Рішення № 97693509, 15.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 червня 2021 року № 520/19412/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

установив

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом , у якому просить суд:

визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області щодо не виконання вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і порушення права щодо належної виплати щомісячної компенсації вартості продуктів харчування встановлених для громадян, віднесених до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з розрахунку 393.00рн. з серпня 2019 по січень 2020 року включно згідно затвердженого Розміру грошової компенсації вартості продуктів харчування відповідно Наказу Міністерства соціальної політики України № 75 від 23.01.2018р., та не вжиття заходів щодо відновлення порушуваних конституційних прав особи (людини і громадянина) на виконання рішення суду;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області виконати вимоги Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і відновити порушуване право та здійснити належні виплати - щомісячної компенсації вартості продуктів харчування встановлених для громадян, віднесених до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з розрахунку 393,00 грн. за серпень, вересень, жовтень, листопад і грудень 2019р. та січень 2020 року включно згідно затвердженого Розміру грошової компенсації вартості продуктів харчування відповідно Наказу Міністерства соціальної політики України № 75 від 23.01.2018р;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області нарахувати та виплатити за порушення строку нарахування та виплати коштів за рішенням суду компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми та суми індексу інфляції за період січень 2020р. по дату прийняття судом рішення;

стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області завдану матеріальну шкоду у розмірі: - 18998,23грн.(15392,89грн. суми інфляції та 3605,34 грн 3 % річних за користування чужими коштами) за 2012-2019рр ; -2494,76грн (2358 грн (393x6) суми компенсації, 66,02грн. (11,79+23,58+30,65грн) суми інфляції за серпень - листопад 2019р. та 70.74 грн. 3 % річних за користування чужими коштами: -34185,54грн (31624+ 1612,82 +948,72) за 2020рік, а всього стягнути завданої матеріальної шкоди 55678,53 грн. (18998,23+2494,76+ 34185.54) та моральної шкоди на суму 28051 грн;

встановити судовий контроль.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не виконується рішення суду у справі 520/5382/19, нарахована сума компенсації не виплачена, як не виплачена сума компенсація щомісячної компенсації вартості продуктів харчування встановлених для громадян, віднесених до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з розрахунку 393,00рн. за серпень, вересень, жовтень, листопад і грудень 2019 р. та січень 2020 року.

Ухвала про відкриття провадження у справі відповідачем отримана, проте, правом подання відзиву на адміністративний позов відповідач не скористався, отже з урахуванням приписів ч.6 ст.162 КАС України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржувані дії/бездіяльність відповідача на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 13.11.1995 та відповідно до довідки ХАР-04 № 019565 є інвалідом ІІІ групи.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються гарантовані державою компенсації та пільги, в т.ч.: 14) забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов`язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України № 936 від 20 вересня 2005 року затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. (далі - Порядок № 936).

Згідно з п. 3,4 Порядку № 936 призначення громадянам компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг здійснюється за єдиною заявою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1146 "Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги". виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом , проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, в т.ч. компенсація за пільгове забезпечення продуктами харчування - громадянам, що належать до першої та другої категорії постраждалих відповідно до пункту 14 частини першої статті 20, пункту 6 частини першої статті 21 Закону, за нормами, встановленими МОЗ.

Наказами Міністерства соціальної політики від 31.01.2019 № 127 , від 22.01.2020 № 42 встановлено розмірів грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на 2019, 2020 рік, та визначено, що розмір грошової компенсації вартості продуктів харчування для громадян, віднесених до категорій 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи по Харківській області складає 393.00 грн (для першої категорії постраждалих).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1) має право на виплату щомісячної компенсації вартості продуктів харчування.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі 520/5382/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, в тому числі зобов`язано управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області здійснити виплату щомісячної компенсації вартості продуктів харчування та щорічної допомоги на оздоровлення за період з квітня 2012 року по липень 2019 року включно в розмірах, передбачених чинним законодавством України.

В той же час суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу щомісячної компенсації вартості продуктів харчування за період з серпня 2019 по січень 2020 року, отже суд приходить до висновку, що відповідачем чинено протиправну бездіяльність яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті позивачу щомісячної компенсації вартості продуктів харчування за період з серпня 2019 по січень 2020 року включно в розмірах, передбачених чинним законодавством України.

Отже, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області здійснити виплату позивачу щомісячної компенсації вартості продуктів харчування за вказаний період в розмірах, передбачених чинним законодавством України.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області щодо не вжиття заходів щодо відновлення порушуваних конституційних прав особи (людини і громадянина) на виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Згідно ч.3 ст.9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позивачем визначено спосіб захисту порушених прав шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача. Разом з тим, як встановлено під час розгляду адміністративної справи, вказані вимоги заявлені стосовно невиконання рішення суду у справі 520/5382/19.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позову щодо належного виконання окремого судового рішення в іншій справі.

Враховуючи вищевикладене, враховуючи зміст заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки вказане питання повинно вирішуватися в порядку, визначеному ст.383 КАС України

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити за порушення строку нарахування та виплати коштів за рішенням суду компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми та суми індексу інфляції за період січень 2020р. по дату прийняття судом рішення та стягнення завданої матеріальної шкоди 55678,53 грн, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено: «Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (п.7.27). Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим (пункт 7.53).

Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), даний спір в цій частині також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦКУкраїни грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палата Верховного Суду України від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведених норм, позивач має право на отриманнягрошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних в зв`язку з невчасним виконанням рішення суду за період невиплати грошових коштів на виконання судового рішення.

Проте суд зазначає, що вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суми компенсації та індексації задоволенню не підлягають оскільки є такими, що заявлені на майбутнє. Виплати коштів за рішенням суду не проводилися, питання нарахування індексації та компенсації відповідачем не розглядалося, тоді як захисту в порядку КАС України підлягає лише порушене право.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Відповідно, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Долученими до матеріалів справи документами, характером спірних правовідносин підтверджено причинний зв`язок між бездіяльністю відповідача та завданням позивачу моральної шкоди внаслідок незабезпечення відповідного забезпечення.

Проте, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що моральна шкода у розмірі 28051.00 грн. не відповідає критерію розумності їхнього розміру, а отже, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 5000.00 грн. моральної шкоди.

Стосовно вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання в місячний строк з дня отримання постанови подати звіт про виконання рішення, суд зазначає, що відповідно до ст.382 КАС України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це прерогатива суду.

Позивачем не надано доказів того, що прийняте рішення суду, буде відповідачем тривалий час не виконуватись, як не встановлено вказаних обставин і судом, тому вимога позивача щодо встановлення судового контролю не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), тому надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом взнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати щомісячної компенсації вартості продуктів харчування за період з серпня 2019 року по січень 2020 року включно в розмірах, передбачених чинним законодавством України, зобов`язання вчинити означені дії та стягнення моральної шкоди.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 9,77, 293, 295, 297 КАС України, суд,

вирішив

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, буд. 1,м. Ізюм, Харківська область,64300, ЄДРПОУ 03196469) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної компенсації вартості продуктів харчування за період з серпня 2019 року по січень 2020 року включно в розмірах, передбачених чинним законодавством України.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної компенсації вартості продуктів харчування за період з серпня 2019 року по січень 2020 року включно в розмірах, передбачених чинним законодавством України.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.