Рішення № 97725186, 16.06.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 р. № 400/2134/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачів:1: Первомайської районної ради Миколаївської області, вул. Чкалова, 12, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200, 2: Голови Первомайської районної ради Миколаївської області, вул. Чкалова, 12,Первомайськ, м. Миколаївська область, 55200,

про:визнання протиправним та скасування розпорядження № 71-рк від 04.03.21 р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 5000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Первомайської районної ради Миколаївської області (далі – відповідач 1, Рада) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 04.03.2021 р. № 71-рк, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 5000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що розпорядження про звільнення її з посади є незаконним, оскільки рішення про реорганізацію безпосередньо Первомайської Ради не приймалось, питання про скорочення чисельності або штату виконавчого апарату ради не вирішувалось. Процедури реорганізації та скорочення штату стосувались лише Арбузинської, Кривоозерської та Врадіївської районних рад, які приєднувались до Первомайської районної ради. За відсутності рішення про скорочення, звільнення позивача під приводом скорочення є порушенням. Рішення від 18.12.2020 р. № 2, яким затверджено Положення про виконавчий апарат та структуру виконавчого апарату Ради, опубліковано 14.01.2021 р., однак уже 04.01.2021 р. позивача попереджено про наступне вивільнення, з посиланням на рішення від 18.12.2020 р. № 2, яке ще не набуло чинності. Крім того, Позивач акцентує увагу суду, що Профспілковим комітетом не надано згоди на звільнення позивача. Позивачу було запропоновано тільки одну вакантну посаду в юридичному відділі, однак вона від неї відмовилась через відсутність спеціальної освіти. Відповідачем допущено також порушення прав позивача як жінки, яка поєднує працю з материнством, оскільки є одинокою матір`ю дитини до 6 років Позивач вважає, що Відповідачем порушено процедуру остаточного розрахунку при звільненні, оскільки її звільнено 04.03.2021 р., а остаточний розрахунок проведено 10.03.2021 р. Через свавілля Відповідача при її незаконному звільнені понад два місяці ОСОБА_1 знаходилася в постійному стресі, це завдавало їй моральних страждань та шкоду здоров`ю, через що вона була вимушена перебувати на лікарняному. Позивач погано почувалася, неодноразово зверталася за медичною допомогою, витрачала кошти на лікування, її життя і трудова діяльність вийшли поза рамки нормального, звичайного русла. Позивач просить суд стягнути з Відповідача моральну шкоду в сумі 5000 грн, скасувати незаконне Розпорядження від 04.03.2021 р. № 71-рк, поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу

17.05.2021 р. відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву (а. с. 46-55), де вказано, що затвердження структури та загальної чисельності апарату Первомайської ради є виключною компетенцією Ради. Рішення від 18.12.2020 р. № 2 набуло чинності з моменту його прийняття. Ч. 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі – Закон № 280) застосовується до актів нормативно-правового характеру. Фактично у виконавчому апараті Ради відбулися зміни в організації виробництва та праці, а саме: скорочення деяких структурних підрозділів та штату їх працівників. Позивача попереджено про наступне звільнення під підпис розпорядженням від 04.01.2021 р. № 1-рк та двічі запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста юридичного відділу, від якої вона відмовилась. Станом на дату пропозиції та протягом дії двомісячного терміну попередження інших вакантних посад у виконавчому апараті Раді не було. Після спливу строку попередження, позивача звільнено з посади відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). Враховуючи необґрунтованість рішення профспілкового комітету та упередженість відмови профспілкового органу (оскільки всі п`ять членів профспілкового комітету підлягали звільненню у зв`язку з проведенням реорганізації), роботодавець у межах чинного законодавства скористався своїм правом звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. За час затримки розрахунку при звільненні позивачу виплачено середній заробіток за період з 05.03.2021 р. по 08.03.2021 р. згідно з розпорядженням від 09.03.2021 р. № 77-рк. Таким чином, Відповідач дотримався всіх вимог чинного трудового законодавства під час звільнення Позивача, а тому позовні вимоги не належать задоволенню. Крім того, Відповідач 1 загострив увагу суду, що оскаржуване розпорядження було прийняте на підставі чинного законодавства, у межах повноважень і виключної компетенції керівника – голови Первомайської районної ради Миколаївської області.

Ухвалою від 18.05.2021 р. суд залучив голову Первомайської районної ради Миколаївської області в якості другого відповідача по справі (далі – відповідач 2, Голова Ради).

Відповідач 2 подала відзив на позовну заяву 31.05.2021 р. (а. с. 104-116), який по суті аналогічний відзиву відповідача 1.

03.06.2021 р. позивач подала відповідь на відзиви, де зазначила, що відповідачі жодним чином не заперечили в частині порушення її прав як жінки, яка поєднує працю з материнством. Була відсутня реальна реорганізація Ради, зміни в організації роботи, напряму діяльності тощо. Позиція відповідачів щодо необґрунтованості та упередженості відмови профспілкового органу підлягає критичній оцінці, оскільки у відповіді профспілки від 16.01.2021 р. конкретизовано, які саме норми закону порушує відповідач. Відповідачем не виконано обов`язку щодо надання пропозицій щодо всіх наявних вакантних посад.

10.06.2021 р. відповідачі подали пояснення на відповідь на відзив, де вказано, що статус позивача як одинокої матері не заперечується. З метою дотримання переваг у залишенні на роботі позивачу було двічі запропоновано вакантну посаду. Підстави та зміна структури виконавчого апарату Ради не є предметом позову. У відмові профспілкового органу наведено перелік статей КЗпП України, однак конкретних порушень та причин відмови не зазначено. Упередженість висновку профспілки в тому, що всі 5 членів, які розглядали подання щодо позивача, були попереджені про майбутнє вивільнення.

Сторони подали клопотання про прийняття рішення за їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач прийнята на службу до органів місцевого самоврядування з 19.12.2018 р., а з 02.05.2019 р. працювала на посаді начальника загального відділу Ради (а. с. 8).

Рішенням Ради від 18.12.2020 р. № 2 затверджено Положення про виконавчий апарат та про структуру виконавчого апарату Ради (а. с. 12-13). У новій структурі виконавчого апарату Ради загальний відділ відсутній. Рішення оприлюднено 14.01.2021 р. (а. с. 14).

На виконання рішення Ради від 18.12.2020 р. № 2 розпорядженням Голови Ради від 18.12.2020 р. № 40-р внесено зміни до штатного розпису виконавчого апарату Ради, зокрема, виведено зі структури виконавчого апарату Ради загальний відділ та скорочено посаду начальника відділу (а. с. 66-67).

Розпорядженням Голови Ради від 04.01.2021 р. № 1-рк попереджено працівників Ради (у тому числі позивача) про наступне вивільнення в порядку ст. 49-2 КЗпП України (а. с. 15-16). До розпорядження додавалася пропозиція щодо працевлаштування, зокрема, позивачу запропоновано посаду головного спеціаліста юридичного відділу (а. с. 58).

Від ознайомлення з розпорядженням від 04.01.2021 р. № 1-рк позивач відмовилась, а також відмовилась від переведення ї на запропоновану посаду головного спеціаліста юридичного відділу, про що складено відповідний акт від 04.01.2021 р. (а. с. 56).

16.01.2021 р. відбулося засідання профспілкового комітету Ради, що оформлено протоколом № 1 (а. с. 18-19). Профспілковий комітет дійшов висновку, що роботодавцем порушено норми КЗпП України (ст. 42, 49-4, 179, 184, 252), а також ст. 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Роботодавцем аргументовано не викладено причин та економічного обґрунтування скорочення працівників (у тому числі позивача). Тому профспілковий комітет прийшов до висновку про те, що відсутні визначені законодавством підстави для проведення скорочення вказаних у поданні осіб, їх звільнення потягне порушення права на працю, а тому профспілковий комітет не погодив звільнення, зокрема, позивача (а. с. 17).

21.01.2021 р. на апаратній нараді позивачу вдруге запропоновано посаду головного спеціаліста юридичного відділу, від якої позивач відмовилась (а. с. 61-63).

Розпорядженням Голови Ради від 04.03.2021 р. № 71-рк позивача звільнено з посади начальника загального відділу Ради за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 04.03.2021 р. (а. с. 9).

