Вирок № 97722857, 16.06.2021, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Попова В. О.

Справа № 644/2494/20

Провадження № 1-кп/644/149/21

16.06.2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Попової В.О.,

за участю:

секретарів судового засідання - Дашкової К.С., Луценко К.В.,

прокурорів- Гнатенко В.С., Цупко Ю.В., Семенюка В.В.,

потерпілого - ОСОБА_1 ,

захисника - адвоката Абдулаєвої-Мартіросян І.Х.,

обвинуваченого - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12020220530000507 від 10.03.2020 року у відношенні

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, з середньо- спеціальною освітою, адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-14.08.2008 року Ленінським районним судом м. Харкова за ст. 198, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки з застосуванням ст.75,76 КК України з іспитовим строком на 3 роки;

-29.03.2013 року Старобільським районним судом Луганської області за ч. 4 ст.187, ч.3 ст.28 ст.353, ч.5 ст.185, ч. 3 ст. 28 ч.3 ст. 358 КК України, з застосуванням ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 10 років 6 місяців з конфіскацією всього особистого майна. Звільнився 14.09.2018 року з ДУ "Полтавська виправна колонія № 64" по закінченню строку відбуття покарання з урахуванням зарахування на підставі ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 12.10.2016 року в строк покарання попереднього ув`язнення в період з 19.02.2011 року по 23.01.2014 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, -

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

28.02.2020 року у період часу з 19 години 30 хвилин до 20 години 00 хвилин обвинувачений ОСОБА_2 , перебуваючи в загальному коридорі на третьому поверсі будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, в ході конфлікту з потерпілим ОСОБА_1 , маючи умисел, направлений на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень останньому, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, підійшов до потерпілого ОСОБА_1 , який лежав на правому боці на підлозі загального кориду, та наніс потерпілому ОСОБА_1 приблизно 10 ударів правою ногою по руках, ногах та голові, після чого наніс правою ногою приблизно 2-3 удари в область живота потерпілого та приблизно ще 5 ударів по руках, ногах та голові, в результаті чого заподіяв потерпілому ОСОБА_1 наступні тілесні ушкодження: садно лобової області справа, синець в області лівого ліктьового суглоба та закрита травма живота: розрив селезінки, внутрішньочеревна кровотеча. Садно лобової області справа та синець в області лівого ліктьового суглоба відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень; закрита травма живота: розрив селезінки, внутрішньо черевна кровотеча відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.

Обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у скоєному визнав частково та зазначив , що не хотів настання наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень для потерпілого ОСОБА_1 . В судовому засіданні від 14.06.2021 року обвинувачений ОСОБА_2 пояснив, що 28.02.2020 року у вечорі приблизно з 19 години 30 хвилин до 20 години 00 хвилин перебував на третьому поверсі будинку АДРЕСА_2 , де в нього стався конфлікт з малознайомим йому потерпілим ОСОБА_1 , який, перечепившись через поріг та не втримавши рівновагу, впав та лежав на підлозі. Бажаючи налякати потерпілого ОСОБА_1 , він підійшов до останнього та рукою наніс потерпілому ОСОБА_1 . запотиличник, після чого наніс ще декілька ударів ногою в область ніг та рук. Допускає, що міг нанести удар потерпілому ОСОБА_1 в тому числі в область тулуба. Зазначив, що він займається спортом, але вважає, що наносив потерпілому ОСОБА_1 удари з незначною силою, по десятибальній шкалі силу своїх ударів він оцінює десь на «4» - «5». Зазначив, що інцидент був не дуже тривалий, близько чотирьох - п`яти хвилин. Додав, що, оскільки потерпілий ОСОБА_1 кричав від болю, то перед тим як піти з місця події, він сказав ОСОБА_10 по кличці «ОСОБА_10» викликати швидку в разі необхідності. Не виключає, що міг нанести потерпілому удари ногою в кількості, зазначеній в обвинувальному акті, проте категорично заперечив, що наносив удари дерев`яною битою. Стверджує, що причиною конфлікту було те, що потерпілий ОСОБА_1 веде асоціальний спосіб життя; саме поведінка потерпілого ОСОБА_1 спровокувала його на вчинення злочину. Не оспорює, що внаслідок його противоправних дій потерпілому ОСОБА_1 було спричинено тілесні ушкодження, зазначені в обвинувальному акті. Про скоєне ним шкодує, оскільки не хотів настання наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень для потерпілого ОСОБА_1 .

Крім часткового визнання обвинуваченим ОСОБА_2 своєї вини, його вина у фактично скоєному повністю підтверджується поясненнями потерпілого, свідка та зібраними в ході досудового розслідування документами.

Допитаний в судовому засіданні в якості потерпілого ОСОБА_1 пояснив, що 28.02.2020 року у вечорі піднявся на третій поверх будинку АДРЕСА_2 , де привітався з хлопцем на ім`я ОСОБА_10 по кличці « ОСОБА_10 », після чого побачив як з верхнього поверху спускався обвинувачений ОСОБА_2 , з яким раніше в нього виникали конфлікти. Зробивши декілька кроків, він впав, після чого до нього підійшов ОСОБА_2 та наніс йому запотиличник. Далі він відчув удари по рукам, ногам, голові, тулубу. Кількість та послідовність спричинених ударів він не пам`ятає. Оскільки він закривав голову руками, то не бачив чим саме йому наносилисьудари. Далі він був госпіталізований до Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова, де проходив стаціонарне лікування в тому числі і в реанімаційому відділенні. В наслідок дій обвинуваченого ОСОБА_2 йому було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, а саме закриту травму живота у вигляді розриву селезінки із кровотечою у черевну порожнину. Будь-яких претензій матеріального або морального характеру до обвинуваченого він не має, оскільки спричинену злочином шкоду обвинувачений ОСОБА_2 в повному обсязі відшкодував в добровільному порядку. Погіршень у стані здоров`я на зараз він не спостерігає; на суворій мірі покарання не наполягає та просить суд не позбавляти волі обвинуваченого ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що ввечері 28.02.2020 року на третьому поверсі будинку АДРЕСА_2 в загальному коридорі бачив, що в ході конфлікту обвинувачений ОСОБА_2 наніс декілька ударів потерпілому ОСОБА_1 , не виключає що в т.ч. було спричинено удари і в область тулубу потерпілого. Послідовність та кількість завданих потерпілому ударів він конкретизувати не може, чим наносились удари він не пам`ятає, проте дерев`яної бити в руках ОСОБА_2 він не бачив; після того як обвинувачений ОСОБА_2 пішов з місця події, потерпілому ОСОБА_1 було викликано швидку допомогу.

