Рішення № 97694527, 15.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2021 року м. Київ № 755/7503/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київський міський центр нарахування та здійсненню соціальних виплат провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київського міського центру нарахування та здійсненню соціальних виплат (далі - третя особа) та просить суд:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо ненадання відповіді на звернення від 09.03.2020 про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за проїзд до лікувального закладу і назад, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надати відповідь ОСОБА_1 на звернення від 09.03.2020 (про нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни);

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи компе6нсацію за проїзд до лікувального закладу і назад в сумі 420,50 грн., з урахуванням виплачених сум;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. (стаття 24 Закону України «Про звернення громадян»).

Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на Закони України «Про звернення громадян», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та стверджує про порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній вказує про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, адже 30.03.2020 останньому здійснено нарахування одноразової грошової допомоги, як учаснику ліквідації на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 125190,00 грн. Також, представник відповідача посилається на Закон України «Про статусі соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Порядок щорічної виплати грошової компенсації витрат на проїзд громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, затверджений наказом Департаменту соціальної політики від 12.03.2019 №45 та вказує, що компенсація становить 245,50 грн. Крім того, представник УПСЗН Дніпровської РДА зазначає, що відповідь на звернення позивача від 09.03.2020 йому надана та вказує на відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.

В свою чергу, позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, у якому він вказує на хибність, безпідставність та не надання відповідачем належних та достатніх доказів на спростування його позиції. Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представником третьої особи подано письмові пояснення по суті позовних вимог, де зазначає, що компенсація за проїзд виплачена позивачу, а щодо одноразової грошової допомоги просить позовну заяву залишити без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

02.03.2020 (вх. П-86/1 від 03.03.2020) позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, у якій, серед іншого, просив компенсувати вартість проїзду на суму 420,50 грн. в повному обсязі.

Листом від 05.03.2020 №37/16-3569 відповідач повідомив заявника, що грошова компенсація витрат його проїзду включає вартість 2 (двох) проїзних документів без урахування вартості постільної білизни та пересадок та становить 245,50 грн.

09.03.2020 (вх. №1337 від 10.03.2020) позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про нарахування та забезпечення виплати заявнику одноразової грошової допомоги в разі інвалідності внаслідок захворювання - інваліда війни 3 групи інвалідності, пов`язаної з виконанням військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС у 1986 році на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» від 22.10.1993 №3551-XII.

В матеріалах справи наявний лист від 23.03.2020 №37/10-4181, яким відповідач повідомляє позивача про прийняття ним рішення від 30.03.2020 щодо здійснення перерахунку одноразової грошової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, в сумі 30-ти мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з розрахунку мінімальної заробітної плати, яка визначається на момент виплати, з урахуванням вже нарахованої суми та становить - 125190 грн. Також, відповідач із посиланням на частину 28 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує про відсутність правових підстав для призначення допомоги, вказаної позивачем у заяві від 09.03.2020 (вх. 1337 від 10.03.2020).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).

Згідно статті 1 Закону №3551-XII він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Відповідно до статті 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Місцеві ради, підприємства, установи та організації мають право за рахунок власних коштів і благодійних надходжень встановлювати додаткові гарантії щодо соціального захисту ветеранів війни.

Положеннями статті 3 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час (ч. 1 ст. 7 Закону №3551-XII).

Згідно із пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №3551-XII особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги:

1) безплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів;

2) позачергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безплатне забезпечення іншими протезами і протезно-ортопедичними виробами; 3) безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, безплатно забезпечуються санаторно-курортним лікуванням першочергово із числа позачерговиків.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров`я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.

За бажанням осіб з інвалідністю замість путівки на санаторно-курортне лікування вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: особи з інвалідністю внаслідок війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни III групи - у розмірі 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань;

4) 100-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю);

5) 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю.

Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 100-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім`ю);

6) 100-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;

7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи;

8) позачерговий безплатний капітальний ремонт власних жилих будинків і квартир та першочерговий поточний ремонт жилих будинків і квартир у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

9) позачергове обслуговування амбулаторно-поліклінічними закладами, а також позачергова госпіталізація.

Ліквідація госпіталів для осіб з інвалідністю внаслідок війни здійснюється лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

10) позачергове безплатне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв`язку. Абонементна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів, а для осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни зі 100-процентною знижкою від затверджених тарифів;

11) користування при виході на пенсію (незалежно від часу виходу на пенсію) чи зміні місця роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;

12) право на щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів;

13) позачергове працевлаштування за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи.

Праця осіб з інвалідністю внаслідок війни регулюється відповідними нормами законодавства України про працю і соціальний захист осіб з інвалідністю;

14) переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємств, установ, організацій;

15) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності працюючим особам з інвалідністю внаслідок війни в розмірі 100 процентів середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;

16) виплата працюючим особам з інвалідністю допомоги по тимчасовій непрацездатності до 4 місяців підряд або до 5 місяців протягом календарного року, а також допомоги по державному соціальному страхуванню за весь період перебування в санаторії з урахуванням проїзду туди і назад у разі, коли для лікування не вистачає щорічної і додаткової відпусток;

17) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;

18) позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.