Розпорядженням від 04.03.2021 р. № 76-рк внесено зміни до розпорядження від 04.03.2021 р. № 71-рк в частині підстави звільнення – у зв`язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 10).

На підставі розпорядження від 09.03.2021 р. № 77-рк позивачу виплачено середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 05.03.2021 р. по 08.03.2021 р. (а. с. 11).

Позивачем у Позовній заві та Відповіді на Відзив від 03.06.2021 року ставиться питання про порушення Відповідачем порядку її звільнення саме через те, що Відповідачем фактично не проведена реорганізація районної Ради, не проведено й змін в організації роботи райради, а відтак, у Відповідача були відсутні підстави для проведення скорочення штату та працівників райради, їх звільнення.

Виходячи з фактичних обставин справи, судом з`ясовано, що Відповідачем 1 було прийнято Рішенням Ради від 18.12.2020 р. № 2, яким затверджено Положення про виконавчий апарат та про структуру виконавчого апарату Ради

На виконання рішення Ради від 18.12.2020 р. № 2 розпорядженням Голови Ради від 18.12.2020 р. № 40-р внесено зміни до штатного розпису виконавчого апарату Ради, зокрема, виведено зі структури виконавчого апарату Ради загальний відділ та скорочено, у тому числі й посаду начальника відділу.

Ні позивачем, ні особами, чиї посади вивільнялися, ані профспілковим комітетом ці нормативно-розпорядчі акти Відповідача 1 не оскаржувалися, а відтак, є чинними та належать виконанню.

Права Позивача порушенні саме актом індивідуальної дії, прийнятим Відповідачем 2 Розпорядження Голови первомайської райради № 71-рк від 04.03.2021 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування врегульовано Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі – Закон № 2493), котрий визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону № 2493 служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою в органах місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 7 Закону № 2493 передбачено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", цим та іншими законами України.

Отже, звільнення зі служби в органах місцевого самоврядування регулюються Законом № 2493, на відносини, не врегульованих цим законом, поширюються норми законодавства про працю, зокрема КЗпП України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

У свою чергу, статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно із статтею 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:

1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;

2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;

3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.

4) отримання згоди та/або вмотивованої відмови на звільнення працівника профспілкового комітету, членом якого він є.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11.07.2018 року у справі № 816/1232/17.

Отже, лише виконання роботодавцем усіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні штатів, реорганізації ліквідації, суттєві змін умов праці є підставою для правомірного звільнення.

Так, матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося представником Відповідача в судовому засіданні, що станом на день попередження Позивача про вивільнення (04.01.2021 року) їй було запропоновано лише одну посаду – Головного спеціаліста юридичного відділу (а. с. 15-16). При цьому, в матеріалах справи містяться докази, що на цей час та в цей же день іншим особам були запропоновані ще дві вакантні посади - Головного спеціаліста юридичного відділу запропоновано працівнику ОСОБА_2 (а. с. 119) та Головного спеціаліста фінансово-господарського відділу запропоновано ОСОБА_3 (а. с. 133).

Суд вважає, що Відповідачем 1 неправомірно, при наявності трьох вакантних посад, запропоновано Позивачеві лише одну.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 року у справі № 6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі № 816/1232/17 від 11.07.2018 року.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується представником Відповідача в судовому засіданні, що профспілковим комітетом не надавалася згода на звільнення Позивача.

Суд критично оцінює позицію Відповідача, що він має право не враховувати висновки профспілкового комітету лише тому, що вони, на його думку, недостатньо обґрунтовані.

Так, у судовому засіданні представник Відповідача пояснила, що у Висновку профспілкового комітету від 16.01.2021 року відсутні повні анкетні дані Позивача, відсутні відомості, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю та виховує дитину до 6-ти років. Саме відсутність цих даних Відповідач розцінив як необґрунтованість висновку профспілкового комітету.

Виходячи із змісту частини третьої статті 252 КЗпП України та частини третьої статті 41 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” звільнення керівників виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів) допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок). Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених статтями 43, 43-1 КЗпП України, допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, що є дотриманням гарантій, передбачених статтею 252 КЗпП України та статтею 41 “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, такий висновок узгоджується з висновком верховного суду, що викладений у справі № 6-79цс11 від 06.02.2012 року.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Відповідачем порушена процедура звільнення Позивача із займаної посади, Розпорядження про звільнення ОСОБА_1 від 04.03.2021 року № 71-рк винесено Відповідачем 2 неправомірно та належить скасуванню.

Щодо позовних вимог про поновлення на посаді організаційного відділу Первомайської районної ради Миколаївської області, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно роз`яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, підтверджується копією трудової книжки позивача та низкою розпорядчих актів індивідуальної дії Відповідача, ОСОБА_1 до звільнення обіймала посаду – начальника загального відділу Первомайської районної ради Миколаївської області. А відтак, при вирішенні питання про поновлення на роботі Позивача можливо поновити на посаді, з якої її було звільнено.

Однак позивач у позовних вимогах просить суд поновити її на посаді начальника організаційного відділу Первомайської районної ради, яку вона на день звільнення не обіймала. А відтак, у задоволенні цих позовних вимог Позивачеві належить відмовити.

Водночас, відповідно до положень ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне скористатися наданим йому правом та з метою належного захисту порушеного права Позивача вийти за межі позовних вимог, обравши належний спосіб захисту порушеного права, а саме: поновити Позивач на посаді Начальника загального відділу Первомайської районної ради Миколаївської області та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розрахунок суми заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 р. № 100 (далі – Порядок № 100).

Згідно з п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Загальна тривалість вимушеного прогулу позивача за період з 05.03.2021 р. по день винесення рішення судом 16.06.2021 року включно склала 70 робочих днів (березень - 18 днів, квітень - 22 дні, травень - 18 днів, червень - 12 днів).

Відповідно до наданої Позивачем суду довідки про заробітну плату (а. с. 29) останніми місяцями роботи позивача, за які виплата заробітної плати здійснена в повному обсязі, є лютий 2021 року (5964,906 грн за 28 днів) та січень 2021 року (12023,66 грн за 31 день).

Так, сума середньоденного заробітку складає 305 грн.

Загальна сума грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу склала 21 350 грн (70 робочих днів * 305 грн).

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, заробітна плата в розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 7453,10 грн за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Встановивши протиправність розпорядження 04.03.2021 р. № 71-рк, яким Позивачку звільнено з посади, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

У той же час, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн, оскільки статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови).

Пунктом 5 зазначеної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач перебувала на амбулаторних листках непрацездатності у лікаря педіатра через хворобу дитини. З урахуванням того, що позивач не надала суду жодних доказів завдання Відповідачем їй моральної шкоди, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, додаткових зусиль, спрямованих на організацію свого життя, суд не вважає заяву позивача про відшкодування моральної шкоди обґрунтованою. Водночас, суд вважає достатньою сатисфакцією для морального відновлення позивача сам факт поновлення позивача на посаді та стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки судовий збір сплачено за позовну вимогу, в задоволенні якої відмовлено, його сума позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Первомайської районної ради Миколаївської області (вул. Чкалова, 12, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200, ідентифікаційний код 24789854) та голови Первомайської районної ради Миколаївської області (вул. Чкалова, 12, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200) про визнання протиправним та скасування розпорядження від 04.03.2021 р. № 71-рк, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 5000,00 грн – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Первомайської районної ради Миколаївської області від 04.03.2021 р. № 71-рк "Про звільнення ОСОБА_1 ".

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника загального відділу Первомайської районної ради – з 05.03.2021 р.

4. Стягнути з Первомайської районної ради Миколаївської області (вул. Чкалова, 12, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200, ідентифікаційний код 24789854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13896,90 грн (тринадцять тисяч вісімсот дев`яносто шість грн 90 коп.), без урахування заробітної плати за один місяць.

5. Стягнути з Первомайської районної ради Миколаївської області (вул. Чкалова, 12, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200, ідентифікаційний код 24789854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 7453,10 грн (сім тисяч чотириста п`ятдесят три грн 10 коп.).

6. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

7. В решті призовних вимог – відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 16.06.2021 р.

Суддя Н.В. Лісовська