Рішення № 97694558, 15.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2021 року м. Київ № 640/14035/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доОфісу Генерального прокурорапро визнання протиправними дій, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період з 11.09.2019 по 22.05.2020 включно в розмірі 329 530, 66 грн. (триста двадцять дев`ять тисяч п`ятсот тридцять гривень 66 копійок).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №640/14035/20, суд ухвалив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням рішення з боку відповідача про поновлення позивача на посаді.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про неможливість своєчасного виконання рішення зумовлене об`єктивними причинами.

Також відповідач заперечував щодо наданого розрахунку позивача в частині суми, що підлягає до стягнення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, наказом Генеральної прокуратури України від 10.08.2017 №885-ц на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", виходячи з наказу Генерального прокурора України від 08.08.2016 №65шц, подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 07.08.2017 №11/2/4-709вих-17, державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України та посади прокурора.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №826/11291/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів задоволено. Визнати протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 10.08.2017 №885-ц. Зобов`язано Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України та на посаді прокурора. Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 11.08.2017 по 10.09.2019 у розмірі 162 661,20 (ста шістдесяти двох тисяч шестисот шістдесяти однієї грн. 20 копійок), з вирахуванням розміру обов`язкових платежів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі №826/11291/17 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.08.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року залишено без змін.

Як зазначає позивач, незважаючи на негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, відповідач своєчасно рішення не виконав, лише наказом від 25.05.2020 №1346-ц позивача поновлено на посаді.

Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, (далі - КЗпП), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом

За статтею статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Суд звертає увагу, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16.

Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Так, як зазначалось, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №826/11291/17 зобов`язано Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України та на посаді прокурора.

З матеріалів справи вбачається, наказом Офісу Генерального прокурора від 25 травня 2020 року №1346ц поновлено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 на посаді начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України з 10 серпня 2017 року.

Підстава: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2019 у справі №826/11291/17, постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.10.2019 ВП №60293374.

Суд акцентує увагу, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц і суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції у справі, що розглядається.

Отже, матеріалами справи підтверджується, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №826/11291/17, яке підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді, не виконувалось відповідачем до 25 травня 2020 року, коли наказом від 25.05.2020 №1346ц ОСОБА_1 поновлено на посаді з 10 серпня 2017 року.

Суд відхиляє посилання відповідача щодо поданої заяви позивача про поновлення на посаді, оскільки за таких обставин законодавством України не передбачено обов`язку із зверненням працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив`язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.

Щодо посилань відповідача на неможливість виконання рішення суду з об`єктивних причин з огляду на скорочення посади позивача, суд зазначає, що суди всіх інстанцій за наслідками розгляду справи №826/11291/17 підтвердили незаконність звільнення позивача та поновили його на посаді. Механізм поновлення позивача на посаді суди як першої та апеляційної інстанції, так і касаційної інстанції, не визначали - це безпосередній обов`язок роботодавця.

Інакший підхід не забезпечить дотримання гарантій, взятих на себе державою, у разі незаконного звільнення особи, а також суперечив би принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).

Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд враховує наступне.

Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У відповідності до пункта 8 Порядка №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункта 10 Порядка №100, зокрема, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядка №100 способом визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505» внесено зміни, в тому числі і до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505 «посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур», яка вступила в силу 06 вересня 2017 року.

Відповідно до внесених змін до схеми посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур (додаток № 2) (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505, відбулось підвищення розміру посадового окладу.

Втім, постановою Кабінета Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 внесено зміни до постанови Уряду від 08 лютого 1995 року №100. Зокрема, виключено пункт 10 Порядка.

Зазначена постанова набрала чинності 12 грудня 2020 року.

Отже, з указаної дати правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення відсутні.

Відповідно до положень частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Положеннями статті 7 цього Кодексу закріплено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Стягнення середнього заробітка має на меті відшкодувати особі, правові підстави для звільнення якої були відсутні, заробіток, який було безпідставно неотримано за проміжок часу з моменту звільнення до моменту прийняття рішення про поновлення на посаді.

Оскільки такий проміжок часу можу бути суттєвим, пункт 10 Порядка передбачав можливість застосування коефіцієнта підвищення.

Однак, після втрати чинності таким пунктом правові підстави для застосування такого коефіцієнта відпали.

У справі, що розглядається, стягненню підлягає середній заробіток за період з 11.09.2019 по 24.05.2020, ураховуючи наведене, суд приходить до висновку про застосування коефіцієнта підвищення під час розрахунку середнього заробітку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657.

Проте, щодо коефіцієнта підвищення згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 останні в даному випадку не застосовуються, оскільки такий коефіцієнт підвищення застосовується лише у разі призначення на посаду прокурора відділу Офісу Генерального прокурора.

Так, згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 17.08.2020 №21-1023 зп за останні 2 календарні місяці роботи (червень та липень 2017 року), середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 312,81 грн.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 коефіцієнт підвищення посадового окладу начальника самостійного управління складав 2,24. Відповідно середньоденна заробітна плата -700,69 грн.

З огляду на викладене сума середнього заробітку за період з 11 вересня 2019 року по 24 травня 2020 складає 122620,75 грн. (700,69 грн. *175 робочих днів).

Разом з тим, суд відхиляє посилання позивача на довідки від 1.04.2020 №21-693 зп, №21-694 зп, від 12.06.2020 №21-1206зп, оскільки останні складені саме для проведення перерахунку пенсії, а не в порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а відтак не підлягає застосуванню для розрахунку заробітної плати за період вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного поновлення на посаді ОСОБА_1 , на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №826/11291/17.

Разом з тим, за правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення з Офісу Генерального на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 122620,75 грн. (сто двадцять дві тисячі шістсот двадцять гривень) за час затримки виконання рішення в частині поновлення на посаді за період з 11.09.2019 по 24.05.2020, без урахування обов`язкових податків та зборів.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72 - 77, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного поновлення на посаді ОСОБА_1 , на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2019 у справі №826/11291/17.

3. Стягнути з Офісу Генерального на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 122620,75 грн. (сто двадцять дві тисячі шістсот двадцять гривень) за час затримки виконання рішення в частині поновлення на посаді за період з 11.09.2019 по 24.05.2020, без урахування обов`язкових податків та зборів.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з Офісу Генерального на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1226,21 грн. (одна тисяча двісті двадцять шість грн. 21 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя С.К. Каракашьян