Рішення № 97693242, 16.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 р. № 520/6152/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського РЦСС для дітей, сім`ї та молоді ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- стягнути з відповідача - Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського РЦСС для дітей, сім`ї та молоді (ЄДРПОУ 25861306) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2412,96 грн. Усього на суму 23374,76 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача розмір середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку, тобто з 16.01.2021 року по 16.04.2021 року із розрахунку 373,46 грн. середньоденної заробітної плати у розмірі 23901,44 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що вона була прийнята 23.11.2020 року на посаду фахівця із соціальної роботи 2-ї категорії в Дворічанський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, що підтверджується наказом 14-к від 20.11.2020 року, де пропрацювала до 19.03.2021. Відповідно до наказу № 14-к від 18.03.2021 Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді її було звільнено, у зв`язку з ліквідацією Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Проте, заробітну плату з 01.01.2021 року по день звільнення, а саме: по 18.03.2021 р. включно відповідачем не виплачено.

Позивач зазначає, що з 16.01.2021 р. внаслідок невиплати заробітної плати утворилася затримка розрахунку, оскільки відповідно до вимог трудового законодавства та положень колективного договору заробітна плата мала виплачуватися не пізніше 15 числа та не пізніше 30 числа, а у лютому - не пізніше 28 числа. Вважає, що затримка розрахунку почалася з 15.01.2021 року.

Позивач просить суд вимоги заявленого позову задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу 23.04.2021 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Проте, відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву судом не отримано.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З копії трудової книжки НОМЕР_3 , судом встановлено, що ОСОБА_1 23.11.2020 року прийнята на посаду фахівця із соціальної роботи 2-ї категорії в Дворічанський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, що підтверджується наказом 14-к від 20.11.2020 року, де пропрацювала до 19.03.2021. Відповідно до наказу № 14-к від 18.03.2021 Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ії було звільнено, у зв`язку з ліквідацією Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Як встановлено під час розгляду справи, відповідно до розпорядження голови комісії з реорганізації Куп`янської районної державної адміністрації від 18.01.2021 № 5 «Про припинення шляхом ліквідації структурних підрозділів Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області зі статусом юридичної особи публічного права» від 19.01.2021 працівники Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді були попереджені про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією (а.с. 11-15). Відповідно до цього розпорядження було у створено ліквідаційну комісію, головою якої призначена ОСОБА_2 (а.с. 16).

З повідомлених позивачем обставин судом встановлено, що станом на 01.01.2021 заборгованість зі сплати заробітної плати була відсутня, але разом з тим не був затверджений штатний розпис та кошторис на 2021 рік, при тому, що період ліквідації означено до 19.03.2021, що призвело до повної відсутності фінансування установи.

Як вбачається з матеріалів поданого позову заробітну плату ОСОБА_1 не отримувала, при цьому виконувала покладені на неї посадові обов`язки в повному обсязі включно до дня свого звільнення.

При цьому були подані розрахунки у потребі коштів на виплату заборгованості із заробітної плати у сумі 134096,29 тис. грн., які неодноразово направлялися листами керівництву Дворічанської районної державної адміністрації, та головам комісії з реорганізації Куп`янської районної державної адміністрації щодо пошуку можливостей (а.с. 21-23).

Вважаючи, що відповідач грубо порушив вимоги чинного трудового законодавства та фактично позбавив позивача засобів до існування, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначена Законом України "Про оплату праці" № 108/95-ВР.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 вищевказаного Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Як встановлено за матеріалами справи, відповідно до н.4.5.3 Колективного договору, укладеного між адміністрацією Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді і трудовим колективом Центру на 2017-2021 роки заробітна плата фахівців із соціальної роботи складається з посадового окладу, премій та підвищення посадового окладу на 15% у зв`язку зі шкідливими та важкими умовами праці, враховуючи особливий характер й умови їхньої праці (робота з сім`ями, в яких є особи, які звільнилися з місць позбавлення волі, алко- і наркозалежні, ВІЛ-інфіковані особи, особи, які скоюють насильство в сім`ї, тобто є соціально небезпечними).

Згідно з п.4.8. цього ж Колективного договору заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні, але не рідше двох разів на місяць в інтервалах, визначених законодавством (сі.115 КЗпП України).

Судом встановлено, що згідно укладеного Колективного договору, заробітна плата працівникам центру виплачується у строки: не пізніше 15 числа за першу половину місяця; не пізніше 30 числа за другу половинумісяця, до 28 числа за другу половину у лютому місяці.

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої вказаної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно із статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до ст. 19 КЗпП України контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором.

Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Внаслідок бездіяльності Куп`янської районної державної адміністрації Харківської області як засновника утворилася заборгованість із заробітної плані. З 01.01.2021 по час звільнення позивача, а саме: по 19.03.2021 ОСОБА_1 нараховували, але не сплачували заробітну плату.

З 16.01.2021 внаслідок не виплати заробітної плати утворилася затримка розрахунку, оскільки відповідно до вимог трудового законодавства та положень колективного договору заробітна плата мала виплачуватися не пізніше 15 числа та не пізніше 30 числа, а у лютому - не пізніше 28 числа.

Таким чином, затримка розрахунку починається з 16.01.2021 досі триває, оскільки позивачем розрахунку за відпрацьований час станом на дату звернення до суду не отримано. Доказів стосовно проведення розрахунку з ОСОБА_1 відповідачем до матеріалів справи не надано.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн.

В силу положень ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.

Суд звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Отже, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 8 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.99, при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Згідно пункту 12 Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.99, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 21, 22 Закону (108/95-ВР) роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Системно аналізуючи вищевказані норми права, суд приходить до висновку, що позов в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму вихідної допомоги при звільненні, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині виплати компенсації за невикористану відпустку судом зазначається наступне.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно з статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині виплати компенсації за невикористану відпустку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог заявленого позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача розміру середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку, тобто з 16.01.2021 року по 16.04.2021 року із розрахунку 373,46 грн. середньоденної заробітної плати у розмірі 23901,44 грн., судом зазначається наступне.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Згідно приписів частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абзац 3 пункт 8 Порядку).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).

Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що в день звільнення позивача, належні останній суми заборгованості із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2412,96 грн. виплачені не були, у зв`язку з чим у позивача та суду відсутня можливість здійснити розрахунок суми до стягнення, а тому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати належної їй заборгованості, починаючи з 19.03.2021 року по день фактичного розрахунку існуючої заборгованості (яка складається із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги вище наведене, враховуючи, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено перед судом правомірності вчинених ним дій, суд доходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 77.78, 139, 229, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського РЦСС для дітей, сім`ї та молоді (ЄДРПОУ25861306) про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку та середньомісячного заробітку за період затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Дворічанського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського РЦСС для дітей, сім`ї та молоді (ЄДРПОУ 25861306) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати у розмірі 14961,85 грн., вихідної допомоги при звільненні у розмірі 5999,95 грн., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2412,96 грн..

Зобов`язати Дворічанський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді в особі Ліквідаційної комісії з припинення юридичної особи публічного права - Дворічанського РЦСС для дітей, сім`ї та молоді (ЄДРПОУ25861306) нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати належної ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 19.03.2021 року по день фактичної виплати вихідної допомоги.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16 червня 2021 року.

Суддя Кухар М.Д.