Рішення № 97697745, 15.06.2021, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/2298/21

2/215/1967/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О., за участю: секретаря Чернокун Н.Ю.,

згідно з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №8 Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди у зв`язку з профзахворюванням,

В С Т А Н О В И В:

12.04.2021 до суду надійшла вказана позовна заява, в обґрунтування якої вказано, що позивач працювала на підприємстві відповідача понад 31 рік в шкідливих умовах, внаслідок чого він отримала професійне захворювання. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу. Висновком МСЕК від 06.04.2021 позивачу визначено 50% втрати професійної працездатності встановлено 3 групу інвалідності безстроково. Первинно втрата професійної працездатності визначена 05.06.2013 в розмірі 25%. В зв`язку з професійним захворюванням змінилися спосіб та якість життя позивача, що завдає їй моральних страждань. Просить стягнути з відповідача на користь позивача 250000грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Ухвалою від 29.04.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено проведення першого судового засідання для розгляду справи по суті на 21.05.2021.

Ухвалою від 21.05.2021 розгляд справи відкладено на 15.06.2021.

У судове засідання 15.06.2021 учасники справи не з`явились.

Представник позивача подав суду заяву про розгляд справи без його участі та про підтримку позовних вимог (вх.№11951 від 15.06.2021).

Представник відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» надіслав суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі (вх.№11966 від 15.06.2021).

15.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечує, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що позивачка працювала на підприємстві відповідача монтером колії на пересувних залізничних коліях у Першотравневому кар`єрі та дозувальником гарячого повертання в цеху оґрудкування та випалу обкотишів №2 у період з 03.08.1979 по 12.10.2011 і звільнилась за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів складає 22 роки 4 місяці. Чинним законодавством не встановлено прямої заборони або обмеження щодо тривалості роботи працівника у шкідливих або небезпечних умовах. Крім того, тривалість роботи позивача у шкідливих умовах праці збільшує рівень професійного ризику та залежить лише від неї самої, тому існує причинно-наслідковий зв`язок між діями самої потерпілої, що мають вираз у тривалому продовженні роботи в шкідливих умовах праці, і виникненням у нього професійного ушкодження здоров`я, а не тільки діями роботодавця, який маючи необхідні дозволи на здійснення небезпечних робіт, не має можливості усунути шкідливі виробничі чинники з незалежних від нього причин. Позивач була попереджена про роботу у шкідливих умовах і свідомо погоджувався на неї, за що, між іншим, отримувала пільги та компенсації. Також, на думку відповідача, позивачем не доведено наявність моральних страждань, оскільки надані письмові докази до позову свідчать лише про факти роботи позивача на підприємстві відповідача, встановлення їй профзахворювання та стійкої втрати працездатності і не доводять дійсний розмір заподіяної моральної шкоди. Крім того, відповідач зазначає, що із долучених доказів вбачається, що незважаючи на явні ознаки ушкодження здоров`я продовжувала працювати у шкідливих та важких умовах праці і звільнилась за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію лише після того встановлення діагнозу профзахворювань та визнання непридатною до роботи за своєю професією. (вх.№11957 від 15.06.2021).

Оскільки позивачем подано докази, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги, сторонами не заявлено клопотань про витребування інших доказів та відповідач скористався правом подачі відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 працювала на підприємстві відповідача монтером колії на пересувних залізничних коліях у Першотравневому кар`єрі та дозувальником гарячого повертання в цеху оґрудкування та випалу обкотишів №2 у період з 03.08.1979 по 12.10.2011 і звільнилась за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.4-7).

В Акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 11.04.2013 (далі – Акт розслідування) зазначено, що ОСОБА_1 21.01.2013 під час медичного огляду у лікувально-діагностичному центрі ТОВ «МЕДИКОМ» встановлене професійне захворювання: радикулопатія полісігментарна попереково-крижова та шийна.

З п.16 Акту розслідування слідує, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи дозувальником гарячого повертання на виробничій дільниці цеху по виробництву обкотишів вела процес дозування гарячої поверненої суміші, рівномірно розподіляла гарячу повернену суміш на транспортерній стрічці, виявляла та усувала несправності в роботі устаткування, що обслуговувала, брала участь у ремонті устаткування. В цеху по виробництву обкотишів не завжди була можливість використовувати засоби механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору перешкоджаючого їх застосування.

Згідно з п.17 Акту розслідування причиною виникнення професійного захворювання встановлено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу:

умови праці дозувальника гарячого повертання за важкістю праці відносяться до 3 класу 2 ступені шкідливості (дослідження проведені на підприємстві для атестації робочих місць за умовами праці санітарно-виробничою екологічною лабораторією в 2010 році);

важкість праці: маса вантажу, що підіймається та переміщується вручну, кг: підіймання та переміщення (разове) вантажів, чергуючи з іншою роботою (до 2 разів на годину) – 16 при гранично допустимій до 10;

робоча поза у похилому положенні до 30?/понад 30?, % зміни: 60? - при гранично допустимій до 25/0.

Відповідно до п.19 Акту розслідування в зв`язку з закінченням роботи ОСОБА_1 в цеху по виробництву обкотишів №2 ПАТ «ПІВНГЗК» впродовж більше 22 років в умовах впливу шкідливих факторів, конкретних осіб, які відповідальні за виникнення професійного захворювання, встановити неможливо. (а.с.12-15).

05.06.2013 позивачка пройшла первинний огляд медико-соціальною експертною комісією (МСЕК), під час якого їй було визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25%, а під час останнього огляду МСЕК від 06.04.2021 ступінь втрати професійної працездатності збільшено до 50% та встановлено 3 групу інвалідності з 22.03.2021 безстроково. (а.с.17,20).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Суд вважає, що зазначеного обов`язку відповідач не виконав.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Частина 1 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається з акту розслідування причиною виникнення професійного захворювання позивача є робота позивача у шкідливих умовах, що перевищували гранично допустимі.

Суд вважає зазначене наслідком порушення посадовими особами підприємств, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання їй моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються наведеними висновками суду. Посилання представника відповідача на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконувала роботу в шкідливих умовах праці не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту вини відповідача, суд не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. Отже, висновки відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення їй моральної шкоди у зв`язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом стійкої втрати позивачем професійної працездатності з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Судом встановлено, що в зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона у 55-річному віці втратила професійну працездатність первинно у розмірі 25%, яка в подальшому збільшилась до 50% безстроково, а також їй встановлено 3 групу інвалідності. Як наслідок позивач обмежена у життєдіяльності, що проявляється болями в шийному і попереково-крижовому відділах хребта, болем у суглобах; необхідністю проходити лікування та докладати додаткових зусиль для організації її життя. Отримане професійне захворювання призводить до зниження її фізичної активності та порушення нормальних життєвих зв`язків.

Отже, враховуючи те, що позивач працювала на підприємстві відповідача понад 22 роки у шкідливих умовах, їй встановлено первинно 25% і в подальшому безстроково 50% втрати працездатності та 3 групу інвалідності, а також характер професійного захворювання, пов`язаного із спричиненням їй фізичних і моральних страждань, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, так як має місце факт заподіяння позивачеві моральної шкоди.

Позивач визначив розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 250000 грн..

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу, суд, враховуючи роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», професійний маршрут позивача, характер та глибину його фізичних, душевних страждань від одержаних профзахворювань, тривалість лікування, втрату можливості його повної трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних змін його життєвих зв`язків, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя, вважає, що для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості потрібно стягнути з відповідача 150000грн. за встановлені первинно 25%, які в подальшому збільшились до 50% втрати працездатності та 3 групу інвалідності безстроково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, на користь держави за розгляд цивільної справи підлягають відшкодуванню з відповідача судові витрати – 1500 грн. судового збору станом на дату подачі позову, від сплати якого було звільнено позивача.

В зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені останнім судові витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 3600 грн..

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 23, 76-80, 89, 141, 258, 259,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди у зв`язку з профзахворюванням – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (ідентифікаційний код 00191023, місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень, а також 3600 (три тисячі шістсот) гривень – витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (ідентифікаційний код 00191023, місцезнаходження: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг) на користь держави судовий збір в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

У решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцевих положень» ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне судове рішення складено 15.06.2021.

Суддя