Рішення № 97722662, 08.06.2021, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 644/9344/20

н/п 2/953/1616/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді - Лисиченко С.М.,

за участю: секретаря судових засідань - Медведєвої Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 13.08.2014 р. у розмірі 43264,49 грн. та суму судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2102,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 13.08.2014 р. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач був проінформований про умови кредитування в АТ «КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Позивачем на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 22 000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою позивача. Свої зобов`язання за Договором позивач виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак, відповідач взяті зобов`язання за Договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 15.09.2020 року за ним мається заборгованість у розмірі 43264,49 грн., яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту - 28383,76 грн., в т.ч.: заборгованість за поточним тілом кредиту - 0,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 28383,76 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України – 7892,92 грн., нарахованої пені – 6987,81 грн.

Позивач зазначає, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим останній вимушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 02.12.2020 року цивільну справу надіслано за підсудністю для розгляду до Київського районного суду м.Харкова.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова суду від 27.01.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

16.03.2021 відповідачяем через канцелярію суду подано відзив на позов, в обгрунтування якого зазначено, що в укладеному з банком кредитному договорі у вигляді заяви-анкети не зазначена процентна ставка за користування кредитними коштами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, в зв`язку з цим ні проценти, ні неустойка з нього стягнута не може бути. Роздруківка з сайту банку щодо умов договору не можу бути доказом, бо вона повністю залежить від волевиявлення позивача і дій однієї сторони, банк може вносити в неї зміни та інші умови споживчого кредитування та представляти ці умови за дійсні для відповідача, хоча насправді при укладенні договору могли існувати інші його умови укладення. Відповідачем не було висказано своє бажання щодо збільшення кредитного ліміту, це зробив банк в односторонньому порядку і доказів протилежного не надав.

Крім того, відповідачем заявлено про пропуск позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, з підстав того, що заяву-анкету було підписано 13.08.2014 року, загальний строк позовної давності встановлений в 3 роки, за 2014 рік банк не надав проплат, тому строк позовної давності відповідно до статей 252-255 ЦК України сплив у 2017 році.

15.04.2021 поштовим звязком позивачем позивача подано відповідь на відзив, в якій просить суд не брати до уваги обставини, викладені відповідачем в своєму відзиві та заявлений банком позов задовольнити в повному обсязі. Позивач вважає, що ним не пропущений строк звернення до суду із даним позовом, оскільки строк позовної давності, відповідно до статті 261 ЦК України, необхідно відраховувати з 07.2022 року, бо картку відповідачу було перевипущено та її строк дії встановлений до липня 2022 року. Кредитний договір на даний час є дійсним оскільки відповідач із заявою про закриття карткового рахунку не звертався. Проценти та неустойка з відповідача стягуються на законних підставах, бо він користувався кредитними кошами, про що останній не заперечує, та за порушення відповідачем зобов`язань за договором. Відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за договором, що свідчить про те, що він знав умови кредитування та визнав свої зобов`язання за кредитом.

За клопотання відповідача розгляд справи неодноразово відкладався.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час, день та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Разом з позовною заявою представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги він підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі, у разі неявки в судове засідання відповідача, він не заперечує проти розгляду справи за його відсутності з винесенням заочного рішення по справі.

Відповідачем подано заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, оскільки їх не явка не перешкоджає такому розгляду.

Відповідно до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н на підставі заяви від 13.08.2014 р., за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, про що свідчить підписана останнім Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

На підставі укладеного кредитного договору на ім`я ОСОБА_1 було видано 5 кредитних карток, останню № НОМЕР_1 з датою відкриття 30.07.2018 року та терміном дії до 07.2022 року.

Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , останній користувався наданими кредитними картками, знімаючи готівкові кошти та поповнюючи їх готівкою, купував товари тощо.

Позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, де вказано, що станом на на 15.09.2020 року за ним мається заборгованість у розмірі 43264,49 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 28383,76 грн., в т.ч.: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 28383,76 грн., заборгованості за відсотками– 7892,92 грн., пені – 6987,81 грн.

Щодо стягнення відсотків, пені суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у заяві, підписаній ОСОБА_1 , зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна,30 днів пільгового періоду». Повна версія Умов та Правил надання банківських послуг, а також актуальні тарифи розміщені на офіційному сайті ПриватБанку https://privatbank.ua.

Відповідно до частин 1, 2ї статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредитта сплатити проценти (частина1 статті1048 ЦК України).

Частиною 2статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно ізчастиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статтей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статті 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1,2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме тарифи «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Умови та правила надання банківських послуг в Приват Банку, які додані до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах розмірі і порядках нарахування.

Відтак, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів (довідку) та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» й Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямоївказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Тоді як, наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов іправил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цихумов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

У постановівід 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досяглизгоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установленазаконом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов`язковим згідно з частиною першою статті 360-7ЦПК України(у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рокуу справі «Парафіягреко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразовозазначав,що формулюваннязаконів незавжди чіткі.Тому їхтлумачення тазастосування залежитьвід практики.І рольрозгляду справу судахполягає самеу тому,щоб позбутисятаких інтерпретаційнихсумнівів зурахуванням зміну повсякденнійпрактиці (рішеннявід 11листопада 1996року усправі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини 4ї статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені устатті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1,3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина першастатті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів»(далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини 1 ї статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від22 листопада 1996 року № 543/96-В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Зважаючи на наведене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 7892,92 грн. та пені в розмірі 6987,81 грн.

Щодо стягнення основної суми заборгованості та строку позовної давності.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 548/15991/13-ц та постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 361/2385/18-ц.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №161/5267/20 викладена правова позиція, відповідно до якої доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою ПравлінняНаціонального банкуУкраїни від04липня 2018року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому згідно пункту 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).

Отже, наявна в матеріалах справи виписка порахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, може підтверджувати заборгованість відповідача ОСОБА_1 за виданим кредитом.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами та частково здійснював погашення кредитної заборгованості, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Оцінюючи докази, які надані позивачем, суд приходить до висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» довів факт отримання відповідачем від банку кредитних коштів та наявну заборгованість.

При цьому, суд звертає увагу, що весь розрахунок заборгованості здійснений з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг та довідки про умови кредитування, які не можуть братися до уваги при визначенні розміру заборгованості, а тому, суд бере до уваги даний розрахунок в частині інформації щодо отриманих та використаних позичальником коштів.

Що стосується строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).

Крім того, суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», та «Тарифами Банку» було встановлено порядок повернення коштів черговими платежами, в межах розгляду даної справи не було встановлено, що вони були підписані ОСОБА_1 , відповідно вони не є частиною кредитного договору б/н від 13.08.2014, укладеного між банком та відпорвідачем .

Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Крім того, анкета-заява позичальника від 13.08.2014 не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просив застосувати позовну давність до заявлених вимог, посилаючись на те, що заяву-анкету було підписано ним 13.08.2014 року, загальний строк позовної давності встановлений в 3 роки, за 2014 рік банк не надав проведених ним виплат, тому строк позовної давності відповідно до статей 252-255 ЦК України сплив у 2017 році.

Судом встановлено, що на підставі укладеного кредитного договору на ім`я ОСОБА_1 видано 5 кредитних карток, останню № НОМЕР_1 з датою відкриття 30.07.2018 року та терміном дії до 07.2022 року.

Разом з цим, відповідач останній раз здійснював погашення заборгованості 19.06.2017 шляхом поповнення готівкою в терміналі самообслуговування на суму 1400 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку.

З позовом про стягнення заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду поштовим зв`язком 07.11.2020, який отриманий судом 26.11.2020, тобто поза межами трирічного строку, передбаченого статтями 257, 261 ЦК України.

Посилання у відповіді на відзив на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 19 березня 2014 року №6-14цс14, про те, що перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору, безпідставні, оскільки стосуються інших фактичних обставин і інших правовідносин.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №494/366/19.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було попущено з поважних причин (п.п.6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Відповідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частина 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене те, що судом за результатом розгляду справи встановлені підстави для задоволення позовних вимог в частині заборгованості за тілом кредиту, однак позовна давність за даними вимогами сплила, позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову.

Відповідно статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 272, 273-276, 280-284 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, б.1Д,код ЄДРПОУ 14360570, п/р НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО №305299).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя С.М. Лисиченко