Рішення № 97713001, 16.06.2021, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/621/21

Провадження № 2/565/462/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 року м.Вараш

Кузнецовський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Мануляка Ю.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Рибчинчук Т.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кузнецовського міського суду Рівненської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (надалі – позивач) звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу № 45-К про припинення трудового договору від 26.03.2021 року, поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача гуртожитку в дільницю №1 Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач 01.12.2020 року була переведена на посаду завідувача гуртожитку в житлово-експлуатаційну дільницю №1 КП «УК «Житлокомунсервіс». Однак, 29.03.2021 року її звільнили із займаної посади у зв`язку із скороченням штату. Вважає звільнення незаконним, оскільки повідомлення про заплановане вивільнення не було їй вручене, про зміст якого вона дізналась лише у квітні 2021 року після запиту адвоката. Зі змісту даного повідомлення встановлено, що станом на 28.01.2021 року у відповідача були відсутні посади, які могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування. Однак, позивачу достовірно відомо, що з дня її повідомлення про планове звільнення по день її звільнення у відповідача були наявні три вакантні посади техніків-доглядачів житлових будинків, які не підпадали під скорочення штату. Позивач про наявність вказаних вакантних посад не повідомлялась, хоча вони підходили за кваліфікацією. Отже, позивача не було повідомлено відповідачем про наявність відповідних вакантних посад та можливість її працевлаштування в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України, а тому наказ про її звільнення є незаконним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, доводи якого зводяться до того, що у зв`язку з відсутністю на підприємстві первинної профспілкової організації, була створена комісія з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі та які підлягають скороченню. ОСОБА_1 попереджалась 28.01.2021 року про скорочення її посади та вона отримала відповідне письмове повідомлення. На момент вручення позивачу повідомлення на підприємстві були відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані їй. По мірі скорочення на вакантні посади переводились інші працівники. Професія та спеціальність позивач не відповідає посаді техніка-доглядача, як і завідувача гуртожитку.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що не отримувала повідомлення про заплановане вивільнення, а лише проставила в ньому підпис. Відповідач приховав інформацію про те, що на вакантну посаду техніка-доглядача було переведено особу, яка займала посаду сторожа, не маючи навіть повної середньої освіти, Окрім того, відповідач порушив порядок першочергового працевлаштування осіб, які підлягали скороченню, оскільки на вакантну посаду техніка-доглядача була переведена особа, яка не підлягала під скорочення.

Представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що позивачу належним чином повідомлено про скорочення її посади та про заплановане вивільнення 28.01.2021 року. ОСОБА_5 , яка працювала сторожем на підприємстві, неодноразово цікавилась в керівництва про наявність будь-якої іншої роботи, оскільки її посада також підпадала під скорочення штату і подала 26.01.2021 року заяву про переведення на посаду техніка доглядача. Враховуючи те, що остання користується повагою та авторитетом в колективі, її досвід роботи в бригаді та її звернення про надання будь-якої іншої роботи та подачу заяви на переведення на посаду техніка-доглядача, її заява була підписана 26.01.2021 року директором підприємства. Отже, на момент попередження позивача про вивільнення не було вакантних посад техніка – доглядача.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо вимог позову з підстав зазначених у відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, надані сторонами і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 24.04.2017 року працювала на посаді завідувача гуртожитку Комунального підприємства «Житлокомунсервіс» Кузнецовської міської ради, яке з 18.01.2019 року було перейменоване на Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради.

01.12.2020 року позивач була переведена на посаду завідувача гуртожитку в житлово-експлуатаційну дільницю №1 Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради, з якої 29.03.2021 року була звільнена у зв`язку із скороченням штату працівників, згідно п.1ч.1 ст. 40 КЗпП України, на підставі наказу керівника Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради від 26.03.2021 року № 45-К, що підтверджується копіями наказу від 26.03.2021 року № 45-К та витягу із трудової книжки позивача НОМЕР_1 .

На підставі протокольного рішення № 01 від 14.01.2021 року керівництва Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради керівником відповідача було видано наказ № 03-ОД від 15.01.2021 року «Про внесення змін до штатного розпису, скорочення чисельності та штату працівників», відповідно до якого серед інших посада позивача підлягала виведенню із штатного розпису шляхом скорочення.

Згідно протоколу №2 від 22.01.2021 року засідання комісії з визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників або щодо яких встановлено обмеження на звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП від 22.01.2021 року, створеної відповідно до наказу керівника відповідача № 06-К від 15.01.2021 року, було визначено, що станом на 22.01.2021 року в штаті відповідача відсутні вакантні посади, які б відповідали кваліфікації працівника, зокрема позивача ОСОБА_1 , і позивач не відноситься до осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та інших обмежень щодо звільнення відповідно до ст.ст. 42, 184 КЗпП України.

З копії повідомлення про заплановане вивільнення від 28.01.2021 року встановлено, що позивача 28.01.2021 року попередили у двохмісячний термін про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників та не запропонували позивачу протягом цього двохмісячного терміну іншу роботу у структурі відповідача, оскільки на цей час були відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для працевлаштування позивачу.

У судовому засіданні встановлено, що позивач не відмовлялася від переведення на іншу роботу.

Із заяв по суті справи встановлено, що в період з 28.01.2021 року до 29.03.2021 року в структурі відповідача були наявні три вакантні посади техніка – доглядача та одна посада економіста з договірних та претензійних робіт, які не пропонувалися позивачу при попередженні про вивільнення та в двохмісячний строк попередження, оскільки позивач не відповідала кваліфікаційним вимогам необхідним для зайняття цих посад, що визнано у судовому засіданні представником відповідача.

Щодо посади економіста з договірних та претензійних робіт, то сторонами справи визнається та обставина, що позивач не відповідає кваліфікаційним вимогам необхідним для зайняття цієї посади, а тому, відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, вказана обставина не підлягає доказуванню.

Що стосується вакантних посад техніка-доглядача, то встановлено наступне.

Національним класифікатором професій України ДК 003:2010 визначено, що робота – це певні завдання та обов`язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані однією особою. Кваліфікація – це здатність виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. У дипломі спеціаліста (молодшого спеціаліста) чи іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається через назву професії (інженер-механік, економіст, токар, секретар-стенографіст тощо). Професія – це здатність виконувати подібні роботи, які вимагають від особи певної кваліфікації. Робота є статистичною одиницею, що класифікується відповідно до кваліфікації, необхідної для її виконання. Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією. Отже, робота за професією вимагає певної кваліфікації.

Дослідивши копію посадової інструкції техніка – доглядача Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради судом встановлено, що кваліфікаційні вимоги визначені відповідачем для зазначеної посади у загальному відповідають кваліфікаційним вимогам визначеним наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 336 від 29.12.2004 року « Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальним для всіх видів економічної діяльності «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» (із змінами) (надалі – Довідник). Тому суд погоджується з твердженням представника відповідача про відсутність можливості пропозиції роботи та переведення позивача на вищевказані вакантні посади у зв`язку з відсутністю необхідної кваліфікації у позивача, зокрема щодо вимоги про освіту.

Так, згідно пункту 20 Розділу «Фахівці» Довідника, кваліфікаційними вимогами до посади техніка є неповна вища освіта відповідного напряму підготовки

(молодший спеціаліст) без вимог до стажу роботи.

Згідно копії диплома № НОМЕР_2 виданого 21.07.1984 року, позивач закінчила повний курс в Рівненському кооперативному технічному училищі за професією продавець продовольчих товарів з вмінням торгувати непродовольчими товарами та їй присвоєно кваліфікацію «продавець».

Законом Української РСР "Про народну освіту" від 28.06.1974 року (втратив чинність 1991 році) технікуми (училища) віднесені до середніх спеціальних навчальних

закладів, головним завданням яких була підготовка кваліфікованих

фахівців із середньою спеціальною та загальною середньою освітою,

які мають необхідні теоретичні знання і практичні навички за

спеціальністю.

Після набуття чинності Закону України "Про освіту"

(з 1991 року) (втратив чинність 28.09.2017 року) та Закону України "Про вищу освіту"(з 2002 року) (втратив чинність 06.09.2014 року) училища віднесені до професійно-технічних навчальних закладів випускникам яких, відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускникам вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня може присвоюватися кваліфікація "молодший спеціаліст" тільки з акредитованого напряму (спеціальності) (ч.1,6 ст. 41 Закону України "Про освіту"). Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи,який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що

визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для

здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем

молодшого спеціаліста (ч.1 ст. 7 Закону України "Про вищу освіту").

Згідно ст. 15 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» 1998 року, чинного на даний час, випускнику закладу професійної (професійно-технічної) освіти, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускнику, який закінчив відповідний курс навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійної (професійно-технічної) освіти певного рівня акредитації, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень "молодший спеціаліст".

Суду не надано доказів того, що навчальний заклад де навчалась позивач – Рівненське кооперативне технічне училище, відноситься до акредитованих вищих професійних училищ.

З аналізу вищезазначених правових норм, які діяли на час здобуття освіти позивачем (1984 рік) та впродовж трудової діяльності позивача (1984-2021 роки), випливає, що позивач здобула професійно-технічну освіту та їй присвоєно освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник".

Такий висновок суду відповідає також кваліфікаційним вимогам, що затверджені розділом 18 «Продавець непродовольчих товарів» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 65 «Торгівля та громадське харчування».

За таких умов, освіта, професія та спеціальність позивача не відповідали вимогам до вакантних посад техніка-доглядача Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради.

На підставі вищенаведеного, доводи сторони позивача про відсутність законних підстав для переведення на вакантні посади техніка-доглядача ОСОБА_6 з 01.02.2021 року, ОСОБА_5 з 04.02.2021 року та ОСОБА_7 з 01.03.2021 року не є тією обставиною, яка б доводила протиправність дій відповідача щодо вивільнення позивача без пропозиції переведення на дані вакантні посади.

Також суду не надано доказів того, що позивач не підлягала вивільненню, стосовно інших посад мала переважне право порівняно з іншими на залишення на роботі, як працівник з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, чи мала інші переваги передбачені законодавством.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Конституція України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18 та у постанові Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 487/2191/17, провадження № 61-38337св18.

Аналізуючи надані сторонами у справі докази та вищезазначені норми та висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, не порушив виконання обов`язку щодо надання пропозицій про всі наявні у відповідача вакансії, які з`явилися в організації протягом двох місяців дії попередження, оскільки були відсутні вакантні посади, які б відповідали освіті, спеціальності, кваліфікації та професії позивача.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідач, звільняючи позивача у зв`язку із скороченням штату працівників за п.1ч.1 ст. 40 КЗпП України, дотримався вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України.

Враховуючи викладені вище обставини, суд прийшов до висновку, що позивач була звільнена на законних підставах, а тому позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України, ст.ст. 3,4,12,81, 273, 351,352,354,355ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу № 45-К про припинення трудового договору від 26.03.2021 року, поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача гуртожитку в дільницю №1 Комунального підприємства «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Рівненського апеляційного суду через Кузнецовський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення чи складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 ;

Відповідач: Комунальне підприємство «Управляюча компанія «Житлокомунсервіс» Вараської міської ради, ЄДРПОУ 40894523, адреса: вул.. Кібенка, буд. № 3, м.Вараш, Рівненська обл., 34400.

Повний текст рішення складено 17.06.2021 року.

С у д д я Мануляк Ю.В.