Органи виконавчої влади, виконавчі комітети місцевих рад зобов`язані подавати допомогу особам з інвалідністю внаслідок війни у будівництві індивідуальних жилих будинків. Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться зазначеним особам у першочерговому порядку;

19) одержання позики на будівництво, реконструкцію або капітальний ремонт жилих будинків і подвірних будівель, приєднання їх до інженерних мереж, комунікацій, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок з погашенням її протягом 10 років починаючи з п`ятого року після закінчення будівництва. Зазначені позики надаються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;

20) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і садових будинків. Гаражі, стоянки для транспортних засобів осіб з інвалідністю внаслідок війни, які мають медичні показання на забезпечення транспортом, як правило, споруджуються поблизу будинків;

21) особам з інвалідністю I і II груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи (не більше одного супроводжуючого), - 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту.

Особам з інвалідністю III групи надається право безплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-процентною знижкою вартості проїзду.

Особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, які супроводжують у поїздках осіб з інвалідністю I групи (не більше одного супроводжуючого), надається право користування міжміським транспортом зазначених видів у період з 1 жовтня по 15 травня з 50-процентною знижкою вартості проїзду без обмеження кількості поїздок;

22) позачергове безоплатне забезпечення автомобілем (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем) на термін експлуатації до десяти років (з наступною заміною на новий), виплата компенсації на бензин (пальне), ремонт, технічне обслуговування автомобілів або на транспортне обслуговування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, безоплатно забезпечуються автомобілем першочергово із числа позачерговиків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

23) зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства;

24) звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються особами з інвалідністю внаслідок війни під гаражі для спеціальних засобів пересування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо) та безплатне надання для цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності;

25) позачергове обслуговування закладами та установами, що надають соціальні послуги з догляду. У разі неможливості здійснення такого обслуговування закладами соціального захисту населення відшкодовуються витрати, пов`язані з доглядом за цією особою з інвалідністю, в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством;

26) позачергове обслуговування підприємствами, установами, організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;

27) право на позачергове забезпечення продовольчими товарами поліпшеного асортименту та промисловими товарами підвищеного попиту згідно з переліком та нормами, що встановлюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Для продажу цих товарів створюються спеціалізовані салони-магазини, секції, відділи та інші види пільгового торговельного обслуговування. Продаж товарів здійснюється за соціально доступними цінами за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Магазини, секції, відділи та інші торговельні підприємства, що обслуговують осіб з інвалідністю та ветеранів війни, звільняються від сплати податку на добавлену вартість;

28) право на державну цільову підтримку для здобуття ними та їх дітьми професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти у державних та комунальних закладах освіти, передбачену статтею 12 цього Закону для учасників бойових дій та їх дітей.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються особам з інвалідністю внаслідок війни та членам їх сімей, які проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.

Площа житла, на яку нараховується 100-процентна знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім`ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім`ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 100 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 100-процентна відповідна знижка плати.

Особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Особам з інвалідністю внаслідок війни II і III груп з числа учасників бойових дій у період Другої світової війни, яким виповнилося 85 років і більше, надаються пільги, передбачені цією статтею для осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи.

Особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої статті 7 цього Закону, за рахунок коштів державного бюджету призначається і виплачується одноразова грошова допомога у зв`язку з встановленням інвалідності у розмірі, визначеному підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Якщо особа у зв`язку з встановленням інвалідності одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією частиною, та одноразової грошової допомоги відповідно до інших законів України, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень дає суду підстави, серед іншого, дійти до висновку, якщо особа у зв`язку з встановленням інвалідності одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 28 частини 1 статті 13 Закону №3551-XII та одноразової грошової допомоги відповідно до інших законів України, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором такої особи.

Тобто, особі у зв`язку із інвалідністю положеннями Закону №3551-XII надано право вибору щодо отримання одноразової грошової допомоги в порядку Закону №3551-XII чи в порядку інших Законів України, яким таке право такій особі надається.

Судом встановлено, що рішенням Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.03.2020 на виконання постанови Верховного Суду від 27.02.2020 та постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 13.09.2012 у справі №2-а-6873/11 у відповідності до Закону №3551-XII громадянину ОСОБА_1 вирішено здійснити перерахунок одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, в сумі 30 мінімальних заробітних плат, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду 3 групи, з розрахунку мінімальної заробітної плати, яка визначається на момент виплати, з урахуванням вже нарахованої суми, а саме - 125190 грн.

