Рішення № 97693215, 16.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2021 р. № 520/5323/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, третя особа - Директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві підполковник Державного бюро розслідувань Маньковський Денис Володимирович про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, №21-о від 24.02.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління з 01.03.2021 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису;

- поновити ОСОБА_1 з 01.03.2021 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві;

- зобов`язати директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві прийняти наказ або розпорядження про переведення ОСОБА_1 з моменту проголошення судового рішення без обов`язкового проходження конкурсу на посаду «Старший слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові)», «Слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові)», «Старший слідчий четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Суми)», «Слідчий четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Суми)», а за відсутності такої посади - на іншу рівнозначну посаду «Слідчий» або «Старший слідчий» в Територіальному управлені Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Полтаві;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.03.2021 по дату ухвалення рішення у справі, з урахуванням проведеної виплати вихідної допомоги.

- рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

- зобов`язати директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, в порядку судового контролю за негайним виконанням рішення суду, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, в особі директора ТУ ДБР у м. Полтаві підполковника Державного бюро розслідувань Маньковського Дениса Володимировича, звільняючи позивача з займаної посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису, постановив з мотивів трудової та соціальної дискримінації протиправний наказ ТУ ДБР у м. Полтаві №21-о від 24.02.2021, чим порушив правові відносини щодо забезпечення права на працю та доступу до державної служби, які регулюються на рівні Конституції України. До того ж, звільнення позивача з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління, з мотивів скорочення посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, не було необхідним у демократичному суспільстві, так як втручання агентів держави в права позивача не було гострою виробничою необхідністю та переслідувало виключну мету дискримінації у доступі до професії слідчого та втручанням у приватне та сімейне життя.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача 26.04.2021 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що у жовтні 2020 року до ДБР направлено подання Директора ТУ ДБР у м. Полтаві від 13.10.2020 №15094/15-10 з пропозицією затвердження структури ТУ ДБР у м. Полтаві та внесення змін до переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу. Наказами ДБР від 15.10.2020 № 581 затверджено структуру ДБР у м. Полтаві та від 15.10.2020 № 583 внесено зміни до переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу. На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та зазначеного подання, наказом ДБР від 20.10.2020 №197 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік» (у редакції наказу ДБР від 30.12.2020 № ЗОЗдск), затверджено зміни № 6 до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, які вводилися у дію з - 01.03.2021. Так, згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 №197 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві, виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління. Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у Першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) 13 штатних посад слідчих скорочено. Наказом ДБР від 25.01.2021 № 42 ДСК затверджено штатний розпис по ТУ ДБР у м. Полтаві на 2021, з додатку до якого також вбачається, що посада державної служби, як і рівнозначні їй посади в ТУ ДБР у м. Полтаві відсутні. Отже, у результаті змін до штатного розпису у ТУ ДБР у м. Полтаві мало місце зменшення чисельності та штату державних службовців. При виведенні скороченої посади із штатного розпису державного органу або підприємства будь-якої форми власності, відбувається або звільнення працівника, або переведення його на інші рівнозначну або ж нижчу посади. Оскільки скорочення посади позивача відбувалося внаслідок введення іншої категорії посад, при тому, що переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено, як Законом України «Про Державне бюро розслідувань» так і Законом України «Про державну службу» (тобто із посади державної служби без проведення конкурсу на посаду рядового та начальницького складу, так і навпаки) особи, що займали такі посади, підлягали виключно звільненню.

Третя особа правом надання пояснень не скористалась.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Оскільки в період з 31.05.2021 по 13.06.2021 суддя Волошин Д.А. знаходився у щорічній відпустці, тому розгляд справи здійснюється в перші робочі дні після відпустки.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві №35-o від 23.05.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.

Позивачу присвоєно 5-й (п`ятий) ранг державного службовця, посада відноситься до категорії «Б» посад державної служби (наказ ДБР від 03.12.2019 №476-ос).

02 листопада 2020 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Полтаві, позивачу вручено попередження №16098/15-01 від 02.11.2020 про наступне вивільнення з займаної посади у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису Територіального управління Державною бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві відповідно до наказів ДБР від 15 жовтня 2020 року № 581, від 20 жовтня 2020 року № 197 ДСК.

Наказом №21-0 від 24.02.2020 позивача звільнено з посади, яку він обіймав, з 01 березня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" та п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу”.

Не погоджуючись із таким наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми чинного законодавства.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року, відповідно до ст. 1 якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Завданнями ДБР відповідно до статті 5 Закону №794-VIII є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:

1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;

2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;

3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.

За змістом положень статті 6 Закону №794-VIII, ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції, серед іншого: бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносить відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України; припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування злочинів, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом; розробляє і затверджує методику розслідування окремих видів злочинів; вживає заходів для повернення в Україну з-за кордону коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення злочинів, віднесених до підслідності ДБР; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (стаття 4 Закону № 794-VIII).

Отже, нормами Закону №794-VIII (у вказаній вище редакції) ДБР визначався як орган із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.