Оцінюючи зазначені покази потерпілого, свідка з точки зору їх належності та допустимості, суд вважає, що вказаним критеріям вони відповідають при тому, що в цілому вони є логічними, послідовними та такими, які взаємоузгоджуються між собою та з висновком експерта №12-14/232-А/20 від 18.03.2020 року, оголошеним та дослідженим в судому засіданні, згідно якого у потерпілого ОСОБА_1 встановлено закриту травму живота: розрив селезінки , внутрішньочеревна кровотеча , що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, (п. 2.1.3. "л" «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р.) Вказана травма утворилася від травматичної дії тупого твердого предмета, з обмеженою площею травмуючої поверхні, індивідуальні особливості травматичної поверхні якого не відобразилися. Закрита травма живота з розривом селезінки, встановлена у потерпілого ОСОБА_1 , могла утворитися внаслідок ударів , нанесених ногами.

Аналізуючи пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 в частині того, що він не бажав настання наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_1 , суд оцінює як вияв позиції захисту останнього від пред`явленого обвинувачення, яка, на думку суду, полягає в бажанні пом`якшити покарання за вчинені дії.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого, у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. З суб`єктивної сторони обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу.

За змістом ч. 3 ст. 24 КК України непрямим є умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 , розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, які були активними, неодноразово завдав ударів ногою в т.ч. в область животу потерпілого ОСОБА_1 , який при цьому не чинив жодного опору; після вчиненого обвинувачений з місця події пішов.

Тобто наслідки сукупності протиправних умисних дій обвинуваченого ОСОБА_2 достатньо очевидно дають підстави вважати, що заподіяння тілесних ушкоджень призводить до таких змін стану здоров`я потерпілого, які зазначено в обвинувальному акті.

Таким чином, показання потерпілого та свідка про несподіваний характер завдання ударів, відсутність будь-яких дій з боку обвинуваченого, які б вказували про намагання надати допомогу потерпілому, свідчать про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_2 з суб`єктивної сторони мають ознаки непрямого умислу, оскільки він усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав, що внаслідок завдання потерпілому ОСОБА_1 декількох ударів ногою у життєво важливий орган - живіт, потерпілий може отримати тяжкі тілесні ушкодження.

Незважаючи на те, чи конкретизував у своїй свідомості обвинувачений ОСОБА_2 ступінь тяжкості завданих ним ушкоджень, у даному випадку він має нести відповідальність за ті тілесні ушкодження, які фактично були спричинені потерпілому його діями.

З огляду на викладене доводи обвинуваченого про те, що він, завдаючи потерпілому ОСОБА_1 ударів ногою, не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень , суд вважає безпідставними та такими, що повністю спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами.

3 урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у скоєному доведена повністю і його дії підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Разом з тим, суд зазначає, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами факт нанесення обвинуваченим ОСОБА_2 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 дерев`яною палицею. Відповідного доказу суду надано не було, дану дерев`яну палицю в ході досудового розслідування речовим доказом визнано не було, місце її знаходження у ході досудового та судового розслідування також не встановлено.

Крім того, допитаний у судовому засідання потерпілий ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_10 , який викликаний у судове засідання стороною обвинувачення, також такий факт не підтвердили.

Жодних інших належних та допустимих доказів нанесення тілесних ушкоджень обвинуваченим ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_1 дерев`яною палицею, стороною обвинувачення суду надано не було.

Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України», п.86).

Враховуючи викладене, суд вважає вірним виключити із обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України формулювання стосовно того, що останній наносив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_1 «дерев`яною палицею». Таке виключення не змінює кваліфікації вчиненого ним злочину.

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає активне сприяння розкриттю злочину; відшкодування в добровільному порядку завданої злочином шкоди.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено .

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2 за скоєне, суд виходить з положень ст.65 КК України та враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, обставини його вчинення, особу винного; обставини, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Беручи до уваги наявність обставин, що пом`якшують покарання, а саме добровільне відшкодування шкоди у повному обсязі, активне сприяння розкриттю злочину , особу засудженого, а саме те, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, конкретні обставини справи, думку потерпілого щодо відсутності будь-яких претензій до обвинуваченого та прохання не застосовувати до ОСОБА_2 суворої міри покарання, суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе за призначення покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України.

На переконання суду, таке покарання з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 слід рахувати з 24.03.2020 року, тобто з дати фактичного затримання.

Запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою слід продовжити до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців, тобто до 12 серпня 2021 року.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Речові докази та судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 374, 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять ) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з 24.03.2020 року, тобто з дати фактичного затримання.

Запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою продовжити до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців, тобто до 12 серпня 2021 року.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити ОСОБА_2 , захиснику та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: В.О.Попова