Рішення № 97700067, 16.06.2021, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2641/20

Номер провадження 2/629/61/21

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2021 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Кремінь М.О., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Удод Л.Я., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача-адвоката Авер`янова О.Ю., представників третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Лозова, Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб: Служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як органа опіки та піклування, Орган опіки та піклування Печенізької районної державної адміністрації Харківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третіх осіб: Служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як орна опіки та піклування, Орган опіки та піклування Печенізької районної державної адміністрації Харківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, посилаючись на те, що він з відповідачем по справі перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.06.2018 року. Від даного шлюбу є дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час ухвалення судового рішення про розірвання шлюбу питання щодо місця проживання дитини не розглядалося, за спільною згодою батьків малолітній ОСОБА_5 залишився проживати разом з матір`ю. Як зазначив позивач, протягом останніх двох років відповідач кілька разів змінювала місце свого фактичного проживання, ухилялася від обов`язку по догляду за дитиною, зловживає спиртними напоями, постійно змінює співмешканців, які чинять фізичне та психологічне насильство над дитиною, на що відповідач не реагує. Мати відповідача ОСОБА_6 зверталася до нього з проханням забрати дитину від матері, оскільки її співмешканець його б`є, на підтвердження чого надіслала йому світлини, на яких дитина була вся у синцях та забоях. На підставі викладеного позивач просить визначити місце проживання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2020 року у даній справі було відкрито провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи залучено виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області, як орган опіки та піклування, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 19 листопада 2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні, залучено до участі у справі в якості третьої особи орган опіки та піклування Печенізької районної державної адміністрації Харківської області.

Позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі, з урахування наданих ними доказів.

Відповідач та її представник заперечували проти позову, просила визначити місце проживання дитини разом з матір`ю. Відповідач пояснила, що зі співмешканцем ОСОБА_7 проживала напротязі не більше 6 місяців. Події, за яких ОСОБА_7 побив дитину ОСОБА_5 , мали місце в травні 2020 року. Не була очевидцем вказаної події, оскільки була відсутня вдома і на той час разом з молодшою дитиною відвідувала лікарню. Вже ввечері помітила у сина ОСОБА_5 сліди побиття. Ні до лікарні, ні до поліції, ні до спеціалістів психологічної підтримки з цього приводу не зверталася. До Лозівського району переїхала 09 лютого 2021 року . З приводу справи щодо невиконання нею батьківських обов`язків, що перебуває на розгляду в Лозівському міськрайонному суді Харківської області, пояснила, що притягується за фактом ненадання позивачу побачень з дитиною. 18 квітня 2021 року дійсно зустрічалася з ОСОБА_7 в присутності дітей, оскільки їздила забирати речі. Їй відомо, що є обмежувальний припис згідно судового рішення у відношенні ОСОБА_7 .

Представник третьої особи Служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області не заперечувала проти позову, вважала доцільним визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 разом з батьком.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як орган опіки та піклування не заперечувала проти позову, вважала доцільним визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 разом з батьком.

Представник третьої особи Печенізької районної державної адміністрації Харківської області, як органу опіки та піклування, в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, при розгляді справи просив покластися на діюче законодавство України.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надав показання про те, що ОСОБА_1 знає близько 10 років і товаришує з останнім, також є хрещеним батьком ОСОБА_5 . Відповідач категорично перешкоджає позивачу бачитись з ОСОБА_5 . Неодноразово разом з ОСОБА_1 ходили до ОСОБА_2 та намагалися зустрітися з дитиною, на що остання відмовляла. Вказав, що позивач є гарним батьком, який постійно намагається розвивати сина ОСОБА_5 . Останній має змогу виховати дитину та забезпечити її навчання. З боку відповідача не спостерігає піклування та турботи до свого сина ОСОБА_5 . ОСОБА_1 постійно водив сина до дошкільного закладу, у свою чергу ОСОБА_2 не систематично виконували вказані обов`язки. Зі слів позивача відомо про побиття сина ОСОБА_5 , останній показував відповідні фото на підтвердження даного факту. Одного разу, поїхав разом з позивачем до смт.Печеніги, оскільки останній хотів побачитись з дитиною. Відповідач знову відмовила, на що ОСОБА_1 викликав поліцію. Після приїзду працівників поліції було складено протокол за фактом ненадання відповідачем зустрічей ОСОБА_1 зі своїм сином. ОСОБА_2 постійно переїжджає з дітьми, змінюючи місце проживання, тобто ОСОБА_5 не має постійного місця проживання. В результаті таких переїздів дитина не систематично відвідує школу, гуртки. ОСОБА_2 намагається негативно налаштувати ОСОБА_5 проти батька. Охарактеризував позивача як працьовитого, доброзичливого. Вказав, що ОСОБА_1 має власне житло, в якому створені всі умови для нормального проживання дитини, та автомобіль. Останній офіційно працевлаштований. Окрім того, позивач також додатково займається сільським господарством, зокрема, розведенням бджіл. Разом з ОСОБА_1 працюють в одному цеху, тому останнього бачить кожного дня і помічає його переживання з приводу долі свого сина. Пояснив, що ОСОБА_1 зі своїм сином ОСОБА_5 на самоті , один з одним гарно ладять. Коли ОСОБА_5 залишався у ОСОБА_1 , останні разом ходили ловити рибу, грали в різноманітні ігри, ходили в гості до нього, де ОСОБА_5 разом з його двома дітьми грався. Проте в присутності ОСОБА_2 . ОСОБА_5 побоюється підходити до батька. З приводу емоційного стану ОСОБА_5 пояснив, що останній має відсталий розвиток у підрахунках, читанні. ОСОБА_5 заляканий, постійно побоюється відповісти на те чи інше запитання.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Судом встановлено, що сторони по справі з 27 травня 2014 року по 12 червня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12.06.2018 року. Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 25 липня 2014 року Виконавчим комітетом Панютинської селищної ради м. Лозова Харківської області, актовий запис № 38.

Дитина зареєстрована разом з батьком ОСОБА_1 - позивачем по справі за адресою: АДРЕСА_1 .

На даний час малолітній ОСОБА_5 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 - відповідачем по справі за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 28.12.2004 року державним нотаріусом Лозівської державної нотаріальної контори, Харківської області Даниленко Н.В., та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26.01.2005 року.

Позивач з 09 квітня 2002 року працює в Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді слюсаря-ремонтника 3 розряду у заготівельному цеху. За місцем роботи характеризується позитивно.

Із довідки Філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» вбачається, що дохід ОСОБА_1 за період з грудня 2019 року по травень 2020 року без урахування аліментів становить 31169,11 грн.

Відповідно до медичної довідки про проходження обов`язкового попереднього та періодичного психіатричних оглядів серії 2ААЛ №627226 від 24.01.2018 року, ОСОБА_1 визнаний здоровим. Довідка дійсна до 24.01.2023 року.

ОСОБА_1 сплачує аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 25%.

Як вказує позивач, відповідач неналежним чином виконує обов`язки щодо догляду за дитиною, за останні два роки кілька разів змінювала місце свого фактичного проживання, зловживає спиртними напоями, проживає зі співмешканцем, який чинить фізичне та психологічне насильство над дитиною, на що мати не реагує. Вважає, що ОСОБА_2 не здатна захистити сина від свого співмешканця, надати належні підтримку та виховання, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини. Крім того, відповідач забороняє йому зустрічатися з сином, використовує його у конфлікті між ними, маніпулює ним, залякує. З метою захисту дитини від проявів насильства, жорстокого поводження та недбайливого ставлення у сім`ї ОСОБА_2 він змушений звертатися до суду з позовом про визначення місця проживання сина за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач неодноразово звертався до Служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області з заявами щодо неналежне виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_5 .

З акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 від 15.05.2020 року вбачається, що він проживає у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Умови проживання добрі. Батьком ОСОБА_1 створені належні умови для проживання та виховання дитини.

Згідно листа Служби у справах дітей Печенізької районної державної адміністрації Харківської області за зверненням ОСОБА_1 були перевірені умови проживання дитини ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_2 , а також проведено з нею бесіду з питань спору місця проживання дитини, а також недопущення насилля у відношенні до дітей, належного виховання, навчання та утримання дітей.

З акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 від 25.05.2020 року вбачається, що ОСОБА_2 , разом зі своїми дітьми: ОСОБА_5 , ОСОБА_13 та співмешканцем ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_3 . В будинку чисто та тепло, посуд, постільна білизна чисті, дитячі речі випрані та акуратно складені. Для малолітнього ОСОБА_5 виділена окрема кімната з ліжком, шафою для речей, стіл, стілець та табурет. Дитина має вдосталь іграшок відповідно до його віку. Всі необхідні продукти харчування в повному обсязі. В ході бесіди мати хлопчика пояснила, що її син скоїв жахливе - задушив і поховав цуценя, накормив пластиліном десятимісячну доньку та розбив її дитячий візок, тому вітчим розсердився та покарав сина ОСОБА_5 , хоча відразу пожалів за свій вчинок. З матір`ю малолітнього ОСОБА_5 проведено попереджувальну, профілактичну бесіду про недопущення насильства в сім`ї та про відповідальність батьків (матері) за неналежне виконання батьківських обов`язків з виховання, утримання своїх дітей.

Станом на 15 лютого 2020 року будь-яке майно на праві власності за ОСОБА_2 не зареєстроване, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №244345163.

25.05.2020 року з матір`ю ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_5 була проведена бесіда, під час якої встановлено, що батьки дитини між собою не спілкуються, батько сплачує аліменти на утримання дитини вчасно та в повному обсязі. Мати не заперечує проти побачень батька з сином. Під час відвідування сім`ї життю та здоров`ю дитини нічого не загрожувало. Також під час бесіди хлопчик розповів, що любить маму, тата, сестричку, а на вітчима ОСОБА_7 він ображений. На питання чи часто дядько ОСОБА_7 його ображає, він відповів, що ні, тільки за те, що вбив цуценя та накормив сестру пластиліном. З матір`ю проведено профілактичну бесіду щодо належного виконання батьківських обов`язків по відношенню до своїх малолітніх дітей та нагадано про відповідальність батьків за невиконання батьківських обов`язків та жорстокого поводження з дітьми.

Згідно постанови Печенізького районного суду Харківської області від 16 липня 2020 року по справі №633/351/20 ОСОБА_7 притягнуто до адміністративної відповідальності ч.1 ст.173-2 КУпАП. З описової частини постанови вбачається, що 09 травня 2020 року, близько 13-00 години ОСОБА_7 за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_3 , вчинив фізичне насилля в сім`ї по відношенню до прийомного сина ОСОБА_5 , не завдавши при цьому фізичного болю, чим скоїв насилля в сім`ї.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 05 лютого 2021 року по справі №633/24/2021 заяву ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_5 , задоволено частково. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_7 , яким визначено такі заходи тимчасового обмеження його прав, а саме: заборонено будь-яким чином спілкуватися з малолітнім ОСОБА_5 ; заборонено наближатися на відстань ближче 20 метрів до місця проживання або навчання ОСОБА_5 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_5 , якщо дитина перебуває у місці, невідомому кривднику, заборонено ОСОБА_7 переслідувати дитину; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_5 або контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Строк дії обмежувального припису - 6 місяців.

З наданих позивачем матеріалів справи, а саме заяви про злочин від 22 січня 2021 року, заяви про злочин від 22 квітня 2021 року, скарги в порядку ст.303 КПК України від 29 квітня 2022 року вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було порушено умови встановленого обмежувального припису, внаслідок чого позивач звернувся до правоохоронних органів з приводу притягнення останніх до кримінальної відповідальності за ст.390-1 КК України.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 11 лютого 2021 року по справі №636/508/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано Чугуївське РУП ГУНП в Харківській області вчинити дії, передбачені ст.214 КПК України за заявою ОСОБА_1 від 22 січня 2021 року.

Вказані докази та обставини не спростовані стороною відповідача.

Разом з тим, суд не приймає до уваги ухвалу Печенізького районного суду Харківської області від 23 жовтня 2018 року про закриття кримінального провадження у відношенні ОСОБА_7 за ч.1 ст.125 КК України, постанову Печенізького районного суду Харківської області від 21 серпня 2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_7 за ч..1 ст.130 КУпАП, оскільки вказані докази не стосуються предмета спору.

Згідно психолого-педагогічної характеристики КЗ «Печенізький ліцей ім.Г.Семирадського» Печенізької районної ради Харківської області від 05.11.2020 року ОСОБА_5 навчався в зазначеному закладі з 01.09.2020 року. З характеристики вбачається, що ОСОБА_5 виховується у неповній сім`ї, батька немає, але жорстким вихованням займаються мати та вітчим. Мати не працює, але мало часу приділяє вихованню сина. Відносини сина та матері складні, син боїться виховного впливу матері та вітчима, які постійно знущаються над ним. Дитина наймається більшу частину часу проводити за межами дому в компанії однолітків та старших приятелів. Мати не навідує школу, не цікавиться навчанням та поведінкою, не відвідує батьківські збори. У вихованні сина мати та вітчим постійно застосовують фізичні покарання, домагалися повного підкорення вимогам. Рідко враховують інтереси сина, його вікові потреби. Не прислуховуються до думки фахівців, класного керівника, не беруть до уваги поради при вихованні та спілкуванні з дитиною. У ОСОБА_5 відсутня позитивна мотивація до навчання, переважає мотив уникнення покарання за негативні відмітки. Присутній досить високий внутрішній фон тривоги. Негативні переживання виникають як результат невдалих контактів з однокласниками, мамою, вітчимом. Незадоволена потреба в досягненні успіху та позитивній оцінці своїх навчальних досягнень та будь-яких інших успіхів. Очікування покарання та негативної відмітки викликають внутрішню напругу. Загальний інтелектуальний рівень розвитку низький. Мислення розвинене слабо, з завданнями, що потребують аналізу, узагальнення, порівняння справляється погано. Словниковий запас побутового рівня, в мові використовує багато брутальних слів і виразів. Пам`ять розвинена слабо. Увага не стійка, навіть якщо діяльність для учня цікава. Проявляє виражені спортивні здібності. Добре грає у футбол та інші спортивні ігри. У спортивній секції не займається.

Відповідно до інформації КЗ «Панютинський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №2 «Веселка» Лозівської міської ради Харківської області, наданої 27 січня 2021 року за 01-24/09, ОСОБА_5 був зарахований до вказаного закладу з 2017 року по 2019 рік включно. За вказаний період хлопчик не систематично відвідував заклад. Але дитина завжди була охайна, доглянута. Батько дитини доволі часто приводив та забирав дитину із садочка. Завжди спілкувався з вихователем групи, де перебував його син, цікавився життям дитини в групі, приймав участь у ремонтних роботах групи та відвідував батьківські збори, святкові ранки дитини. Батько ОСОБА_1 мав контакт із адміністрацією закладу, зарекомендував себе як турботливий, відповідальний, люблячий батько для свого сина ОСОБА_5 .

Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

З висновку Печенізької районної державної адміністрації, як органу опіки та піклування, затвердженого розпорядженням голови районної державної адміністрації 11 грудня 2020 року №207, вбачається, що Печенізька районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, виходячи виключно з інтересів дитини, вважає, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , доцільне з його біологічним батьком ОСОБА_1 , за його місцем реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно висновку виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області як органу опіки та піклування, -затвердженого рішення виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області від 23 березня 2021 року №248, виконавчий комітет рекомендує в інтересах дитини, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 та 12 цього Закону передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

У відповідності до ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п.1 ст.9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Крім того, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів.

Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, неповага до закону, сімейних цінностей, суспільних правил поведінки, вчинення кримінальних та адміністративних правопорушень.

Зібрані судом докази свідчать про те, що у спірних правовідносинах найкращим інтересам дитини відповідатиме постійне проживання дитини разом із батьком, за місцем проживання якого створено всі умови для гармонійного розвитку та виховання дитини. ОСОБА_1 має перевагу в матеріально-побутовому стані. Дитина прихильна до батька.

Судом враховуються покази свідка ОСОБА_10 , допитаного в судовому засідання, який пояснив, що ОСОБА_1 виявляє турботу до сина ОСОБА_5 , любить його. Позивачем створенні належні умови для виховання та розвитку сина. Також повідомив, що ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачу у реалізації його права як батька бачитися зі своєю дитиною та спільно проводити з нею час, налаштовуючи ОСОБА_5 проти батька.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «HUNT v. UKRAINE» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. На думку Суду, досить складно визначити, в якій мірі національні суди могли дати таку оцінку, не заслухавши заявника особисто або, принаймні, з огляду на обставини справи не отримавши інформації від заявника особисто щодо його бачення (§ 57).

Залишення проживання дитини із матір`ю буде суперечити інтересам дитини, оскільки у відповідача станом на час розгляду справи відсутній постійний емоційний та сімейний зв`язок з дитиною, остання за наявності факту домашнього насилля у відношенні її сина з боку її співмешканця ОСОБА_7 , наражає на небезпеку сина ОСОБА_5 . Крім того, з досліджених доказів вбачається постійна зміна місця проживання відповідача разом з дітьми, що порушує стабільність життя сина ОСОБА_5 , зазнає змін соціальне оточення дитини, місце її навчання.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не вчиняла усі можливі дії, щоб змінити своє ставлення до сина та реабілітуватись. Не дивлячись на встановлений судовим рішенням обмежувальний припис відносно її співмешканця ОСОБА_7 , з боку відповідача продовжують мати місце зустрічі з останнім в присутності сина ОСОБА_5 , тим самим наражаючи дитину на небезпеку з боку ОСОБА_7 , що підтверджуються відповідними фотосвітлинами, наданими стороною позивача. Вказані обставини підтвердилися в судовому засідання і відповідачем.

Наведене свідчить про недбале ставлення ОСОБА_2 , як матері, до своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_5 .

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Суд також враховує, що відповідач ніде не працює, власного житла не має, має ще другу дитину, народжену від іншого чоловіка.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.ст.12, 13, 81, 89 ЦПК України).

Належними та допустимими доказами сторона відповідача не спростувала обставин, встановлених судом.

Суд приймає до уваги надані висновки органів опіки та піклування, оскільки вказані висновки є достатньо обґрунтованим та згідно них враховані усі життєві обставини сторін, починаючи з моменту припинення їх спільного проживання.

Принципом Декларації з прав дитини визначено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливе, рости під опікою та під відповідальністю своїх батьків та у всякому випадку в атмосфері любові та моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків коли мають місце виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що позивач має прийнятні умови для життя та виховання сина, наявна прихильність хлопчика до батька, позивач має достатньо можливостей як батько, впливати на виховання сина і формування його особистості, на гармонічний розвиток його здібностей і талантів. З урахування викладеного, місце проживання малолітньої дитини сторін, яка в будь-якому випадку в силу віку потребує щоденної ласки, турботи і любові, на думку суду, може бути визначене з батьком.

Крім цього, суд зазначає, що за умови проживання дитини з позивачем, ОСОБА_2 не буде позбавлена можливості, як мати, приймати участь у вихованні та розвитку сина, щоденно спілкуватися з ним, оскільки сторони проживають в одному населеному пункті.

Суд звертає увагу, що вирішення спору на користь батька ґрунтується не на перевагах його права, а випливає виключно з інтересів малолітньої дитини.

При цьому, суд наголошує, що проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав щодо дитини (ст.141 ч.2 СК України) та звертає увагу сторін на положення ст.157 СК України, згідно якої встановлено, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

З урахуванням наведених вимог закону та встановлених обставин справи, наявності встановлених законом підстав для проживання дитини саме з батьком, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Так, позивачем при подачі позовної заяви до суду був сплачений судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок. А тому, у відповідності до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у вищезазначеному розмірі.

Керуючись ст.ст.150, 151, 157, 159, 161 СК України, ст.ст.12, 13, 81, 82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб: Служби у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як органу опіки та піклування, Органу опіки та піклування Печенізької районної державної адміністрації Харківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем його реєстрації та мешкання за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи також до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець с.Панютине, м.Лозова, Харківська область, громадянин України, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 16 вересня 1998 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача - адвокат Удод Людмила Ярославівна, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №909 від 23 січня 2018 року.

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Представник відповідача - адвокат Авер`янов Олександр Юрійович, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №1530, виданого 09 січня 2008 року.

Треті особи:

- Виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: Харківська область, м.Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1, код ЄДРПОУ 04058829;

- Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, м.Лозова, вул.Лозовського, б.10-А, к.17;

- Орган опіки та піклування Печенізької районної державної адміністрації Харківської області, місцезнаходження: смт.Печеніги, Печенізький район, Харківська область, вул.Незалежності, буд.48.

Повний текст рішення виготовлено 16 червня 2021 року.

Суддя Н.А. Смірнова