Рішення № 97723469, 17.06.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 червня 2021 р. Справа № 120/4065/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до: Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40108672) про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі – ГУ НП у Вінницькій області, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП у Вінницькій області від 25.02.2021 № 28 о/с про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції;

поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ НП у Вінницькій області;

зобов`язати ГУ НП у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.02.2021 по час поновлення на службі в національній поліції України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказує на протиправність наказу ГУ НПУ у Вінницькій області №28 о/с від 25.02.2021 про звільнення зі служби ОСОБА_1 за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки такий наказ прийнятий в день подання позивачем рапорту на звільнення, в порушення положень законодавства, якими врегульовано питання звільнення працівника за власним бажанням без направлення позивача на військово-лікарську комісію, без видачі йому наказу про звільнення (витягу з наказу) та без видачі трудової книжки. Також представник ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем проігноровано волевиявлення позивача щодо відкликання рапорту на звільнення, який подано до закінчення визначеного Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України) чотирнадцятиденного строку. Тому, з метою скасування зазначеного наказу, поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.02.2021 по час поновлення на службі, представник звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 07.05.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також сторонам встановлені строки на подання заяв по суті справи: відзиву, відповіді на відзив та заперечення.

11.05.2021 представник позивача подав до суду завірену копію рапорта позивача від 25.02.2021 про звільнення за власним бажанням, а 24.05.2021 – завірену копію довідки про доходи ОСОБА_2 від 21.05.2021.

19.05.2021 представник ОСОБА_1 подав до суду додаткові обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу, зазначивши, що прийняття відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення позивача тією ж датою, що й дата рапорту на звільнення, на підставі рапорту, в якому не вказані поважності причин звільнення та дата звільнення, окрім порушення прав позивача, є порушенням норм законодавства, якими врегульована процедура звільнення за власним бажанням.

27.05.2021 представник ГУ НП у Вінницькій області подав до суду клопотання про розгляд справи з викликом (повідомленням) учасників.

Крім того, 27.05.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ГУ НП у Вінницькій області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив представник зазначає, що наказом ГУ НП у Вінницькій області від 25.02.2021 № 28 о/с, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", звільнено зі служби в поліції за п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 майора поліції ОСОБА_1 , начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУНП у Вінницькій області з 25.02.2021, на підставі рапорту від 25.02.2021. Вказує, що рапорт ОСОБА_1 на відкликання рапорту на звільнення хоч і датований 01.03.2021, але він надійшов до УКЗ ГУ НП у Вінницькій області лише 20.04.2021, тобто поза строком, передбаченим ст. 38 КЗпП України, а тому не підлягав задоволенню. Також представник відповідача зазначає, що позивачем вчинено всі активні дії, спрямовані на звільнення із займаної посади за власним бажанням, зокрема подана 24.03.2021 на офіційному веб-сайті НАЗК декларація "перед звільненням".

Від представника позивача у свою чергу на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій вважає відзив необґрунтованим та таким, що в жодній мірі не спростовує протиправність дій відповідача щодо прийняття оскаржуваного наказу без дотримання визначеного законодавством двотижневого строку. Зазначає, що відповідач у відзиві не вказує, яким чином свідоме подання рапорту на звільнення заперечує або скасовує право позивача на його відкликання протягом двотижневого строку. Доводи відповідача про те, що подана позивачем декларація «перед звільненням» є активною дією, спрямованою на звільнення, сторона позивача вважає оціночним твердженням, що не відповідає дійсним намірам позивача, який з метою уникнення застосування до нього штрафів лише виконав приписи антикорупційного законодавства.

03.06.2021 представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив позивача. Обґрунтовуючи свою позицію, звертає увагу суду, що фактично позивач повідомив ГУ НП у Вінницькій області про намір відкликати рапорт на звільнення 20.04.2021, через майже 2 місяці від дня його написання (25.02.2021). Зазначає, що ч. 2 ст. 38 КЗпП України встановлено дві обов`язкові умови, за яких працівник має право на продовження трудових правовідносин з роботодавцем, а саме: працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору. При цьому представник ГУ НП у Вінницькій області вказує, що позивач від дня написання рапорту на звільнення на робочому місці не з`являвся.

