Рішення № 97726424, 16.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 червня 2021 року Справа №520/16470/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини 3017,

Військової частини 3035

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 19.11.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 3017, Військової частини 3035, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту;

- зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення ним першого контракту у розмірі 12 800,00 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 30.10.2018;

- зобов`язати відповідача-1, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 30.10.2018;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.10.18 по 27.10.2020;

- зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.10.18 по 27.10.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день видання наказів про виключення зі складу військових частин відповідачами не здійснено належних ОСОБА_1 виплат.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.11.2020 справу передано на розгляд судді Ніколаєвій О.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/16470/2020.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву – протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем - Військовою частиною 3017 01.03.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідачем – Військовою частиною 3035 08.02.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно зазначив, що позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення, відтак підстави для задоволення частини позовних вимог, що стосуються Військової частини 3035 є необґрунтованими та безпідставними.

Представником позивача 05.03.2021 надано до суду відповідь на відзив, за змістом якого заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

У період з 29.03.2021 по 02.04.2021, 05.04.2021 та з 06.05.2021 по 16.05.2021, 28.05.2021, 10.06.2021 суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач 27.04.2017 був призваний на строкову військову службу до військової частини 3017.

Позивачем 27.10.2017 укладено контракт про проходження військової служби у військовій частині 3017, в якій проходив військову службу до 30.10.2018.

З 30.10.2018 позивача переведено до військової частини 3035 де він продовжив проходити військову службу.

З 27.10.2020 позивача виключено зі списків особового складу військової частини 3035 із закінченням строку контракту.

Станом на день прийняття наказів про виключення зі списків особового складу відповідачами не проведено з позивачем розрахунків: одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту та індексації грошового забезпечення.

Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає наступне.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон України №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).

Приписами статті 9 Закону України № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон України №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 1 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 2 Закону України №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до статей 4, 6 Закону України №1282-ХІІ (у редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту - Закон України №2017-III) індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статті 19 цього Закону є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту- Порядок №1078).

Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (у редакції чинній з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що позивач з даним позовом звернувся одночасно до Військової частини 3017 та Військової частини 3035.

Згідно позовних вимог спірними періодами є період з 27.04.2017-30.10.2018, що стосується Військової частини 3017 та період з 30.10.2018-27.10.2020, що стосується Військової частини 3035.

Згідно довідки, що видана Військовою частиною 3035 позивач отримував індексацію грошового забезпечення у грудні 2018, з квітня 2019 по жовтень 2020.

Доказів протилежного позивачем не надано, судом не встановлено.

Таким чином, позовні вимоги, що звернені до Військової частини 3035 підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини 3035 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у листопаді 2018, з січня по березень включно 2019 та зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Стосовно вимог, щодо нарахування та виплати індексації за період з 27.04.2017 по 30.10.2018 Військовою частиною 3017, судом встановлено, що така виплата позивачу не здійснена. Вказані обставини підтверджуються наданою відповідачем -1 довідкою.

З огляду на вказане, вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 30.10.2018 та зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 30.10.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, відповідач - 2 посилається на порушення позивачем строку на звернення до суду.

В силу приписів частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому судом враховується рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зі змісту якого слідує, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Отже, поняття грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, тому суд погоджується з доводами позивача, що ним не пропущено строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Відносно вимог про виз6нання бездіяльності відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.п.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 року, визначено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Згідно з п.1 розділу ХХІІ Порядку №260, одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується: особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки; особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком від 3 до 5 років; особам, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком від 1 до 5 років; особам, які підписали контракт строком на 5 років, із числа військовослужбовців, призначених на посади осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу після закінчення вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (підготовка яких здійснюється за державним замовленням), за умови вступу до виконання обов`язків за цими посадами.

Пунктом 3 розділу ХХІІ Порядку №260 визначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов`язків за посадою на підставі наказу командира.

Таким чином, виплата одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу, здійснюється за рапортом військовослужбовця у разі одночасного дотримання наступних умов: контракт укладено вперше; контракт укладено на строк від 3 до 5 років.

При цьому, виплата одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби була введена в дію саме п.п.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Суд зазначає, що ані Постанова №704, ані Порядок № 260 не передбачають виплату одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби особам, які уклали перший контракт на проходження військової служби до набрання чинності Постанови № 704, тобто до 01.03.2018 року.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу з 27.04.2017 року, тобто до 01.03.2018 року, відповідно, у Військової частини 3017 не виникло обов`язку щодо виплати на користь позивача одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частини друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Вирішуючи питання стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,0 грн., суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин першої-четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.

Згідно частини шостої статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Положеннями частини сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі атрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.09.2020 у справі №826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між позивачем (як замовником) та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойєрс» (як виконавцем) укладено договір про надання правової допомоги (далі по тексту - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу у зв`язку з порушення остаточного розрахунку грошовим забезпеченням під час звільнення військовослужбовця з військової служби з боку військових посадових осіб військової частини 3017 та військової частини 3035.

За умовами пункту 2.10 Договору для надання юридичної допомоги замовнику виконавець призначив адвоката Пушкарьова І.О.

Згідно з пунктом 4.1 Договору за виконання зобов`язань, передбачених Договором, замовник зобов`язався сплатити готівкою готівкові кошти у розмірі 8000,0 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, представником позивача надано: реєстр дій та витрат на правовий захист, акт виконаних робіт, рахунок на оплату, квитанцію, меморіальний ордер.

Вказаними документами підтверджено, що Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойєрс» надано позивачу послуги з професійної правничої допомоги.

Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Водночас, суд враховує, що за результатами розгляду справи позовні вимоги задоволено частково.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, законодавцем наведено чіткий перелік витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката до якого не входить сплата замовником суми ПДВ.

Таким чином, включення адвокатом до розрахунку витрат на правову допомогу суми ПДВ у розмірі 500,00 грн., яку сплачує замовник, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору у даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову, не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, тому суд вважає обґрунтованим, об`єктивним та таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Військової частини 3017 (вулиця Академіка Проскури, будинок 1, місто Харків, 61070, код ЄДРПОУ: 39309315), Військової частини 3035 (вулиця Добровольского, будинок 2, місто Слов`янськ, 84100, код ЄДРПОУ: 23313902) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3017 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 30.10.2018.

Зобов`язати Військову частину 3017 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.04.2017 по 30.10.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у листопаді 2018, січень-березень 2019 включно.

Зобов`язати Військову частину 3035 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за листопад 2018, січень-березень 2019 включно.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3017 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 750,0 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3035 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 750,0 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 16.06.2021.

Суддя О.В. Ніколаєва