Ухвала суду № 97693469, 16.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

16 червня 2021 року Справа № 520/9939/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Єгупенка В.В., розглянувши в письмовому провадженні в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5 Б) про заміну сторони виконавчого провадження, де первісний стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (вул. В. Хвойки, 21, м. Київ), боржник ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересована особа – приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна (м. Київ, вул. О. Раїси, 4-А, офіс 35 Б),-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаною заявою, в якій просило замінити вибулого стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ: 36799749, місце знаходження: вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б, м. Київ, 04053), у виконавчому провадженні № 58601072, яке перебуває у Приватного виконавця Юхименко Ольги Леонідівни та відкрите на підставі виконавчого напису нотаріуса від 05.02.2019 року № 2880 про стягнення заборгованості по кредитному договору № 600134137 в загальній сумі 25088,35 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 заяву призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судове засідання представники сторін не з`явилися, про час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути вищевказану заяву в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши доводи заяви та матеріали справи, дійшов наступного.

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України Про виконавче провадження у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону України Про виконавче провадження примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

За приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Звернення до адміністративного суду реалізовується шляхом пред`явлення відповідного адміністративного позову, відкриття провадження у адміністративній справі та прийняттям адміністративним судом постанови, яка після набрання законної сили, підлягає примусовому виконанню шляхом видачі виконавчого листа та пред`явлення його до примусового виконання.

Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України регламентовані процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Так, згідно з частиною першою статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Відповідно до ч.4 ст.379 Кодексу адміністративного судочинства України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Отже, положення статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно заміни сторони виконавчого провадження застосовуються лише у разі, якщо таке виконавче провадження спрямоване на виконання судового рішення, прийнятого у відповідній адміністративній справі, яке набрало законної сили та за яким видано виконавчий лист. При цьому, статтею 379 КАС України передбачено можливість заміни боржника або стягувача до відкриття виконавчого провадження у виконавчому листі.

Можливості розгляду за правилами адміністративного судочинства питання заміни сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає.

Разом з тим, заявник звернувся до адміністративного суду із заявою, в якій просить суд замінити сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса.

Згідно з частиною першою статті 442 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, яка є чинною з 15 грудня 2017 року) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

За приписами частини другої статті 446 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, яка є чинною з 15 грудня 2017 року) процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

Отже, Цивільним процесуальним кодексом, на відміну від Кодексу адміністративного судочинства передбачена можливість заміни сторони виконавчого провадження не лише при виконанні рішення суду у цивільній справі, але й при виконанні рішень інших органів та їх посадових осіб.

Таким чином, вимоги про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливості вирішення таких питань.

При цьому, питання про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса підлягає вирішенню за нормами частини другої статті 446 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, яка є чинною з 15 грудня 2017 року).

Крім того, положення статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 74 Закону України “Про виконавче провадження” регулюють питання оскарження рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби чи приватних виконавців, а не питання заміни сторони у виконавчому провадженні.

Суд враховує, що згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі Занд проти Австрії від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…). З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що з огляду на предмет заяви її вирішення віднесено до юрисдикції цивільного суду.

Щодо посилань заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року по справі № 826/7941/17 та на постанову Верховного Суду від 22.07.2019 року по справі № 822/1659/18, суд зазначає наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17 зазначила, що судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Також вказано, що аналізуючи в сукупності норми статті 15 Закону України Про виконавче провадження та статті 264 КАС, беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Проте, у справі №826/7941/17 Великою Палатою Верховного Суду не розглядалось питання про застосування у даному питанні частини 2 статті 446 ЦПК України (в редакції, яка є чинною з 15 грудня 2017 року), згідно якої процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

У зв`язку з цим зазначена заявником правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог ч. 5 ст.242 КАС України застосуванню у розглядуваних правовідносинах не підлягає.

З огляду на викладене, суд вважає необгрунтованими вищевказані посилання заявника.

Суд звертає увагу, що редакція частини першої статті 264 КАС України, яка діяла до 15.12.2017 року, дійсно передбачала, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 379 КАС України (у чинній редакції) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Заявником подано заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні в порядку статті 379 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, з огляду на що, на переконання суду, посилання заявника в обґрунтування компетенції адміністративного суду розглядати подану заяву на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17 є помилковим.

Дійсно, відповідно до правових висновків, на які посилається заявник у поданій заяві та які викладені у постанові Верховного Суду від 22.07.2019 року у справі № 822/1659/18, постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2020 року у справі № 640/2982/20 та інших, судом встановлено, що у аналогічних правовідносинах, посилаючись на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17, суди касаційної та апеляційної інстанції дійшли висновку, що у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів, такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Втім, здійснивши аналіз вказаних правових позицій в межах вирішення питання заміни сторони виконавчого провадження з приводу примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, суд дійшов наступних висновків.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. “вирішена справа”), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень (“що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності”). Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до “якості” закону). Європейським судом з прав людини зазначено, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та, що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21.10.2010 року у справі ““Дія-97” проти України” (“Diya 97” v. Ukraine), заява № 19164/04, пункт 47).

Венеціанською комісією у своїй доповіді від 04.04.2011 року “Верховенство права” вказано, що правова визначеність є елементом верховенства права та є істотно важливою для питання довіри до судової системи. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним, закон має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

Як вказано Європейським судом з прав людини у рішенні по справі "Ольссон проти Швеції", норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах “Олександр Волков проти України”, “C.G. та інші проти Болгарії” та ін).

Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах “Вєренцов проти України”, “Кантоні проти Франції”).

Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Європейським судом з прав людини в ряді рішень зазначено: якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata (рішення у справах “Устименко проти України”, “Пономарьов проти України”, “Рябих проти Росії” та ін.). На важливості дотримання принципу стабільності судових рішень наголошує і Верховний Суд, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду від 29.08.2018 року №552/137/15-ц, в ухвалах від 01.10.2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19.11.2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14.01.2019 року у справі № 1805/4363/2012 та ін.

З урахуванням всього вищезазначеного, правова визначеність являє собою сукупність вимог до діяльності органів державної влади, змісту правових актів, здійснення судочинства та правозастосовної діяльності в цілому. Реальне існування правової визначеності зумовлює довіру суспільства до діяльності держави, до судової системи, належне ставлення до права та закону. Відсутність правової визначеності, навпаки, спричиняє порушення прав, свобод та законних інтересів осіб, руйнує основи правової системи.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” (із змінами і доповненнями) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України (в редакції з 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд вкотре наголошує, що частиною першою статті 379 КАС України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Водночас, заявник просить суд замінити сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, а не виконавчого листа, виданого судом з метою примусового виконання судового рішення.

Таким чином, в силу частини першої статті 379 розділу IV "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" Кодексу адміністративного судочинства України, станом на час розгляду даної заяви Харківський окружний адміністративний суд не наділено компетенцією розглядати заяву про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки такий документ судом не видавався за результатами розгляду адміністративної справи, що, унеможливлює здійснення контролю за виконанням зазначеного заявником виконавчого документа шляхом, зокрема, заміни стягувача його правонаступником.

Враховуючи викладене, на переконання суду, заява ТОВ "Вердикт Капітал" про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником з підстав, вказаних заявником, не підлягає розгляду в межах адміністративного судочинства.

У той же час, з 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 442 розділу VI “Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)” Цивільного процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

З аналізу викладеного висновується, що розгляд питання про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса може бути вирішено в порядку статті 442 Цивільного процесуального кодексу України.

При цьому, саме в Цивільному процесуальному кодексі України міститься окрема норма – стаття 446, яка визначає підсудність відповідних справ та яка вказує на те, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення. Тобто, за діючого правового регулювання саме нормами ЦПК України врегульовано відповідне питання щодо заміни сторони виконавчого провадження при виконанні рішень інших органів (посадових осіб), зокрема й виконавчих написів нотаріусів.

Суд принагідно звертає увагу, що викладена правова позиція не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17, оскільки спірні правовідносини у справі № 826/7941/17 підлягали вирішенню судом адміністративної юрисдикції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, про що і зазначено Великою Палатою Верховного Суду у згаданій вище постанові від 16.01.2019 року у справі № 826/7941/17.

Відповідно до частини другої статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

З огляду на безпідставність звернення заявника із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса в межах адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про повернення такої заяви заявнику без розгляду.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 167, ст. 248, ст. 256, ст. 293, ст. 295, ст. 297, ст.379 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5 Б) про заміну сторони виконавчого провадження, де первісний стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (вул. В. Хвойки, 21, м. Київ), боржник ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересована особа – приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна (м. Київ, вул. О. Раїси, 4-А, офіс 35 Б) – повернути заявнику без розгляду.

Копію даної ухвали направити заявнику та повернути заявнику заяву з доданими до неї матеріалами.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя В.В. Єгупенко