Ухвалою від 09.06.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання представника ГУ НП у Вінницькій області про розгляд справи у судовому засіданні з викликом (повідомленням) учасників справи та розпочав розгляд справи по суті, про що повідомлено сторін даною ухвалою.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові аргументи, викладені сторонами, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив службу на посаді начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ НП у Вінницькій області.

25.02.2021 позивач звернувся до керівництва ГУ НП у Вінницькій області з рапортом про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням.

Наказом ГУНП у Вінницькій області від 25.02.2021 № 28 о/с, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", звільнено зі служби в поліції за п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 майора поліції ОСОБА_1 , начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ НП у Вінницькій області з 25.02.2021, на підставі рапорту від 25.02.2021.

01.03.2021 позивач підготував рапорт, в якому просив залишити без розгляду його рапорт від 25.02.2021 щодо звільнення. Вказаний рапорт як вхідна кореспонденція зареєстрований УКЗ ГУ НП у Вінницькій області 20.04.2021, що підтверджується відтиском печатки ВДЗ ГУ НП у Вінницькій області з вх. № 2061/101/11-2021.

За результатами розгляду даного рапорту ОСОБА_1 листом ГУ НП у Вінницькій області від 30.04.2021 № 1807/12/03-2021 повідомлено, що наказом ГУНП у Вінницькій області від 25.02.2021 № 28 о/с на підставі власноручно написаного рапорту його (позивача) звільнено зі служби в Національній поліції України за п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" з 25.02.2021. Зазначено, що 20.04.2021 позивачем особисто в управлінні кадрового забезпечення ГУ НП у Вінницькій області отримано трудову книжку та витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції. Також відповідач вказав, що оскільки зустрічний рапорт позивача від 01.03.2021 надійшов 20.04.2021, то задовольнити його неможливо.

Не погоджуючись з наказом ГУ НП у Вінницькій області від 25.02.2021 № 28 о/с про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про національну поліцію" (Закон №580).

Частиною 1 статті 1 Закону №580-VIІI передбачено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Положеннями частини 1 статті 3 Закону № 580-VIII закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частинами 1-2 статті 59 Закону № 580-VIII визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами ч.ч. 3-4 ст. 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

За змістом пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Приписами ч.ч. 2-3 статті 77 Закону №580-VIII визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Більш детального урегулювання питання звільнення за власним бажанням Закон України "Про Національну поліцію" не визначено.

Отже, з аналізу положень Закону України «Про Національну поліцію» видно, що вказаним нормативно-правовим актом не урегульовано процедуру та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення.

Відсутнє правове врегулювання вказаного питання і в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877 Положенні про Національну поліцію.

Разом з тим, розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що Національна поліція України є структурою Міністерства внутрішніх справ і в питаннях своєї діяльності та проходження служби поліцейськими керується в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ.

Таким чином, нормативно-правові акти, які прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про неї, мають застосовуватися, як норми спеціального права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114).

Отже, спеціальним актом законодавства, нормами якого врегульовані спірні правовідносини та чинним на час їх виникнення є Положення № 114.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 22.10.2019 у справі № 804/4997/17.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі № 826/16621/17 та від 24.01.2019 у справі № 817/981/17, "приписи Положення №114 у частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону №580-VIII, а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу, у разі звільнення за власним бажанням".

Вказане виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України, зокрема статті 38, з підстав поширення дії останнього лише за умови неврегульованості вказаних питань нормами спеціального законодавства.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.02.2021 у справі № 826/10404/16.

Відповідно до підпункту "ж" пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Таким чином, звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов`язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Відповідно до пункту 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, про що працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.

Суд зазначає, що тримісячний строк, встановлений пунктом 68 Положення №114, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до постановлення наказу про звільнення і є обов`язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено.

Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою, в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 20.05.2020 у справі №804/868/16.

Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служби в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

При цьому, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

У постанові від 26.10.2016 у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 №821/761/17.

У наданому до суду рапорті ОСОБА_1 від 25.02.2021, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, відсутня конкретна дата, з якої (до настання якої) позивач мав бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку.

Подання позивачем відповідного рапорту без зазначення конкретної дати звільнення, на переконання суду свідчить про відсутність належного його волевиявлення щодо звільнення.

Учинена на рапорті резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містила ні пропозиції, ні погодження строку, з якого служба позивачем може бути припинена. Доказів того, що в іншій формі позивач і відповідач обговорювали дату звільнення ОСОБА_1 суду не надано.

Оскільки рапорт позивача на звільнення датований 25.02.2021, то у зв`язку з відсутністю у ньому конкретної дати звільнення, відповідний наказ про звільнення позивача мав бути виданий не раніше 25.05.2021. В той же час наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнятий 25.02.2021, тобто в день подання рапорту позивачем про його звільнення.

Суд також враховує, що до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку позивачем був поданий рапорт про відкликання рапорту від 25.02.2021, однак відповідачем він не був взятий до уваги, чим порушено право позивача на працю.

Таким чином, суд вважає, що видача ГУ НП у Вінницькій області наказу про звільнення позивача зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку є неправомірною.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 09.02.2021 у справі № 826/10404/16.

Відтак, оскільки відповідач порушив порядок звільнення позивача зі служби в поліції, це є підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу.

Враховуючи, що нормами Закону № 580-VIII не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно з положеннями статті 7 КАС України вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З аналізу вказаної норми суд зазначає, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі та час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим лише за умови встановлення факту незаконного звільнення особи.

Суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 09.12.2015 у справі № 6-2123цс15 вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Аналогічного висновку дійшов ВС у постанові від 13.11.2019 у справі № 587/2365/15-а.

Пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 "Про судове рішення в адміністративній справі" зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 19 постанови від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 27.05.2014 у справі № 21-108а14, від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14, відповідно до яких закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями про обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що позивача звільнено без законної підстави, позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений. Відтак, позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ НП у Вінницькій області підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про виплату грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 26.02.2021, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 09.12.2015 у справі №6-2123цс15 вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.11.2019 у справі №587/2365/15-а.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Так, відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Проте, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988).

Пунктом 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пункт 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260) визначає, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Пункт 6 розділу ІІІ Порядку №260 передбачає, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин діє Закон України "Про національну поліцію" та Порядок №260, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №814/2648/16, від 17.01.2019 у справі №805/2706/17-а.

Згідно з довідкою ГУНП у Вінницькій області про доходи ОСОБА_1 заробітна плата за грудень 2020 року складає 18617,52 грн, за січень 2021 року – 17574,19 грн, середньоденна заробітна плата складає 583,74 грн, середньомісячна – 18905,85 грн.

Період вимушеного прогулу позивача з 25.02.2021 по 17.06.2021 становить 112 днів у календарному обчислені (3 дні у лютому + 31 день у березні + 30 днів у квітні + 31 день у травні + 17 днів у червні).

Відтак, сума середнього заробітку за даний період із моменту звільнення до моменту прийняття у справі судового рішення по суті, яка підлягає виплаті позивачу становить 65378,88 грн = 112 (к.д. вимушеного прогулу) * 583,74 грн (середньоденне грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

З огляду на зазначене суд вирішив стягнути з ГУ НП у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період 26.02.2021 по 17.06.2021 в сумі 65378,88 грн з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів до бюджету.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнень за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності ГУ НП у Вінницькій області та присудження виплати грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць.

Згідно зі частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 25.02.2021 № 28 о/с про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України.

Поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з 26.02.2021.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період 26.02.2021 по 17.06.2021 в сумі 65378,88 грн (шістдесят п`ять тисяч триста сімдесят вісім гривень вісімдесят вісім копійок), з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів до бюджету.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді начальника відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та присудження виплати грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40108672)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна