Ухвала суду № 97727092, 16.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

16 червня 2021 року м. Київ № 640/9794/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16), в якій просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

16 лютого 2021 року судом було виготовлено виконавчі листи по справі, які 24.03.2021 було направлено на адресу позивача та отримані останньою 30.03.2021, що підтверджується витягом за результатами пошуку поштового відправлення по трекінговому номеру НОМЕР_1 на офіційному сайті ПАТ «Укрпошта».

24 березня 2021 року представник позивача звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, яка обґрунтована тим, що відповідач добровільно рішення суду не виконує.

05.05.2021 від відповідача надійшли заперечення на заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

08.06.2021 адміністративна справа повернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва, після її направлення до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що справа розглядалася у спрощеному провадженні, розгляд заяви проводиться відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 6 ст. 12, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України, оскільки справа є незначної складності.

Розглянувши матеріали справи та клопотання, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви і вирішення її по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Водночас, суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Відповідно до частини восьмої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримала виконавчі листи на примусове виконання рішення суду, що підтверджується витягом за результатами пошуку поштового відправлення по трекінговому номеру НОМЕР_1 на офіційному сайті ПАТ «Укрпошта».

Водночас, матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", внаслідок невиконання рішення суб`єктом владних повноважень у добровільному порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви має бути відмовлено.

Керуючись статтями 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.12.2020 у справі №640/9794/20.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа