Рішення № 97700166, 16.06.2021, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1084/20

провадження № 2/631/331/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

В С Т А Н О В И В:

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Савіхіна Анастасія Миколаївна, яка діє на підставі довіреності № 36451-К-Н-О від 29 липня 2019 року, звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором, який був укладений 26 червня 2018 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та померлою ОСОБА_2 , у розмірі 12014 гривень 84 копійки та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_2 звернулася до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву від 26 червня 2018 року.

Відповідач при підписанні анкети – заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг (далі – Договір), що підтверджується підписом у заяві.

Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь – якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів Банку» клієнт має право надати Банку заяву про розірвання Договору на виконання умов пункту 2.1.5.4 Договору.

В Умовах та правилах надання банківських послуг вказано, що власник зобов`язаний слідкувати за витратами коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту.

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник – ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області від 05 квітня 2019 року.

Враховуючи те, що позичальник не належним чином виконувала умови договору, станом на дату її смерті, у неї утворилась заборгованість перед банком за кредитним договором у розмірі 12014 гривень 84 копійки.

Представник позивача посилається на те, що спадкоємець ОСОБА_1 мала право подати заяву про прийняття спадщини або про відмову від спадщини у строк з 03 квітня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцем, який постійно проживала з позичальником, ОСОБА_2 , є ОСОБА_1 , яка згідно статтей 608, 1218, 1219 Цивільного кодексу України має відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», оскільки, як зазначив представник банку, у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємців переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

Ну думку представника позивача, вказана обставина підтверджується копіями паспортів позичальника, ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , де зазначено їх адресу реєстрації: АДРЕСА_1 .

На виконання вимог частини 2 статті 1281 Цивільного кодексу України 03 липня 2020 року позивачем, як кредитором ОСОБА_2 , була направлена претензія до Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області. 14 липня 2020 року банк отримав відповідь від Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області, в якій зазначалось, що спадкоємці померлої ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не зверталися та спадкова справа після смерті ОСОБА_2 була заведена на підставі претензії Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

09 жовтня 2020 року Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» на адресу спадкоємця – відповідача по справі ОСОБА_1 було направлено лист – претензію кредитора щодо необхідності погашення заборгованості після смерті ОСОБА_2 , як спадкоємця, яка проживала разом із нею на час відкриття спадщини.

Однак, до теперішнього часу, сума боргу в добровільному порядку не погашена, у зв`язку з чим представник позивача змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення зазначених коштів у судовому порядку, оскільки вважає, що відповідач згідно вимог частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України прийняла спадщину, так як не відмовилась від неї протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, та відповідно до положень статті 1282 Цивільного кодексу України зобов`язана задовольнити вимоги кредитора.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 січня 2021 року прийнято позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця до розгляду та відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 лютого 2021 року витребувано від Центру надання адміністративних послуг Старовірівської сільської ради Харківської області інформацію про осіб, які були зареєстровані станом на 03 квітня 2019 року разом із померлою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 (довідку про склад родини) та витребувано від Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області копію спадкової справи, заведеної після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 16 червня 2021 року визначено про заочний розгляд справи за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у цивільній справі судом не вживалось.

Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. В наданому до позову клопотанні представник позивача вказує, що підтримує позовні вимоги в цілому, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у повному обсязі, а також зазначає, що розгляд справи може відбутися без представника банку за наявності наданих доказів по справі, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечують.

Відповідач, ОСОБА_1 , у судові засідання, що були призначені на 10 лютого 2021 року, 26 лютого 2021 року, 26 квітня 2021 року, 01 червня 2021 року та 16 червня 2021 року не з`явилась, хоча про дату, час і місце розгляду справи була сповіщена завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Згідно з даними поштового відділення УДППЗ «Укрпошта» судові повістки повернулися на адресу суду з відміткою про неможливість вручення – «адресат відсутній за вказаною адресою».

Крім того, у судове засідання, що було призначено на 16 червня 2021 року відповідач викликалася шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті судової влади України (https://nv.hr.court.gov.ua/sud2028/pres-centr/11/1130192/) (а. с. 135).

Причини неявки відповідача суду не відомі. Відзив на позовну заяву, відповідно до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, відповідач не надала, ніяких клопотань на адресу суду не направляла.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідачів, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, і від яких не надійшло заяви про розгляд справи за їх відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідач будучи завчасно належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, повторно, без зазначення причин свого неприбуття, не з`явилася у судове засідання, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень часини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 14360570, що підтверджується копією відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а. с. 82) та має банківську ліцензію Національного Банку України за № 22 від 05 жовтня 2011 року про право надання банківських послуг, визначених частиною 3 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», унесеному до Державного реєстру банків 19 березня 1992 року за № 92 (а. с. 84). Згідно зі статутом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 594 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 712) та погодженого Національним банком України 06 вересня 2019 року, вказана фінансова установа є державним банком та правонаступником всіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яке було правонаступником всіх прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Приватбанк» (а. с. 86 – 87).

З матеріалів справи судом встановлено, що 26 червня 2018 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», яке в подальшому змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір без номеру шляхом підписання останньою анкети – заяви про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк», за змістом якої ОСОБА_2 погодилася з тим, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, «Умовами і правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складають договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві (а. с. 18, 19).

При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачем факту підписання вказаної вище заяви про отримання банківських послуг ОСОБА_2 .

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Крім мотивів, викладених вище, суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, в якій зазначено, що неоспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України свідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Відповідно до виявленого бажання ОСОБА_2 було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.

Отже, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України.

Вказаним договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Судом встановлено, що позивач виконав усі взяті на себе зобов`язання, встановивши ліміт на кредит позичальника. Проте, ОСОБА_2 були порушені зобов`язання, встановлені умовами кредитного договору, стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту і процентів за користування кредитними коштами, що вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, умови кредитного договору щодо дати кінцевого розрахунку по погашенню кредиту, процентів та щомісячної комісії позичальником були порушені.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язав (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Приписи частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлюють обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплатити проценти, належні йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

При цьому, згідно вимог статтей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України у встановлений строк.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені положеннями статті 611 Цивільного кодексу України. Так, згідно вищевказаної норми права, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», яке у подальшому змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 виникли кредитні правовідносини, відповідно до яких ОСОБА_2 отримавши від банку кошти у кредит, своїх зобов`язань з їх повернення належним чином не виконала.

Як убачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_2 , померла у селі Старовірівка, Нововодолазького району Харківської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Старовірівської сільської ради Харківської області 05 квітня 2019 року (а. с. 73).

Із розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що станом на дату смерті позичальника 03 квітня 2019 року загальна сума заборгованості перед банком за кредитним договором становить 12014 гривень 84 копійки, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 12014 гривень 84 копійки.

03 липня 2020 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на адресу Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області направив претензію кредитора в порядку статті 1281 Цивільного кодексу України від 28 травня 2020 року за вихідним № SAMDNWFC00043457851, відповідно до якої просив включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком у розмірі 12014 гривень 84 копійки, а також надіслати інформацію стосовно звернення з заявою про прийняття спадщини або відмови від прийнятті спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлого боржника; відомості про осіб, які подали заву про прийняття або відмову від прийняття спадщини після смерті боржника (а. с. 75).

Листом від 08 липня 2020 року за вихідним № 391/02-14 завідувач Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори в порядку виконання обов`язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. Козелко повідомила Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» про те, що претензія кредитора до спадкоємців ОСОБА_2 отримана 08 липня 2020 року та зареєстрована по книзі вхідної кореспонденції за № 382/02-14, та заведена спадкова справа № 105/2020, інших заяв до державної нотаріальної контори не надходило (а.с. 76).

Таким чином, судом установлено, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08 липня 2020 року Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області заведено спадкову справу за № 105/2020 за претензією кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» від 28 травня 2020 року за вихідним № SAMDNWFC00043457851.

Перевіривши матеріали спадкової справи № 105/2020, заведеної щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , що були направлені на адресу суду 05 травня 2021 року відповідно до ухвали про витребування доказів завідувачем Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори в порядку виконання обов`язків державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Т. Козелько, листом від 14 квітня 2021 року за № 184/02-14 встановлено, що 08 липня 2020 року на підставі претензії кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», сума заборгованості 12014 гривень 84 копійки, що була зареєстрована у Книзі обліку спадкових справ за № 244, заведено спадкову справу за № 105/2020 після смерті ОСОБА_2 . Інших заяв до Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області від будь-яких осіб стосовно прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 не надходило. Свідоцтва про право на спадщину вказаним органом нотаріату не видавались (а. с. 117 – 127).

10 жовтня 2020 року Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» на адресу ОСОБА_1 направлено лист – претензію від 10 вересня 2020 року за вихідним № SAMDNWFC00043457851 з вимогою погасити заборгованість у розмірі 12014 гривень 84 копійки за кредитним договором, укладеним 26 червня 2018 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 (а. с. 77, 78 – 81).

Згідно з нормою статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов`язків, зазначених у статті 1219 Цивільного кодексу України (стаття 1218, 1231 Цивільного кодексу України).

Нормами частини 1 та 2 статті 1220 вищевказаного кодифікованого закону України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах 3 та 4 статті 1268 та статті 1269 Цивільного кодексу України.

Так, згідно із частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 Цивільного кодексу України).

Чинне цивільне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 Цивільного кодексу України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 Цивільного кодексу України «Оформлення права на спадщину»).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 Цивільного кодексу України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Згідно зі статтею 1282 Цивільного кодексу Українм спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 Цивільного кодексу України.

Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором положень статті 1281 Цивільного кодексу України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Відповідно до частини 1 статті 1281 Цивільного кодексу України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (частини 2 та 3 статті 1281 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Приписами частини 4 статті 1281 Цивільного кодексу України кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Отже, встановлені статтею 1281 Цивільного кодексу України строки – це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.

Сплив визначених вищевказаною статтею строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі з єдиним унікальним № 14-53цс18.

З матеріалів справи встановлено, що на підставі претензії Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» направленої 03 липня 2020 року, Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області була заведена спадкова справа після померлої ОСОБА_2 . Даних про те, чи зверталися спадкоємці останньої із заявами про прийняття спадщини чи відмову від неї матеріали справи не містять.

Положеннями частини 1 статті 1296 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 Цивільного кодексу України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 Цивільного кодексу України є його правом, а не обов`язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 Цивільного кодексу України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Згідно роз`яснень, які містяться у пункті 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів щодо виконання зобов`язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке. З урахуванням положення статті 1282 Цивільного кодексу спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Тобто, законодавець ставить в залежність обов`язок спадкоємців боржника щодо сплати боргу за померлого від розміру одержаного ними у спадщину майна після померлого.

У своєму позові представник банку зазначає, що спадкоємцем боржника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідач по справі – ОСОБА_1 , яка зареєстрована за однією із померлою адресою: АДРЕСА_1 , та у строк, передбачений статтею 1270 Цивільного кодексу України, не звернулася до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини. На підтвердження чого представником Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» долучено до матеріалів справи копії паспортів громадянина України ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , виданого Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 28 вересня 1998 року та громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 , виданого ЦВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 28 березня 2004 року (а. с. 69 – 70, 71 – 72).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 лютого 2021 судом отримано інформацію від Старовірівської сільської ради Красноградського району Харківської області від 19 квітня 2021 за № 619, з якої вбачається, що станом на 03 квітня 2019 року разом із померлою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 115).

З цього приводу слід зазначити, що частиною 1 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 2 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно частини 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому як встановлено положеннями частини 2 та 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 2 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» є юридичною особою, представництво інтересів якого в суді здійснюють особи, які мають юридичну освіту, що передбачає знання ними своїх прав та обов`язків у цивільному процесі, якими вони користуються на власний розсуд. Як вже було зазначено вище, суд, дотримуючись принципу диспозитивності розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, що позбавляє його за власною ініціативою збирати докази. Обов`язок доведення обставин на які особа посилається, як на підставу своїх вимог покладається саме на цю особу.

Проте, позивач не скористався в повній мірі своїми процесуальними правами щодо заявлення клопотань про витребування додаткових доказів по справі.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б однозначно свідчили про те, що відповідач по справі – ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого позичальника на підставі відносин спорідненості. Той факт, що відповідач ОСОБА_1 та померла ОСОБА_2 мають однакові прізвища та мають реєстрацію місця проживання за однією адресою, не свідчать що вони є родичами та те, що відповідач є спадкоємцем померлої ОСОБА_2

Крім того, позивач не довів, що відповідач за правилами частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України прийняла спадщину, проживаючи разом із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, оскільки з наданих позивачем документів не можливо беззаперечно встановити, що на час відкриття спадщини позичальник та відповідач фактично проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин 1 та 6 статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Наведені положення статті 29 Цивільного кодексу України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Отже, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, яка обумовлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (абзац 13 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Таким чином, з наведених норм вбачається, що поняття «місце реєстрації» та «місце проживання» не є тотожними юридичними поняттями.

Окрім того, обґрунтовуючи позовні вимоги покладенням на спадкоємця обов`язку сплатити заборгованість в межах вартості спадкового майна, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» не зазначив та не надав жодного доказу про наявність у спадкодавця за життя на праві власності будь – якого рухомого чи нерухомого майна, яке можна віднести до складу спадщини відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України, та його вартості.

Матеріали справи не містять у собі відомостей про майно, одержане відповідачем по справі, ОСОБА_1 , у спадщину після смерті ОСОБА_2 , в межах вартості якого вона зобов`язана задовольнити вимоги кредитора – Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк».

Так, за змістом статті 16 та частини 2 статті 1282 Цивільного кодексу України, норма частини 2 статті 1282 Цивільного процесуального кодексу України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця.

За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених наведеною нормою права (статті 1282 Цивільного кодексу України), тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Лише у разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 13 березня 2019 року у справі № 360/1568/16-ц (провадження № 61-12563св18), від 19 червня 2019 року у справі № 286/2636/16-ц (провадження № 61-21016св18), від 04 липня 2019 року у справі № 320/5909/16-ц (провадження № 61-30773св18).

Отже, з огляду на приписи статті 1282 Цивільного кодексу України та зміст норм статті 12, 13 та 81 Цивільного процесуального кодексу України, саме на позивача, як кредитора у зобов`язанні, покладається обов`язок доведення наявності боргу та спадщини у спадкоємця, на яку має відбутися звернення. З цією метою він має право звернутися, як до нотаріуса з відповідним запитом, так і до суду, в порядку, передбаченому статтями 83, 84 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неможливості самостійно надати відповідні докази.

Учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пункт 6 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України).

Всупереч процесуального обов`язку, передбаченому статтями 12, 81 та 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач не надав до суду доказів про наявність спадкового майна, в межах вартості якого відповідно до згаданої норми статті 1282 Цивільного кодексу України можливе стягнення за боргами спадкодавця.

При цьому, відсутність заперечень відповідача проти позову не є його визнанням, оскільки за змістом частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України про те, що обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників, - визнання має бути активною процесуальною дією. Позивач не був позбавлений процесуальної можливості реалізувати свій обов`язок доказування підстав позову за допомогою правового механізму звернення до суду із заявою про витребування доказів, які у нього не перебувають або про забезпечення доказів, що передбачено статтями 83, 84 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи, що предметом спору у цій справі є вимоги кредитора до спадкоємця про стягнення заборгованості за кредитним договором, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» зобов`язано було довести ті обставини, на які воно посилалося як на підставу свої вимог, тобто подати суду докази, що відповідач дійсно є родичем та відповідно спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 , наявності у спадкодавця майна та його вартості, а у випадку неможливості надати такі докази – заявити клопотання про їх витребування, однак з дотриманням правил та процедур, встановлених Цивільним процесуальним законодавством України.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №306/486/17 (провадження №61-34520св18).

Також слід відмітити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», оскільки відсутні передбачені законом підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором зі спадкоємця позичальника, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 1, частина 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача (пункт 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким чином в даному випадку судові витрати сторонам у справі не відшкодовуються та покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 14 – 16, 202, 204, 509, 526, 527, 530, 549, 610, 611, 625, 626, 627, 629, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 5, 10 - 13, 17, 19, 23, 76, 81, 89, 133, 141, 206, частиною 3 статті 211, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтею 259, статтями 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтями 280 – 283, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15.5 частини 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 1 – Д, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 .

Суддя: Т. М. Трояновська