На виконання пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову № 127 «Про утворення Державного бюро розслідувань».

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань" (набрав чинності 27.12.2019, далі - Закон №305) у статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" (далі - Закон №749) слова "центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою" замінено словами "державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо", а тому на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Тобто, з 27 грудня 2019 року ДБР припинило своє існування як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР:

- затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань;

- визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.

Судом встановлено, що наказами ДБР від 15.10.2020 № 581 затверджено структуру ДБР у м. Полтаві та від 15.10.2020 № 583 внесено зміни до переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу. На підставі положень статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та зазначеного подання, наказом ДБР від 20.10.2020 №197 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік» (у редакції наказу ДБР від 30.12.2020 № ЗОЗдск), затверджено зміни № 6 до штатного розпису ТУ ДБР у м. Полтаві, які вводилися у дію з - 01.03.2021.

Так, згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 №197 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР у м. Полтаві, виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління.

Вищевказані накази є чинними, у судовому порядку не скасовані, та не є предметом спору у цій справі. Доказів протилежного до суду не надано.

Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у Першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) 13 штатних посад слідчих скорочено.

Після внесення змін до штатного розпису у Першому слідчому відділі (з дислокацією у м. Полтаві) передбачено: 5 посад старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); 5 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

У Другому слідчому відділі (з дислокацією у м. Харкові) передбачено: 8 посад старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); 9 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

У Третьому слідчому відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) передбачено: 9 посад старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); 9 посад слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

У Четвертому слідчому відділі (з дислокацією у м. Суми) передбачено: З посади старших слідчих - начальницький склад (майор ДБР); З посади слідчих - начальницький склад (капітан ДБР).

Отже, фактично відбулось скорочення посад у Першому слідчому відділі (з дислокацією у м. Полтаві) з 13 до 10 штатних одиниць.

Наказом ДБР від 25.01.2021 № 42 ДСК затверджено штатний розпис по ТУ ДБР у м. Полтаві на 2021, з додатку до якого також вбачається, що посада державної служби, як і рівнозначні їй посади в ТУ ДБР у м. Полтаві відсутні.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

На підставі частин першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

При цьому, скорочення чисельності та скорочення штату не є тотожними поняттями. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.

Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як встановлено судом, 02 листопада 2020 року позивача повідомлено про наступне вивільнення (звільнення) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, тому в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

Отже, доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування позивача, є безпідставними.

Судом встановлено, що роботодавцем позивача дотримано вимог ст. 87 Закону України "Про державну службу" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме попереджено про наступне вивільнення позивача як державного службовця у встановлений законом строк. При цьому аргументованими є посилання відповідачів на положення ч. 3 ст. 87 цього закону в частині права, а не обов`язку роботодавця запропонувати позивачу іншу посаду державної служби (за її наявності).

Посилання позивача у цій частині на норми КЗпП України є необґрунтованими, адже спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є саме Закон України "Про державну службу".

Суд також констатує відсутність порушень у межах спірних правовідносин відповідачами п.п. 3, 4 п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення діяльності Державного бюро розслідувань", на які позивач посилається у позові, оскільки правове регулювання таких норм за своєю суттю спрямоване на безперервне функціонування ДБР та його територіальних управлінь під час реорганізації і не гарантує переведення осіб, що проходили державну службу, на посади осіб рядового та начальницького складу (у зв`язку зі зміною істотних умов праці, як помилково вважає позивач).

Водночас суд зважає на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019, де Суд вказав, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

Враховуючи такі висновки Конституційного Суду у контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідачем дотримано чинні на момент виникнення спірних правовідносин норми Закону України "Про державну службу" та прийнято оскаржуваний наказ про звільнення позивача у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що визначені законом, внаслідок виведення посади позивача зі штату ТУ ДБР.

При цьому позивач не позбавлений права проходити службу у Державному бюро розслідувань у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 14 Закону України "Про державне бюро розслідувань".

Додатково суд вважає потрібним врахувати як аргументи посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.03.2019 по справі № 756/5243/17 по аналогічній категорії справ, де суд зазначив, що роботодавець вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, а обговорення питання доцільності таких рішень лежить поза межами компетенції суду.

Аргументи позивача щодо недотримання відповідачем вимог Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР від 05.08.2020 №743 судом не приймаються до уваги з огляду на неможливість приписів цього Положення регулювати спірні правовідносини, що виникли саме під час проходження позивачем державної служби.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, у тому числі і аргументи учасників справи щодо процедури внесення змін до штатних розписів, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують та стосуються актів, що не є предметом спору.

Відтак, позовні вимоги про скасування наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, №21-о від 24.02.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління з 01.03.2021 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису задоволенню не підлягають, вимоги про поновлення позивача на посаді є похідними, а тому також залишаються без задоволення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 14 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Соборності, буд. 37, м. Полтава, 36014, ЄДРПОУ 42334163), третя особа - Директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві підполковник Державного бюро розслідувань Маньковський Денис Володимирович (вул. Соборності, буд. 37, м. Полтава, Полтавська область, 36014) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.А. Волошин