

рапортом, зареєстрованим в ЄО №1170 від 08.03.2020 згідно із яким на лінію 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що 08.03.2020 о 19:43 год невідомий із яким виник конфлікт у тролейбусі побив заявника та подер куртку. Прибувши на місце події у ОСОБА_1 відібрано заяву та пояснення. Також відібрано пояснення у свідка ОСОБА_4 (а.с. 64);

рапортом, зареєстрованим в ЄО №1172 від 08.03.2020 відповідно до якого на лінію 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_7 , що 08.03.2020 близько 19:30 год ОСОБА_8 наніс ОСОБА_1 тілесні ушкодження: черепно-мозкову травму, забій правої кістки та тім`яної ділянки голови (а.с. 65);

протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 08.03.2020 року, поданої ОСОБА_1 , з якої вбачається, що 08.03.2020 близько 19:30 год у АДРЕСА_2 , вийшовши із тролейбусу №4, ОСОБА_8 наніс ОСОБА_1 удари в область голови, намагався душити, бив головою до зупинки (а.с.66);

постановою про призначення експертизи від 12.03.2020 відповідно до якої з метою з`ясування характеру, локалізації та механізму та часу утворення, ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих ОСОБА_1 , призначено судово-медичну експертизу (а.с. 67-68);

висновком експерта №156 від 06.04.2020, з якого вбачається, що дані наданої медичної документації на ім`я ОСОБА_1 свідчать, що виявлені й нього тілесні ушкодження: садна та синці в ділянках голови, шиї, лівої кисті, утворилися від дії тупих твердих предметів, могли утворитись як при нанесенні ударів кулаками, так і іншими тупими твердими предметами в вище вказані ділянки тіла, так і при ударах цими ділянками до таких, відносяться до легких тілесних ушкоджень (а.с.70);

протоколом огляду місця події від 13.05.2020 року з ілюстративною фототаблицею, об`єктом огляду якого є ділянка автодороги Н-09 «Мукачеве - Львів», що в с. Ямниця по вул. Галицька. Безпосереднім об`єктом огляду являється автобусна зупинка, що в с. Ямниця по вул. Галицька (а.с. 71-75);

протоколом проведення слідчого експерименту від 13.05.2020 року з ілюстративною фототаблицею, підчас якого ОСОБА_1 в присутності понятих, за участю статиста було запропоновано відтворити події, які мали місце 08.03.2020. ОСОБА_1 за участю статиста продемонстрував в яку частину тіла та як саме ОСОБА_2 наносив йому удари (а.с. 76-86);

протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13.05.2020 року з ілюстративною фототаблице та з додатком до протоколу. З даних документів встановлено, що ОСОБА_1 в присутності понятих, попередньо озвучивши ознаки за якими може впізнати особу, оглянувши фотографії, вказав, що впізнає особу, яка зображена на фотографії №3. Відповідно до додатку до протоколу особою, зображеною на фотографії за №3, є ОСОБА_2 (а.с. 87-90);

постановою про зміну кваліфікації кримінального правопорушення від 15.05.2020 відповідно до якої змінено кримінально-правову кваліфікацію кримінального провадження за № 12020090250000122 з ч.1 ст.125 КК України на ч.1 ст.296 КК України (а.с.91-92).

Таким чином, надаючи оцінку отриманим в судовому засіданні показанням потерпілого та обвинуваченого, суд приходить до висновку, що саме потерпілий надав об`єктивні показання, які узгоджуються із наявними в кримінальному провадженні доказами, а показання обвинуваченого є суперечливими.

Так, стороною обвинувачення винуватість ОСОБА_2 обґрунтовується показами потерпілого, як безпосереднього учасника подій та показах свідка ОСОБА_4 , а також висновком експерта та документами. При цьому, допитані за клопотанням сторони захисту свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_5 жодним чином не спростовують позицію сторони обвинувачення.

При цьому, обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив сам факт завдання тілесних ушкоджень однак зазначає, що підставою для цього стала неправомірна поведінка потерпілого, який відмовився звільнити місце в тролейбусі.

Одночасно суд звертає увагу на те, що саме ОСОБА_2 першим розпочав словесний конфлікт із потерпілим з приводу зайняття місця для сидіння рюкзаком останнього. Показання ОСОБА_2 про те, що приводом для конфлікту була неправомірна поведінка ОСОБА_1 жодним чином не підтверджуються, оскільки потерпілий на зауваження ОСОБА_2 зреагував та забрав рюкзак, що підтверджується показаннями свідка сторони захисту ОСОБА_6 . Крім того, відповідно до показань обвинуваченого, вийшовши із тролейбуса, саме він звернувся до потерпілого, а згідно з показаннями свідка ОСОБА_4 , саме ОСОБА_2 почав завдавати удари потерпілому.

Стосовно заперечень сторони захисту щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, суд зазначає наступне.

Так, вирішуючи питання доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 поза розумним сумнівом, суд виходив з того, що він, не визнаючи свою винуватість, не заперечив факти образливого висловлювання в громадському транспорті та на зупинці в сторону потерпілого, як і нанесення непрямих ударів в громадському місці в тому числі шляхом притиснення потерпілого до стіни зупинки.

На думку суду, не визнання винуватості обвинуваченим лежить у площині об`єкту кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України яким є громадський порядок, а також мотиву – явної неповаги до суспільства.

У правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 липня 2019 року у справі №288/1158/16-к, звернуто увагу на те, що хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства, як злочину проти громадського порядку та моральності.

Хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на підставі безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема показань потерпілого, свідків, підставою для висловлювання ОСОБА_2 в громадському місці нецензурною лайкою став незначний привід. При цьому конфлікт був спровокований саме ОСОБА_2 , як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція потерпілого на провокуючі дії стала приводом для подальшого насильства з боку обвинуваченого. Суд звертає увагу, що конфлікт мав у своїй основі не особисті відносини між його сторонами і останні до того часу взагалі не були знайомими.

Одночасно, після того як потерпілий вважав конфлікт вичерпаним, ОСОБА_2 вийшовши із громадського транспорту, на зупинці, тобто в громадському місці, першим звернувся до ОСОБА_1 , розпочав штовханину та почав наносити удари. Незважаючи на присутність свідка ОСОБА_4 підчас конфлікту, на її висловлювання з метою припинення нанесення ОСОБА_2 ударів потерпілому, останній таких дій тривалий час не припиняв. Обвинувачений підтвердив ту обставину, що тільки після розпилювання потерпілим вмісту газового балончика, він залишив місце події. Крім того, про вчинення ОСОБА_2 саме хуліганських дій додатково свідчить і пошкодження майна потерпілого (куртки) та викидання майна ОСОБА_1 в канаву. Суд звертає увагу і на те, що обвинувачений є наглядно значно фізично сильнішим від потерпілого, а відтак скориставшись перевагою та схопивши ОСОБА_1 за шию, обвинувачений таким чином намагався продемонструвати свою зверхність.

Таким чином суд залишає без уваги твердження обвинуваченого про самозахист від потерпілого, оскільки це спростовується показаннями свідка ОСОБА_4 . Крім того, як зазначено судом обвинувачений є наглядно фізично сильнішим від потерпілого, а відтак дана обставина обґрунтовано ставить під сумнів такі пояснення ОСОБА_2 .

Крім того, суд вважає безпідставним твердженням захисника стосовно відсутності в діях обвинуваченого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства оскільки на зупинці громадського транспорту нікого не перебувало, так як це спростовується показаннями свідка ОСОБА_4 , яка намагалась зупинити дії обвинуваченого. Одночасно, згідно показань свідка ОСОБА_6 потерпілий звільнив місце для сидіння, а відтак підстави для продовження конфлікту були відсутні.

Отже, обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й об`єктивні ознаки нахабної поведінки обвинуваченого свідчать про те, що вона не була зумовлена особистою неприязню до ОСОБА_1 , з яким він знайомим не був, а саме бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалась особливою зухвалістю, поєднаного з насильством над потерпілим.

Таким чином, дослідивши докази сторони обвинувачення та заперечення на них сторони захисту, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у тому, що він своїми умисними діями вчинив грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, а тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 296 КК України.

Крім того, судом уточнено викладені в сформованому обвинуваченні події, а саме в абзаці першому та другому державним обвинуваченням зазначено, що 08.03.2020 року близько 19 год. 10 хв. у м. Івано-Франківську ОСОБА_1 зайшов у громадський транспорт – тролейбус, щоб поїхати до місця свого проживання в с. Ямниця Тисменицького району. В цей час в даному громадському транспорті перебував ОСОБА_2 , який також направлявся в с. Ямниця Тисменицького району з дружиною ОСОБА_3 . Однак в судовому засіданні встановлено, що коли ОСОБА_2 зайшов до тролейбуса разом із дружиною у ньому вже перебував ОСОБА_1 .

Дані уточнення, як і інші, зокрема послідовність подій, викладені в обвинувальному акті та встановлені під час судового розгляду, на думку суду, відповідають вимогам абз. 1 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, а саме, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

При цьому такі уточнення формулювання не є зміною висунутого обвинувачення, яким обмежений суд відповідно до ч. 1, 3 ст. 337 КПК України чи виходом за його межі. Оскільки під час змін формулювання не відбулось зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, та не встановлено нових фактичних обставин кримінального правопорушення, зміна яких властива лише стороні обвинувачення - прокурору.

Крім того в судовому засіданні обговорено допущену прокурором тезнічну описку в обвинувальному акті. Жодних заперечень з даного приводу зі сторони захисту не поступило.

При призначенні покарання суд дотримується вимог кримінального закону, зокрема ст.65 КК України, та принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, відповідно до яких слід враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Водночас, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Так, суд враховує, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення є кримінальним проступком, ОСОБА_2 раніше не судимий, відповідно до довідок за №3469 від 14.05.2020 року і за №963 від 08.05.2020 на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Обставини, що пом`якшують покарання відповідно до ст.66 КК України, не встановлені.

Обставини, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, не встановлені.

З огляду на зазначене, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, як у загально-соціальному плані, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки, думку державного обвинувача, особи винуватого, потерпілого, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому серед альтернативних видів покарань, передбачених санкцією ч.1 ст.296 КК України, в редакції станом на момент вчинення кримінального правопорушення , покарання у виді штрафу.

При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлений.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід ОСОБА_2 на момент ухвалення вироку не обраний і підстав для його обрання суд не вбачає.

Речові докази, питання щодо яких суд має вирішити в порядку ст.100 КПК України, відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 381-382 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.

Апеляційна скарга на вирок суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Тисменицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя Гриньків Д.В.