Наведене рішення дає суду підстави дійти до однозначного висновку, що позивачем реалізовано вибір щодо виду одноразової грошової допомоги, а тому, суд, з урахуванням положень пункту 28 частини 1 статті 13 Закону №3551-XII погоджується із висновком УПСЗН Дніпровської РДА про відсутність правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, одноразової грошової допомоги внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.

Вирішуючи позовні вимоги в частині компенсації коштів за проїзд суд зверне увагу на наступне.

Так, пунктом 21 частини 1 статті 13 Закону №3551-XII встановлено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються, серед іншого, такі пільги як безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

У відповідності до пункту 19 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) Особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, як безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що компенсація та пільги, як безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад надається особі автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Конструкція речення та застосування у ньому сполучника «або» уживається на означення того, що з ряду перелічених предметів (автомобільний, повітряний, залізничний, водний транспорт) можливий тільки один. Тобто, наведені положення Законів вказують на право особи отримати компенсації та пільги як безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад одним із перелічених видів транспорту без пересадки.

З урахуванням наведеного суд погоджується із визначеним відповідачем розміром грошової компенсації позивачу витрат на проїзд в розмірі 245,50 грн. Твердження позивача в цій частині щодо відсутності заборони пересадок з одного виду транспорту на інший вид транспорту не свідчить, що компенсація витрат на проїзд останньому має становити 420,50 грн. з мотивів, які вказані судом вище.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання відповіді на звернення від 09.03.2020 про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за проїзд до лікувального закладу і назад, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та стягнення, з урахуванням положень статті 24 Закону України «Про звернення громадян» моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. суд зверне увагу на наступне.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із статтею 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Так, в матеріалах справи міститься лист від 23.03.2020 №1337/10-4181, яким відповідачем надано відповідь на звернення позивача від 09.03.2020 (вх. №1337 від 10.03.2020). В той же час, на підтвердження надсилання такої відповіді позивачу відповідачем надано реєстр вихідної кореспонденції за березень 2020 року, у відповідності до якого реєстраційним номером відповіді є №4181.

Суд відмічає, що Законом № 393/96-ВР та Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 №348 не міститься окремих вимог щодо необхідності надсилання відповідей на звернення, рекомендованими листами.

Також, Законом № 393/96-ВР не визначено засобів зв`язку, за допомогою яких здійснюється повідомлення заявника про результати розгляду звернення, а також виду поштового відправлення, яким скеровується відповідь заявнику.

Між тим, відповідно до пункту 11 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

При цьому, у відповідності до пункту 2 цих Правил, просте поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється оператором поштового зв`язку адресату на поштову адресу або видається в об`єкті поштового зв`язку без вручення розписки.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що належним доказом виконання відповідачем вимог статті 19 Закону № 393/96-ВР є журнал реєстрації вихідної кореспонденції та/або реєстр вихідної кореспонденції.

В даному випадку, суд вважає, що реєстр вихідної кореспонденції за березень 2020 року, який наданий відповідачем на підтвердження обставин надсилання позивачу відповіді на його звернення від 09.03.2020 (вх. №1337 від 10.03.2020) не є належним та допустимим доказом, адже в останньому не відображено адреси позивача, що унеможливлює дійти до висновку за якою адресою направлялась відповідь на звернення від 09.03.2020 (вх. №1337 від 10.03.2020).

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що наведене не може трактуватися як протиправність дій суб`єкта владних повноважень, а свідчить про наявність ознак бездіяльності в цій частині, а саме щодо не направлення позивачу відповіді на його звернення від 09.03.2020 (вх. №1337 від 10.03.2020).

Суд враховує, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №464/5990/16-а.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідачем фактично допущено протиправну бездіяльність щодо не направлення позивачу відповіді на його звернення від 09.03.2020 (вх. №1337 від 10.03.2020), а не протиправні дії, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог в частині бездіяльності відповідача, як і підстави для виходу за межі позовних вимог в цій частині.

Також, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо ненадання відповіді на звернення від 09.03.2020 про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за проїзд до лікувального закладу і назад, як особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, оскільки позивачем долучено до позовної заяви відповідь на його заяву від 02.03.2020 (вх. П-86/1 від 03.03.2020) - лист від 05.03.2020 №37/16-3569.

Суд вказує, що заяви з приводу зазначеного питання датованої 09.03.2020 матеріали справи не містять.

Як наслідок суд не оцінює наявність/відсутність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, з огляду на похідних характер такої вимоги.

В той же час, при вирішенні спору по суті суд відхиляє посилання третьої особи на наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог щодо виплати одноразової грошової допомоги, адже вважає, що строк звернення до суду із наведеними позовними вимогами позивачем не пропущено.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також, в межах даної адміністративної справи відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, з урахуванням положень абзацу 1 частини 5 статті 139 КАС України

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (02125, м. Київ, вул. Курнатовського, б. 7-А, код ЄДРПОУ 37397200) за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київського міського центру нарахування та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, проспект Любомира Гузара, б. 7, код ЄДРПОК 22886300) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева