Рішення № 97721453, 04.06.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6247/19

Провадження № 2/204/64/21 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю представників позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2

за участю відповідача ОСОБА_3

за участю представника відповідачки ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, адміністрація Чечелівського району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядженням власним майном, шляхом позбавлення права користування та виселення із житлового приміщення та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просив усунути перешкоди у здійсненні його права володіння, користування та розпорядження своїм майном, домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 права користування будинком АДРЕСА_1 та виселення відповідачів з його домоволодіння. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що ОСОБА_5 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу від 1986 року. Після купівлі цього домоволодіння він дозволив зареєструватися своїй сестрі, ОСОБА_3 в даному будинку та на теперішній час зареєстрована відповідач ОСОБА_3 та інші відповідачі. На його вимогу виїхати з будинку та знятися з реєстраційного обліку, а також надати домову книгу, ОСОБА_3 та інші відповідачі відповіли категоричною відмовою. Його звернення до поліції з вимогою сприяти виселенню відповідачів не призвело до позитивного результату. На даний час ніякого зв`язку з нами відповідачі не підтримують. Позивач звернувся до Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб, щоб отримати відомості щодо зареєстрованих осіб у його домоволодінні АДРЕСА_1 . Незважаючи на наявність правовстановлюючого документу, а саме договору купівлі- продажу зазначеного домоволодіння та витягу з реєстру прав на нерухоме майно, йому відмовили в наданні цієї довідки. Повідомляю, що ОСОБА_3 та інші відповідачі ніколи не належали до його сім`ї в розумінні норм ЖК України, а також вони разом ніколи не проживали та не вели спільного господарства, тому просить суд усунути йому перешкоди в користуванні власністю та визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим заміщення домоволодінні АДРЕСА_1 . Крім цього, позивач з`ясував, що ОСОБА_3 є власницею домоволодіння у смт. Солоне.

Пізніше відповідачами було подано відзив на позовну заяву, в якому вони просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вищевказаного зазначили, що згідно Договору купівлі-продажу від 26.02.1986 року, за ОСОБА_5 зареєстроване право власності лише на 37/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , а не на все домоволодіння НОМЕР_4 , як вказує позивач. Інші частини домоволодіння належить на праві власності іншим особам. Відповідач ОСОБА_3 з чоловіком ОСОБА_6 та донькою ОСОБА_9 вселились та були зареєстровані у спірному будинку як члени сім`ї ОСОБА_5 , саме сестра, племінниця та чоловік сестри. В подальшому у племінниці ОСОБА_5 . ОСОБА_7 народилося двоє дітей, які також зареєстровані та проживають у спірному домоволодінні та не мають іншого житла. Також зазначають, що саме Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_10 були фактичними покупцями за Договором купівлі-продажу 37/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_11 (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець). Саме ОСОБА_3 зі своїм чоловіком знайшли та придбали спірне житлове приміщення для своєї сім`ї, вони проводили грошові розрахунки з продавцем ОСОБА_8 , вселились в даний будинок понад 30 років тому, постійно безперервно проживали та проживають у даному домоволодінні з грудня 1985 року і по теперішній час. Позивач ОСОБА_5 був вписаний в Договір купівлі-продажу від 26.02.1986 року лише формально як Покупець, ніяких коштів він Продавцю ОСОБА_12 не передав, перемовин щодо укладення даного Договору не вів. Підставою для укладення угоди за участю ОСОБА_5 було те, що на той час ОСОБА_3 перебувала на черзі на отримання житла за місцем роботи і укладення на той час угоди на неї або на її чоловіка могло би позбавити їх отримати безкоштовне житло. Між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 як між рідними братом і сестрою завжди були гарні родинні стосунки, а також була домовленість, що в будь-який час він переоформить домоволодіння на ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_5 завжди вважав, що це будинок його сестри та її сім`ї, сам він на час придбання будинку коштів не мав, йому було лише 18 років, він навчався в технікумі. ОСОБА_5 будинком та його станом ніколи не цікавився, всіма питаннями утримання майна займалась лише ОСОБА_3 та її родина. Після смерті матері ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що сталося 30.09.2017 року, стосунки між сторонами погіршились, так як у ОСОБА_5 виникла образа на сестру за те, що їх мати залишила все своє майно по заповіту на ОСОБА_3 . Починаючи з 2019 року, позивач почав уникати спілкування із сестрою, на телефонні дзвінки не відповідав, однак вимог про виселення відповідачів позивач не заявляв, він дійсно звертався до поліції з приводу того, що відповідач ОСОБА_3 нібито вкрала в нього документи на будинок, а не з підстав неможливості потрапити до домоволодіння. Про те, що позивач не бажає переоформлювати будинок на ОСОБА_3 та фактично відмовився від своїх обіцянок, відповідачам стало відомо вже після того, як вони дізналися про наявність позову про виселення в січні 2020 року. Відповідачами ОСОБА_13 був побудований гараж розміром 6,0x4,0. Відповідачі вселились у будинок на законних підставах, ніколи не були відсутні за місцем свого проживання понад один рік, вони постійно безперервно проживають у спірному житловому будинку понад 30 років, не мають іншого житла, а тому відсутні підстави вважати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, як таких, що не проживають в ньому без поважних причин понад встановлений строк.

ОСОБА_5 було подано відповідь на відзив, в якому він вказав, що вважає твердження (заперечення) відповідачів у відзиві безпідставними, такими, що не гуртуються на законі та не відповідають фактичним обставинам справи, а тому вони не можуть бути прийняті до уваги судом при вирішенні даної справи.

Також відповідачами було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому вони підтримали позицію, викладену раніше у відзиві.

25 червня 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця, в якій просив визнати частково недійсним Договір купівлі-продажу 37/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений 26 лютого 1986 року між ОСОБА_8 , що діяв від свого імені та від імені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хілько Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 2885, в частині покупця та перевести права Покупця з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 . В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що 26 лютого 1986 року між ОСОБА_8 , що діяв від Імені та від імені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 та ОСОБА_5 , було укладено Договір купівлі-продажу частин домоволодіння, за яким продавці продали, а покупець купив 37/100 частин володіння АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_14 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_15 . Даний договір купівлі-продажу посвідчено 26.02.1986 року державним нотаріусом третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хілько Л.А. та зареєстровано в реєстрі за № 2885. В грудні 1985 року, позивачка та її чоловік ОСОБА_6 зустрілись із ОСОБА_16 , який продавав своє спадкове домоволодіння з братами ОСОБА_17 та ОСОБА_18 . Вони оглянули частину домоволодіння, що продавалось, їм воно підійшло. 19-20 грудня 1985 року позивачка з чоловіком, їх маленькою донькою та її батьками зустрілись з продавцями ОСОБА_19 прямо в цьому домоволодінні розрахувались з Продавцями. На другий день в грудні 1985 року позивачка з чоловіком та його друзями приїхали вселятися і їм ОСОБА_14 передав ключі від будинку, після чого вони в`їхали в будинок. Брат ОСОБА_3 - відповідач ОСОБА_5 пошуком домоволодіння не займався, перемовин щодо його покупки та укладення Договору з продавцями не вів, ключі від будинку не отримував, грошей не передав. На момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 було 18 років, він навчався в сільськогосподарському технікумі, отримував лише стипендію, коштів на придбання будинку не мав, будинок купляти не збирався. Відповідач ОСОБА_5 був вписаний в Договір купівлі-продажу від 26.02.1986 року лише формально як покупець. Під час укладення Договору купівлі-продажу 26.02.1986 року в нотаріальній конторі була присутня ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_6 , продавець ОСОБА_12 та ОСОБА_5 . Відповідач ОСОБА_14 дуже здивувався, що Покупцем по даній угоді вступає ОСОБА_5 та попросив йому пояснити, чому гроші передавала та вселялась у будинок ОСОБА_3 , а покупцем зазначено ОСОБА_5 , який ззагалі є студентом і з яким він не мав ніяких перемовин. Продавцю пояснили, що підставою для укладення угоди за участю ОСОБА_5 було те, що на той час ОСОБА_3 перебувала на черзі на отримання житла за місцем роботи і укладення в той час угоди на неї або на її чоловіка могло би позбавити їх отримати безкоштовне житло. А тому ОСОБА_5 буде вказаний в договорі як покупець лише формально. Фактично ж домоволодіння було придбане для сім`ї позивачки. Після укладення Договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 , її чоловік ОСОБА_6 та донька ОСОБА_9 зареєструвалися у спірному домоволодінні, постійно та безперервно в ньому проживають. ОСОБА_5 був зареєстрований у спірному домоволодінні по АДРЕСА_1 29.12.2986року. З 02.12.1988 року ОСОБА_5 знятий з реєстрації у спірному домоволодінні і більше там зареєстрований ніколи не був. Самим будинком, його станом, утриманням, доглядом за ним ОСОБА_5 ніколи не займався, при цьому неодноразово казав позивачці, що це її будинок, тому, щоб вона ним і займалась. Всіма питаннями утримання майна займалась лише ОСОБА_3 та її родина. Після смерті матері ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що сталося 30.09.2017 року, стосунки між сторонами ускладнились, так як у ОСОБА_5 виникла образа на сестру за те, що їх мати залишила все своє майно по заповіту на ОСОБА_3 . Про те, що ОСОБА_5 не бажає переоформлювати будинок на ОСОБА_3 та фактично відмовився від своїх обіцянок, їй стало відомо вже після того, як вони дізналися про наявність позову про виселення в січні 2020року. Крім цього, позивачка просила поновити строк на подання даного позову до суду, так як, з даним позовом вона звертається в червні 2020 року, оскільки тільки з січні 2020 року вона дізналася про те, що ОСОБА_5 подав позов про виселення позивачки та її сім`ї з домоволодіння, в якому вони проживають та фактичним власником є ОСОБА_3 . Тому саме із січня 2020 року позивачка дізналася, що її право покупця за Договором купівлі-продажу від 26.02.1986 року не визнається ОСОБА_5 , а отже з цього часу у неї виникло право на звернення до суду із зазначеним позовом. До цього часу позивачка не знала і не могла знати про те, що ОСОБА_5 в майбутньому не визнає її право Покупця, а як наслідок і права власника спірного домоволодіння, оскільки всі дії ОСОБА_5 протягом 34 років свідчили про те, що він вважає позивачку власницею будинку, всі зобов`язання власника будинку та тягар утримання майна, що притаманно саме визначенню права власності, несла і продовжує нести позивачка.

ОСОБА_5 було подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 та застосувати строки позовної давності до даної позовної заяви.

02 вересня 2020 року ОСОБА_3 подала відповідь на відзив на позовну заяву, в якій просила її позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2020 року об`єднано в одне провадження справу № 204/6247/19 (провадження № 2/204/198/20) за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради, про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядженням власним майном, шляхом позбавлення права користування та виселення із житлового приміщення та справу № 204/4028/20 (провадження № 2/204/1338/20) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали позовну заяву ОСОБА_5 та просили її задовольнити, а в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 просили відмовити.

ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримали позовну заяву ОСОБА_3 та просили її задовольнити, а проти задоволення позовної заяви ОСОБА_5 просили відмовити.

ОСОБА_14 в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше надав заяву, в якій просив розгляд справи провести без його участі. Крім цього зазначив, що позовну заяву ОСОБА_3 визнає в повному обсязі.

Представник адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради Волошенюк Г.С. в судове засідання не з`явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, раніше надала заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі.

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та представник відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню по наступним підставам.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 є власником 37/100 частин жилого будинку АДРЕСА_2 , а.с. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1-2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У зв`язку з вищенаведеним ОСОБА_5 і звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до довідки № 1627 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 30.01.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 на 37/100 зареєстровані: ОСОБА_20 (співвласник 37/100), ОСОБА_3 (сестра), ОСОБА_6 (зять), ОСОБА_7 (племінниця), ОСОБА_21 та ОСОБА_22 (онуки) Т-1, (а.с. 67).

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до копії домової книги для реєстрації громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 , вбачається, що відповідачі зареєстровані в даному будинку, як члени сім`ї, що також вбачається з довідки № 1627 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 30.01.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

В рішенні Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28 травня 2008 року вказано: «Ураховуючи, що ОСОБА_1. не вселялася у спірний будинок як наймач, а є колишнім членом сім`ї власника будинку, підстав для її виселення за ст. ст. 156, 169 ЖК України, як просив позивач, не має, а тому у її виселенні слід відмовити» (з повним текстом рішення можливо ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/2029269).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17 (провадження № 61-5924св18) викладено наступний висновок: «За таких обставин, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові з тих підстав, що заявлена у цій справі вимога про зняття з реєстраційного обліку місця проживання відповідача у вказаній квартирі не може бути задоволена у розумінні статті 16 ЦК України, оскільки поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов`язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше), вимог про що позивачем не заявлено. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересую Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала (з повним текстом постанови можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/89289810?fbclid=IwAR04EyK9nZDRwmvXGrhPv91tOmZdrlmE_iopciUvRea_FkyZn99wvvMZpQ).

Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України, у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так само, й згідно з ч. ч. 5-6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, суд зобов`язаний враховувати правові висноввки, викладені Верховним Судом, оскільки право на відступлення від її правового висновку має лише суд касаційної інстанції, шляхом передачі такої справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, вимоги ОСОБА_5 про зняття відповідачів з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

ОСОБА_3 зазначила у відзиві, а також поясняла в судовому засіданні, що з грудня 1985 року вона разом з чоловіком та донькою, а пізніше з онуками, безперервно проживає за даною адресою, слідкує за будинком та сплачує комунальні послуги.

Дану обставину підтвердили також допитані в судовому засіданні свідки, а саме: сусідки ОСОБА_3 - ОСОБА_23 , яка вказала, що ОСОБА_3 проживає у спірному домоволодіння з 1985 року, та ОСОБА_24 , яка вказала, що знає ОСОБА_3 з 25 років. Вказала, що у спірному домоволодінні проживає ОСОБА_3 та її сім`я, а ОСОБА_5 вона не знає та ніколи не бачила по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та її діти ОСОБА_22 , ОСОБА_21 не мають іншого житла, спірний будинок є єдиним житлом для проживання, а доказів зворотного суду не надано.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

В постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц (провадження № 61-1634св19) вказано, що відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (з повним текстом постанови можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87053022).

Таким чином, позовні вимоги стосовно усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном ОСОБА_5 шляхом позбавлення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права користування не підлягають задоволенню, оскільки внаслідок визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, вони стануть безхатченками, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.

Необхідно зазначити, що в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_3 є власницею житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 (Т-1, а.с. 11-12). Також, ОСОБА_3 належить 33/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_5 ( а.с. 156-165, справа № 204/18/14).

Втім, з матеріалів справи вбачається, (а також підтверджено свідками в судовому засіданні), що ОСОБА_3 довгий час проживає за даною адресою. Також, вона є людиною похилого віку, а саме - їй вже 62 роки.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і дитину, позбавлену батьківського піклування. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, незважаючи на те, що ОСОБА_3 має інше житло для проживання, але її родина не має іншого житла, що було встановлено судом вище, відтак позбавлення її права користування даним домоволодінням розлучить сім`ю, що суперечить Конституції України та суспільним засадам, тому вимога стосовно усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном ОСОБА_5 шляхом позбавлення ОСОБА_3 права користування не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця суд зазначає наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 26 лютого 1986 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу 37/100 частин жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (Т-2, а.с. 95-97).

Втім, ОСОБА_3 зазначає, що перемови стосовно купівлі даного домоволодіння проводила вона та надалі його було придбано саме за спільні кошти її та її чоловіка, а ОСОБА_5 було вказано покупцем лише через те, що на час придбання спірного домоволодіння, ОСОБА_3 стояла в черзі на отримання безкоштовного житла, а відтак в разі оформлення домоволодіння на ОСОБА_3 , вона могла втратити безкоштовне житло.

Вищевказані обставини в судовому засіданні було підтверджено свідками:

ОСОБА_25 , який є рідним братом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вказав, що гроші на купівлю домоволодіння по АДРЕСА_1 давали батьки. До смерті їх матері, ОСОБА_3 не згадувала про домоволодіння та його переоформлення, а після смерті матері, ОСОБА_5 не може виселити її ( ОСОБА_3 ) майже 6 років.

ОСОБА_26 пояснила, що вона була присутня під час оформлення угоди, а також позичала 2 тисячі карбованців для купівлі будинку.

ОСОБА_27 пояснила, що знає ОСОБА_28 з 25 років та саме вона придбала спірне домоволодіння, робила ремонт в будинку, але при купівлі будинку в якості покупця було зазначено ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_3 стояла в черзі на отримання житла.

ОСОБА_6 пояснив, що в сім`ї дійсно існувала домовленість про те, що будинок належить ОСОБА_3 , втім після смерті матері ОСОБА_5 передумав переоформлювати будинок на ОСОБА_3 , хоча всі документи завжди були у останньої.

ОСОБА_29 вказав, що по пров. Стальному проживає саме ОСОБА_3 досить тривалий час, оскільки в 90 роках за цією адресою проживала його донька, яка на той час навчалася. Всі питання стосовно її проживання за даною адресою узгоджувалися саме з ОСОБА_3 .

Крім цього, ОСОБА_14 , якого було допитано в судовому засіданні в якості свідка, вказав, що визнає позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі, оскільки саме вона повинна була бути покупцем за даним договором купівлі-продажу 37/100 частин домоволодіння, втім, через певні обставини (перебування в черзі на отримання безкоштовного житла), ОСОБА_3 не могла оформлювати договір купівлі-продажу на своє ім`я.

В той же час, в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_30 , який є сином ОСОБА_5 , який пояснив, що будинок по АДРЕСА_1 належить його батькові та придбано його було саме за його кошти, але проживала там сім`я ОСОБА_3 . Вказав, що остання 2-3 роки проживає в с. Новопокровка, після смерті своєї матері. Кірм цього зазначив, що у його батька та ОСОБА_3 була домовленість, що її сім`я проживає в його будинку до того часу, поки його синам не знадобиться житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд критично ставиться до пояснень свідка ОСОБА_30 , оскільки він прямо зацікавлений в тому, щоб сім`я ОСОБА_3 покинула спірне домоволодіння, оскільки, виходячи з його пояснень, в даному будинку буде проживати він з сім`єю, або ж його брати.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Згідно з ст. 60 Цивільного кодексу Української РСР, недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Статтею 128 Цивільного кодексу Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

ОСОБА_3 також зазначає, що вона із сім`єю проживає в спірному домоволодіння з грудня 1985 року та підтримує будинок та сплачує за комунальні послуги, що підтверджується наданими квитанціями та договором на поставку природного газу (Т-2, а.с. 144-148).

Крім цього, ОСОБА_3 просила поновити строк для звернення до суду з даними позовом, оскільки ОСОБА_5 було лише формально вписано в договір купівлі-продажу покупцем та він ніколи не заперечував, що це домоволодіння належить саме ОСОБА_3 . Про порушення свого права вона вказує, що дізналася лише після звернення ОСОБА_5 до суду з позовною заявою.

Також представником ОСОБА_5 було заявлено про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В порядку ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу було укладено 26 лютого 1986 року.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з даними вимогами лише 25 червня 2020 року.

Згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи зміст норми ст. 267 ЦК України, суд вважає, що до поважних підстав пропуску строку слід відносити лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, позивачем пропущений встановлений законом строк для звернення до суду з даними вимогами, а судом, в свою чергу, не було встановлено поважних причин для поновлення позивачеві строку звернення до суду з такими вимогами.

За таких обставин, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням всього вищевказаного в сукупності, суд вважає необхідним відмовити ОСОБА_3 в задоволенні її позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця в повному обсязі.

Крім того, оскільки позивачам відмовлено в задоволенні їх позовних вимог, то судові витрати також не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивачів за обома позовами.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про судоустрій та статус суддів», ст. ст. 3, 15, 16, 256, 267, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 64, 156 ЖК України, ст.ст. 3, 5 СК України, ст.ст. 58, 60, 128 Цивільного кодексу Української РСР, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 89, 128, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354-355, 416 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, адміністрація Чечелівського району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права володіння, користування та розпорядженням власним майном, шляхом позбавлення права користування та виселення із житлового приміщення - відмовити.

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, переведення прав покупця - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40392181, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд. 70, каб. 109.

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомо, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 .

Адміністрація Чечелівського району Дніпровської міської ради, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44049270, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 65.

Суддя В.В. Самсонова